Зроби хоча б маленьку справу, а не ридай в інтернеті - відповідь на питання Як жити при Януковичі?
ZaUAorg спитав у людей, які займалися громадянським спротивом у часи Кучми і Ющенка: "Як нам жити при Януковичі?". Які очікуються загрози і як із ними боротися - відповідають (за абеткою) ті, хто має досвід успішного самозахисту.
Записав: Павло СОЛОДЬКО
"Збираюся перекласти і видати свого улюбленого Воннегута"
Ярослав ВЕДМІДЬ, громадська ініціатива "Стрічка" (2004):
- Те, що відбувається у країні останні 5 років, значно збільшило рівень недовіри громадян не тільки до влади, але й до держави загалом. Але при цьому громадянська активність зросла - просто вона стосується не політики, а більш приземлених речей.
Йдеться про, умовно кажучи, зони, де я САМ можу покращити своє життя або життя близьких мені людей.
Що останнім часом схвилювало особисто мене - те, що український переклад існує переважно за іноземні гранти, а багато з того, що хочеться прочитати, доступне тільки російською.
Мого улюбленого Курта Воннегута ніхто не видає з 1976 року, коли "Дніпро" переклало "Бойню №5".
Замість ридати з цього приводу ми вирішили перекласти всього Воннегута українською і видати його у ідеологічно близькому :)) нам видавництві "Буква і цифра".
Ми вже зв'язалися з власниками прав, запустили переклад за участі відомих вітчизняних перекладачів, думаємо над оформленням.
Hадихає незгірш політичної громадської активності.
Мені здається, в цьому більше сенсу, ніж в кількох акціях протесту чи десятку прес-релізів.
Звичайно, якщо Янукович таки вдасться до кроків, які будуть знищувати все україномовне середовище, треба буде кидати переклади і „братися за вила”.
Але я все ж сподіваюсь, що американські радники убережуть Януковича від подібних рішень. Якщо ні, то відповіддю стане навіть не вулиця, а всенародна зневага і забуття.
Можливо, до речі, така політика покаже окремим нашим громадянам, що вибір „проти всіх” не є рішенням.
Одне з перспективних завдань - розвивати громадянську активність на Донбасі. Я цього року багато провів часу - по роботі - в Донецькій і Луганській областях. На жаль, у цих регіонах про таке явище як громадянське суспільство взагалі говорити не доводиться. Я не беру до уваги псевдогромадські організації, які рояться на виборах, а потім десь зникають.
У Києві процвітає купа активних спільнот - від велобайкерів, які вже не просто спілкуються, а впливають на владу і змушують себе слухати, до геть аполітичного "Интересного Киева".
Є купа некомерційних клубів, де люди збираються, обмінюються досвідом і щось САМІ роблять, чого, можливо, не дає держава.
Таких прикладів вистачає і у Львові, і в Дніпропетровську, але на Донбасі цього не відчувається. Мені невідомо про жодну донбаську велику активну спільноту в Інтернеті, тим більше про проекти рівня „фофудья”, „пдрс” чи „отдам даром”.
Можливо, там краще розвивати профспілки, а може є сенс потроху поширювати користування Інтернетом в регіоні і стимулювати громадську активність.
Над цим точно варто замислитися політичним силам, адже на президентських виборах громадською активністю найбільше скористався один з кандидатів, уміло просунувши кампанію „проти всіх”.
Як би там не було, я думаю, що мільйонам виборців на Донбасі потрібен був цей реванш. Час і Януковичу пройти тією грабельною доріжкою, по якій пройшовся Ющенко. Мені особисто цікаво буде спостерігати за трансформаціями на Донбасі протягом найближчих 5 років. Найбільш цікаво, куди потечуть голоси розчарованих.
Повертаючись до громадського руху, мій прогноз такий: збільшення кількості і масштабу дій спільнот, розгортання реального громадського фандрайзингу, який дасть фінансування першим неполітичним проектам національного масштабу.
Політична громадська діяльність буде мати локальні прояви, за умови якщо Янукович буде вести помірковану політику. В іншому випадку масові акції протесту неминучі.
