Цвинтарі завалені сміттям зі штучних квітів. Про естетичні вподобання українців

Великодня пора ? далеко не єдина нагода для використання штучних квітів, однак таке насичення й різноманіття пластмасових барв навряд чи можна спостерігати за інших обставин.

Біля кладовищ, на ринках та привокзальних вулицях все аж рябіє від пластмасових букетів, вінків і кошиків - напередодні "гробків".

В принципі, людей можна зрозуміти, адже штучні квіти начебто служать довше, не потребують догляду, дешеві, яскраві, а отже навіть здалеку видно буде, що та чи інша могила прибрана-«прикрашена».

Але все це так лише на перший погляд.

Яскраво

Передусім, більше пластмаси та менше натуральної зелені й квітів на кладовищах маємо через елементарні лінощі та хворобу нашої доби ? відмовку про брак часу.

Справжні рослини дійсно потребують трохи більше уваги й часу.

Але й віднайти на ринку якісь придатні для висадження цієї пори у відкритий ґрунт квіти чи зелень непросто. Принаймні, якщо порівнювати із нав'язливою пропозицією пластмасової флори.

І навіть якщо на ринку, привокзаллі чи біля кладовища й пощастить натрапити на якусь справжню зелень, то, в порівнянні з «довершеністю» пластмаси, вона має не так і багато шансів бути купленою.

Красиво

Надзвичайна концентрованість яскравих барв і їхня неприродня кольоровість убиває всю сумнівну красу такої оздоби.

Замість атмосфери спокою та умиротворення, кладовища починають бути подібні на базарні ятки.

Дорогий і модний одяг ще не означає, що він личитиме, а столи, що вгинаються від наїдків, не конче означають, що в домі достаток. Яскраво й кольорово ? ще зовсім не значить гарно і доречно.

Одноразово

Довговічність цієї мертвої флори теж сумнівна, бо «цвітуть» пластмасові квітки максимум рік (значно довше прикрашатимуть надгробки дворічні чи багаторічні рослини).

Під впливом сонця, дощу й вітру в перші ж місяці вони втрачають навіть свою умовну привабливість. Та й «свіженькими» навряд чи гармонійно вписуються в цвинтарний антураж.

Пластмасові квіти ? то, мабуть, виразник темного боку традицій ? коли зовні витримується певний ритуал, але за цим уже зникає первинний зміст.

В даному випадку ? через догляд, оздоблення могили покійника, виказати свою до нього повагу, показати, що пам'ять про нього живе. Пластмасово-паперовий букет, як на мене, ? це радше прояв дуже невеликої поваги або ж повної її відсутності.

Щось подібне на весілля друзів, улюбленому співакові, вчительці чи коханій ніхто б дарувати не додумався (а покійників у народі поважають значно більше за ще живих), то чому ж тим, кого ми й далі любимо, пам'ятаємо і шануємо, дістається пластмаса?

Mертві квіти якось зовсім не асоціюються з ідеєю свята, яке більшість українців збираються відзначати цієї пори. Прихід весни, відродження природи й життя, повернення зі світу мертвих Ісуса Христа...

Саме такої долі для своїх рідних покійників, вочевидь, очікують люди, співаючи разом зі священиками на могилах: «Смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував...».

І тому, мабуть, інстинктивно хочеться і логічно було б бачити на могилах живі, а не мертві квіти...

Дешево

Коли шукаєш логічне обґрунтування поширенню штучних квітів, чи не перше, що спадає на думку ? ціновий фактор. Мабуть, це просто дешевше, люди ж у нас не надто заможні, та ще й криза..., тож нічого дивного, що обирають саме цей варіант.

Але якби популярність пластмасових букетів була зумовлена саме дешевизною цього краму, то ціни на них не сягали би 100-гривневої позначки (і це ще не межа).

Одним букетом мало хто себе обмежує, тож навіть коли й купують щось за кілька чи кількадесят гривень, у підсумку все одно вийде сума, достатня для оздоблення могили живими квітами впродовж цілого року, а то й довше... (кущик братиків коштує десь 5 грн, квітучих крокусів ? 25 грн, насіння більшості квітів ? від 1 до 2 грн).

Справедливо буде припустити, що вся цінність пластмасової рослинності не так в грошовій дешевизні, а у тому, що вони так дорого коштують.

