«Бути безстороннім, - це бути ідіотом». Інформаційна війна Джуліана Асанджа.

Повну версію читайте тут

Будинку на вулиці Grettisgata в Рейк’явіку вже більше ста років, він маленький і повністю білий, розташований буквально за кілька кроків до Північного океану. Мінливий північний вітер може несподівано принести мороз і сніг до міста, навіть весною, і коли таке трапляється, характерна тиша западає навкруги.

Саме так і було того ранку, 30 березня, коли австралієць на ім’я Джуліан Поль Асандж, з сірими очима та срібно-білим волоссям, прибув до цього місця. Асандж був одягнутий в сірий лижний комбінезон, в оточенні не чисельної свити. «Ми журналісти», сказав він власнику будинку, «ми приїхали, щоб написати про вулкан».

Після того, як власник пішов, Асандж швидко закрив жалюзі, - надалі він пильно слідкуватиме за тим, щоб вони були закритими весь час, вдень і вночі.

Будинок відтепер слугуватиме військовим штабом; його нові мешканці називають його Бункер. Півсотні комп’ютерів встановлено в майже повністю пустих, білосніжних кімнатах. Прибув ісландський активіст і вони почали працювати, під керівництвом Асанджа, двадцять чотири години на добу.

Їх ціль, - Проект Б, - кодова назва для тридцяти-восьми хвилинного відео, знятого з кабіни військового вертольоту Апачі в Іраці в 2007 року. На відео американські солдати вбивають як мінімум 18 людей, включно з журналістом Рейтарс; пізніше воно стане предметом широкої дискусії адже серед мирних іракців були озброєні люди в тому числі із РПГ, але на той момент воно ще - важлива військова таємниця.

Асандж – свого роду міжнародний торговець. Він і його колеги збирають документи та фото- і відео матеріали, які уряди та інші інституції вважають таємними, та публікують їх на веб-сайті, під назвою WikiLeaks.org.

З того часу, як сайт з’явився в мережі, три з половиною роки тому назад, там був опублікований широкий список секретних матеріалів, починаючи зі Стандартних робочих процедур в таборі Дельта, Гуантанамо закінчуючи змістом приватного аканту на Yahoo Сари Палін.

Цей список особливо вражає тому, що WikiLeaks не є організацією; більш доречно це описати як медіа бунт. Ця структура не має ні оплачуваного персоналу, ні офісу. Асандж навіть не має дому.

Він подорожує з країни в країну, зупиняючись в своїх прихильників чи друзів друзів; часом, за його власними словами, він живе просто в аеропорту. Він головний рушій цієї справи, і справедливо сказати, що WikiLeaks існує там, де він. В той же час, сотні волонтерів з усього світу допомагають підтримувати заплутану структуру цього сайту; більшість допомагають в міру можливостей, по трохи, близько п’яти людей присвячують цьому весь свій час.

Основні учасники відомі тільки за ініціалами, наприклад М, навіть всередині WikiLeaks, де комунікація здійснюється через зашифровані он-лайн чати. Така секретність походить з віри в те, що діяльність, спрямована на публікацію інформації, яку владні інституції не хотіли б оприлюднювати, може мати серйозних ворогів.

Ісландія - ідеальне місце для втілення Проекту Б. Минулого року Асандж займався з місцевими політиками та активістами розробкою нової, значно радикальнішої, версії закону про свободу слова, і тепер частина цих людей погодилася допомогти йому працювати над відео, зберігаючи цілковиту секретність.

Відео було вражаючим артефактом, - безпосередня репрезентація жорстокості сучасної війни, – і він сподівався, що його оприлюднення суттєво вплине на хід дебатів щодо конфліктів і Іраці та Афганістані. Він планував спочатку показати матеріал групі репортерів в Національному Прес Клубі в Вашингтоні 5 квітня, зранку після Великодня, - в день, ймовірно, бідний на новини.

Щоб здійснити цей задум, він та інші учасники спільноти WikiLeaks повинні були проаналізувати вихідний матеріал та змонтувати його в короткометражний фільм, створити спеціальний веб-сайт для його публікації, запустити медіа-кампанію та підготувати додаткову інформацію щодо відзнятого матеріалу – на все це вони мали менше тижня часу.

Близько шостої вечора того ж дня Асандж встав зі свого робочого місця. Він тримав у руці жорсткий диск з Проектом Б. Відео – вибрані уривки з відзнятого з кабіни Апача матеріалу – зображувало солдатів, що здійснюють операцію в східному Багдаді.

Використовуючи право свободи інформаційного акту, Рейтарс протягом трьох намагалося отримати це відео від Армії, проте безрезультатно. Асандж свого джерела не видав, сказав тільки, що це була людина, невдоволена цією атакою. Відео було закодованим, і у WikiLeaks пішло три місяці на те, щоб його зламати. Асандж, шифрувальник виняткових здібностей, сказав, що зламати файл було «посередньо складно».