Приклад локальних акцій - ситуація довкола скандальної статті чільника компанії Carslberg в Україні, громадянина РФ пана Чернишова, який в одній зі статей назвав українських козаків терористами і порівняв їх із піратами Сомалі та чеченськими бойовиками.
Днями він хотів прочитати лекцію у Києво-Могилянській Академії, але мав відмовитися від цих планів, бо ряд громадських організацій, студентів і просто активних людей попередили його про акції протесту під час відвідин.
Могилянці звернулися до керівництва Академії з проханням не допустити цю людину на територію ВУЗу. В підсумку візит було скасовано. Це перемога і приклад того, як громадська активність може ставити окремих епатажних знавців історії на місце.
Повертаючись до особистих планів, я разом з друзями збираюсь працювати над тим, щоб зробити подарунок собі, дітям і всій країні у вигляді повного і гарно виданого українського Воннегута. Почнемо з „Сирени Титану” накладом 5 тисяч, що вимагатиме інвестицій у розмірі $3-4 тисячі.
У 2004-ому акції „Стрічки” дали поштовх популяризації помаранчевого кольору. Воннегут - це моя "стрічка" сьогодні - така собі програма-мінімум на найближчі 2-4 роки, а там побачимо, що робити далі.
Я щиро переконаний, що краще зробити маленьку конкретну річ, ніж наговорити купу красивих великих слів. Отож, шукаймо спільників, залучаймо кошти і діймо.
"Громадянський спротив буде політизуватися"
Ігор ЛУЦЕНКО, активіст “Збережи Старий Київ” (2007-2010) і просто небайдужа людина:
Щодо рейдерських атак на громадський простір – стало гірше. Причому ситуація погіршилася ще між першим і другим туром. Тоді відбулося кілька різних захоплень – сквер на Прорізній, гастроном на Пушкінській, “Сяйво”, кіностудія імені Довженка...
Оскільки нинішня влада пасивно реагує на насильство з боку загарбників громадського простору, то вони намагаються “застовбити” за собою нові ділянки, сподіваючись у майбутньому домовитися з новою владою і легалізувати ці захоплення.
Бо новій владі теж треба їсти й пити, в тому числі і кришуючи нових рейдерів.
Факти співпраці Партії регіонів з рейдерами відомі.
Нашвидку можна згадати Ельбруса Тадеєва і Олександра Волкова, які особисто приїздили боротися з мешканцями вулиці Гончара, котрі не хочуть, щоб їхні будинки розвалилися від будівництва скандального комплексу Fresco Sofia.
За інфою ЗСК, депутат-регіонал Василь Горбаль причетний до гігантського будівництва на Аскольдовій могилі, яке спотворює краєвид дніпровських правобережних круч.
Можна очікувати інтенсифікацію цих процесів.
Як із цим боротися – однозначної відповіді немає. Думаю, треба поєднувати і пряму дію, і юридичну боротьбу, й навіть політичну діяльність. Тепер антизабудовний рух отримає ще й сильний політичний акцент. Це вже відчулося на Прорізній, коли на громадянську акцію приїхало одразу кілька політиків.
Боротьба буде запеклою і може бути успішною – але тільки тоді, коли самі громадяни зроблять її резонансною. З нинішніми ЗМІ це можливо.
На тій же Прорізній політики підтримали місцевих мешканців після того, як побачили репортажі по ТБ.
Забудовники-рейдери – близька і зрозуміла більшості виборців тема, тож політики обов'язково візьмуться за неї.
БЮТ були ненормальною владою, але – я сподіваюся – будуть нормальною опозицією. Особливо якщо бютівці-забудовники на кшталт Куровського (Жовтнева лікарня) переметнуться до Януковича.
Громадянське суспільство і Янукович – смішне поєднання. Це Ющенко звертав увагу на плакати і пікети під Секретаріатом, а Януковича в цій ролі важко навіть уявити. Тому громадянська активність буде політизуватися.
Не очікую такої запеклої ненависті, яка була за Кучми, але й легше не стане.
Щодо газотранспортної системи – думаю, всі чутки про її продаж є чутками.