Зекономити не намагаються, а навпаки ? чим побільше витратити, аби в такий специфічний спосіб "віддати шану" покійнику. Ну а насправді ж ? просто заради того, аби самому краще виглядати в очах сусідів чи родини.

До речі, подібні підходи можна спостерігати й у багатьох інших сферах. Наприклад, у внутрішньому оздобленні храмів. Мабуть, усвідомивши усю неприродність (чи непристойність) такої краси (яку парафіяни масово, один поперед другого, несли у храми) деякі церковні ієрархи почали застерігати парафіян від дарувавання храмам подібних прикрас.

Бо, скільки б вони не коштували, і як би багато їх не було, вони завжди виглядатимуть дешево.

Скромно

Сумнівну естетичну вартість пластмасово-паперових букетів і вінків, схоже, давно уже усвідомили наші близькі, й не дуже, сусіди. Чи то у Європі (тій, що на захід від нас), чи в Америці (тій, котра північна) нічого подібного не побачиш.

Це не означає, що цього зовсім немає. Для прикладу, французи частенько використовувати штучні квіти на цвинтарях, через що німці, начебто, з них насміхаються. Але у будь-якому ? мова йде про значно менші масштаби та суттєво іншу якість.

В деяких випадках, у США, наприклад, можна спостерегти іншу крайність ? абсолютну уніфікованість та повну безликість деяких цвинтарів. Інші ж настільки захоплюють своєю красою і гармонією, що в таких місцях, здається, й жив би.

В Німеччині часто звертаються до родини, яка приходить на похорон, щоби не приносила квіти (вони там доволі дорогі), а пожертвувати гроші на якісь благодійні фонди. Тільки найближчі купують одну велику композицію з квітів (виключно живих).

Усе штучне там або просто суспільно неприйнято, або навіть законом заборонено. Зрештою, можна оглянутися й на північний схід, де, зокрема, влада Москви саме тепер всерйоз збирається заборонити продаж штучних квітів поблизу кладовищ, зважаючи на їхню шкоду для навколишнього середовища.

Байдужо

Наших людей, схоже, зовсім не хвилює (чи вони не бачать взаємозв'язку?), що пишні й барвисті вінки з букетами (на ринках і могилах) невідворотньо перетворюються та потворні звалища навколо цвинтарів.

Якщо в містах, це сміття ще більш-менш регулярно переміщають на «паспортизовані» звалища і принаймні виглядає все не так страшно. Якщо не рахувати того, що ці відходи ще наших правнуків переживуть.

В селах же, де людей, на загал, поховано не менше, а про вивіз чи утилізацію подібного (і не тільки) сміття взагалі не йдеться, можна спостерігати гори такого непотребу.

З огляду на те, що цвинтарі з часом мають особливість розширюватись, невідворотньою може стати ситуація, коли уже не земля буде для когось пухом, а суміш дротяно-пластмасового й перетрухло-плавленого сміття.

Альтернативно

Говорячи про живі квіти (чи іншу рослинність), як цілком достойну заміну пластмасово-паперовим, не йдеться про те, аби купувати величезний оберемок найдорожчих троянд.

Зрештою, як на мене, навіть живі квіти не можуть бути в даному випадку самоціллю.

Шану й повагу можна виказувати й у інший спосіб. Запаливши свічу, приміром, чи просто частіше згадуючи про тих, кого з нами уже нема.

Важливо не тільки у природній спосіб прикрасити могили, за якими доглядаємо. Не менш цінним є й сам процес.

Mаргаритки, незабудки, братики, чорнобривці, нарциси й примули виглядали би ну точно не гірше за свої паперові чи пластмасові копії.

А ще ж є вічнозелені мирт, барвінок, мохи, ялівець, туя, ялина й сосна; пахучі бузок, жасмин і калина...

Ірраціонально

Наразі ж - принаймні раз на рік - пластмасова вакханалія на цвинтарях яскраво демонструє базарні смаки значної частини нашого суспільства (які проявляються далеко не тільки на ринках та кладовищах).

Такою є міць суспільної думки з її залізним аргументом «бо всі так роблять». Час потроху її змінювати - щоб пам'ятник (та інші зовнішні атрибути) не став означати для нас набагато більше, аніж пам'ять.

пам'ять естетика суспільство