Асандж також хотів забезпечити, щоб, після того, як відео буде опублікованим його вже неможливо було видалити. За його словами WikiLeaks зберігає контент на більш ніж двадцяти серверах по всьому світу, та на сотні доменів. (Витрати оплачуються за рахунок пожертв, а також декілька незалежних добровольців запустили «дзеркальні сайти» в підтримку).

Асандж називає свій сайт «безпрецедентною системою для оприлюднення та аналізу прихованих документів», і уряду чи компанії, які б захотіли видалити контент з WikiLeaks довелось би практично знищити Інтернет як такий. Також до цього часу, не зважаючи на те, що сайт зазнав вже більше сотні судових позовів, майже жоден з них не досягнув своєї мети.

Юристи, що працювали для британського банку Northern Rock ініціювали судові слухання після того, як на сайті було опубліковано скандальну директиву, проте залишилися ні з чим. Кенійський політик також присягався засудити Асанджа після того, як було оприлюднено конфіденційний звіт, який підтверджував, що президент Деніел арап Мої та його оплічники викачали з країни мільйони грошей. Натомість за цю роботу сайт отримав винагороду від Amnesty International.

Асандж зазвичай говорить, що всі потенційні позивачі можуть забиратися до дідька. В 2008 році WikiLeaks оприлюднили секретні довідники з Сайєнтології, і юристи, що представляли церкву вимагали їх видалення. Відповідь Асанджа полягала в публікації ще більшої кількості внутрішніх сайєнтологічних матеріалів та в публічній заяві про те, що «WikiLeaks задовольнить нахабні вимоги Сайєнтологів не більшою мірою, ніж WikiLeaks задовольнили подібні вимоги з боку швейцарського банку, російських офшорних центрів з продажу стовбурових клітин, колишнього африканського клептократа, чи Пентагону.»

WikiLeaks отримує близько трьохсот документів на день; ті кілька з них, які розцінюються вартими довіри, зазвичай публікуються в невідредагованому вигляді, доповнені коментарем. Асандж говорить, що він хоче встановити новий стандарт: «наукова журналістика».

«Якщо ти хочеш опублікувати статтю про ДНК, будь-який хороший журнал з біології вимагає від тебе надати також дані, на яких ґрунтується твоє дослідження, - ідея полягає в тому, щоб дати можливість людям, які прочитають цю статтю поширити, перевірити, чи використати ці дані, - говорить Асандж. – Я вважаю, що це те, що має бути зроблено також і в журналістиці.

Є безпосередній владний дисбаланс в тому, що читач не має змоги перевірити те, що йому говорять, і це уможливлює маніпуляції». Саме тому, що Асандж публікує джерела, він вважає, що WikiLeak має цілковите право запропонувати також і їх аналіз, навіть якщо цей аналіз і досить заангажований.

На думку Асанджа, основна лінія боротьби проходить не між лівими та правими, чи вірою і розумом, але між індивідуумом та інституцією.

Послідовник Кафки, Костлера та Солженіцина, він вірить в те інституційні ієрархії спотворюють правду, любов, творчість та співчуття, що «покровительські мережі», - один з його улюблених висловів, - деформують людські стосунки.

Він написав щось на кшталт маніфесту, під назвою «Змова як управління», де застосував теорію графів до політики. Асандж пише, що тіньове управління є за визначенням конспіративним, - продуктом «таємної співпраці чиновників в нанесенні шкоди людству».

Він стверджує, що якщо розлагодити канали внутрішньої комунікації влади, потік інформації між змовниками поступово зменшуватиметься, і коли його рівень досягне нуля, змова стане більше неможливою і припинеться. Тому WikiLeaks – це інструмент інформаційної війни.

В теперішньому вигляді, сайт здебільшого розташований на шведському провайдері, під назвою PRQ.se, що був створений таким чином, щоб витримувати одночасно і тиск з боку закону і кібер-атаки, і який надійно зберігає анонімність клієнтів.

Заявки спочатку проходять крізь PRQ, потім спрямовуються на сервер WikiLeaks в Бельгії, а потім, за словами Асанджа, - в «іншу країну, що має деякі переваги в законодавстві», де переміщуються на спеціальні комп’ютери і зберігаються ще десь інде.

За цими комп’ютерами слідкують надзвичайно секретні інженери, - верховні служителі WikiLeaks. Один з них, який виходить на зв'язок тільки в закодованому чаті, розповів, що Асандж та інші учасники WikiLeaks «не мають доступу до певних частин системи, - для їх та нашої безпеки».

Весь канал, разом з повідомленнями, що по ньому по ньому проходять – закодований; весь трафік – анонімний, за допомогою мережі Tor, яка спрямовує його по закритим і супер-секретним «віртуальним каналам».

Більше того, комп’ютери WikiLeaks весь час пересилають сотні тисяч липових заявок крізь ці тунелі, маскуючи таким чином справжні документи. Асандж визнає, що система досі має деякі вразливі місця, але загалом «вона незрівнянно більш захищена, ніж мережа будь-якого банку».

Перед тим, як запустити сайт Асанджу потрібно було продемонструвати своїм потенційним спонсорам та колегам його життєздатність. Один з активістів WikiLeaks був на той час власником серверу, що використовувався як вузол мережею Tor. Крізь нього проходили мільйони секретних трансмісій. Активіст помітив, що китайські хакери використовують мережу для того, щоб збирати інформацію іноземних урядів, і вирішив записувати цей трафік.

Тільки маленька його частка була згодом опублікована на WikiLeaks, але цей початковий транш послужив фундаментом сайту; в Асанджа з’явилася нагода заявити: «Ми отримали один мільйон документів з тринадцяти країн світу».

В грудні 2006, WikiLeaks опублікував свій перший документ: «секретне рішення», підписане сомалійським повстанським лідером Шейхом Хасаном Дахів Авейсом (Sheikh Hassan Dahir Aweys) для Ісламського судового союзу (Islamic Courts Union), що якраз і було взято з трафіку, що проходив крізь мережу Tor до Китаю.

Документ закликав до страти представників уряду за організацію найму злочинців в якості кіллерів. Асандж та його колеги не були впевнені в автентичності цього документу, але вони вирішили, що читачі, використовуючи вікіпедіаподібні інструменти цього сайту, допоможуть дійти правильних висновків.

Вони оприлюднили своє рішення, доповнивши його розлогим коментарем, де запитувалося: «Чи це сміливий маніфест безкомпромісних ісламських бійців, пов’язаних з Бен Ладеном? Чи це хитрий наклеп американської розвідки, спрямований на те, щоб дискредитувати Союз, розколоти сомалійське об’єднання та маніпулювати Китаєм?»

В запрошенні до потенційної співпраці в 2006 році, він написав: «Наша основна мішень, - це деспотичні режими в Китії, Росії та Центральній Євразії, але ми також сподіваємося на підтримку всіх користувачів мережі, хто прагне викрити нелегальні чи аморальні дії урядів чи корпорацій в їх країнах». Він стверджує, що соціальний рух, який виявляє секрети може «повалити багато урядів, які покладаються на приховування дійсності, - включно з урядом США».

Після оприлюднення відео з Багдаду, яке Асандж назвав «Другорядне вбивство», WikiLeaks отримали двісті тисяч доларів; 7 квітня Асандж написав у Твітері: «нова фінансова модель для журналістики: намагайтеся працювати для змін».

Ще минулої зими він був змушений поставити сайт в режим напівсну в зв’язку з нестачею грошей, і тому, що його технічні характеристики потребують вдосконалення. У Асанджа є значно більше матеріалів, ніж він може обробити, і він зараз шукає спеціалістів, які б могли систематизувати хаотичну бібліотеку WikiLeaks та розподілити документи волонтерам для аналізу.

Пожертви уможливили для WikiLeaks оплату роботи деяких волонтерів і в кінці травня повний архів повернувся онлайн. Втім, сайт все ще залишається проектом на ранній стадії розвитку. Зокрема, наразі одним з важливих завдань для Аснджа є зацікавити читачів.

В 2007 році він опублікував тисячі сторінок секретної військової інформації, що стосувалася закупок американської армії в Іраці та Афганістані. Він та один його волонтер потратили тижні на те, щоб створити базу даних, придатну для зручного пошуку, вивчаючи коди та ціни покупок, - мільйони доларів загалом.

База даних мала повний каталог військового обладнання, закупленого армією, - кулемети, Humvees, машини для підрахунку готівки, супутникові телефони. Асандж сподівався, що журналісти візьмуться за дослідження цього матеріалу, але його сподівання не виправдалися. «Я такий сердитий, - він говорить, - Це ж просто фантастичний матеріал: структура американських військових сил в Афганістані та Іраці, - все, до останнього стільця, - і жодної реакції.»

WikiLeaks є фіналістом гранту фундації Knight, обсягом більше півмільйона доларів. Запланований проект полягає втому, щоб створити ресурс для безпечного поширення документів у газети та репортерам. WikiLeaks має слугувати чимось на зразок рахунку в швейцарському банку, де можна анонімно обмінюватися інформацією.

Асандж також експериментує з іншими ідеями. Відштовхуючись від принципу, що люди цінують тільки те, за що платять, він намагався продавати документи новинним організаціям з аукціону. В 2008 році він організував такий аукціон для продажу семи тисяч емейлів з аканту колишнього спічрайтера Уго Чавеса.

Він також думає над тим, щоб організувати підписку, - за високу плату її учасники матимуть змогу отримувати першочерговий доступ до нових надходжень.

Втім, експерименти з технічними операціями не дають відповіді на основне запитання, - для чого все це потрібно?

«Я був дуже здивований, що нас сприймають, як таких собі безсторонніх арбітрів», - говорить Асандж. «Я вважаю, що бути безстороннім це бути ідіотом. Це означало б не відрізняти пил на вулиці від життів вбитих людей.» «Моя основна місіяполягає в тому, - наголошує він, - щоб боротися з несправедливістю, а не просто постачати безпристрасні записи подій».

Wikileaks майбутнє інозмі