Невже нова команда складається з відвертих дебілів, щоб віддавати росіянам такий актив?
Можуть бути різні схеми розподілу прибутків від ГТС, але віддавати її у власність ніхто не буде.
Чорноморський флот хай собі стоїть у Севастополі до 2017 року – за цей час він узагалі перетвориться на казна-що.
Українській мові теж навряд чи щось загрожує – бо якщо “регіонали” зроблять російською другою державною, то чим після цього будуть цінними для свого виборця?
Друга державна – це перехідний червоний прапор. Навіщо його спалювати, якщо можна нести й далі.
Всі інші страшилки на кшталт ЄЕП передбачають фінансові втрати. Не думаю, що нова влада готова до них.
"Замість скиглити краще робити свою маленьку і корисну справу"
Тетяна МОНТЯН (захисник учасників акції "Україна без Кучми" (2000-2002), активіст сайту "Майдан" (2000-2005), юрист і не тільки:
- Люди, які бояться приходу до влади якоїсь політичної сили - це жертви пропаганди. Пересічна людина як жила останні 5-10-15 років, так і житиме далі.
Незважаючи на персону президента, кожна людина на своєму місці може сама покращувати життя - своє, своєї родини і всього суспільства.
Якщо двірник, наприклад, замість того, щоб за пляшкою безкінечно обговорювати з колегами перипетії української політики, знайде кілька годин і прибере сніг у дворі, то хтось (можливо, нівіть людина, яка дійсно здатна щось змінити в країні на краще) - не покалічиться або не втрапить у аварію.
Зараз я намагаюся реалізувати свої ідеї щодо формалізації власності - йдеться про встановлення простих і прозорих "правил гри", які дозволять громадянам вільно і без зайвих переплат чиновникам здійснювати операції з власним майном і реєструвати його.
Роблю, що можу - розробляю законопроекти на цю тему, викладаю їх у публічний доступ і дозволяю представникам будь-якої політичної сили цими креативами користуватися. Періодично знаходжу знайомі цитати в депутатських законопроектах.
Фото автора
Ось, приміром, в законопроекті "Про внесення змін до Закону України "Про ОСББ" є "моя" норма, згідно якої кожен має право отримати окремий правовстановлюючий документ на належну йому частку у спільному неподільному майні.
Це дуже важливо, бо якщо у вас у власності, наприклад, є частка квартири, яку ви приватизували разом з іншими особами, то вам може не вдатися отримати документ на цю частку.
Тому що - згідно з безумною інструкцією Мін'юсту, для отримання дублікату свідоцтва про приватизацію необхідно, щоб з'явилися УСІ співвласники, які зазвичай зовсім не палають бажанням це робити.
А суд - це кілька років тяганини - за власну власність, соррі за тавтологію.
Розмови про газотранспортний консорціум та інший ЄЕП - це все говорильня. Частка, яка припадає на кожного українця від газового ринку - мізерна, в порівнянні з втратами, які він зазнає від того, що в країні досі немає відкритих реєстрів і кадастрів власності і операцій з нею.
У нас зараз Дике Поле - фактично немає захисту права власності. І це впливає на все - від інвестицій до розвитку громадянами власних ресурсів.
Чому в нас такі жалюгідні пансіонати та готелі на Південному березі Криму (якщо не рахувати дорогущих винятків), а в Туреччині та інших країнах - такі класні?
Тому що в нас щойно людина "розвине" свою власність, як її негайно відберуть рейдери, а якщо людина "рипатиметься", то її ще й посадять. Бо майно - незахищене, а хто ж інвестуватиме в незахищене майно?
Наші журналісти з захватом сперечаються про те, спить Тимошенко з Шуфричем чи ні - замість того, щоб запитати кожного з них і разом, і окремо: "А що ви зробили для того, щоб в Україні з'явилися відкриті кадастри і реєстри?"
Страхи щодо мови - теж перебільшені. Я не бачила прецедентів, коли хтось змушував іншого говорити російською чи українською "з-під палки". Ті, хто плачеться щодо долі мови, взяли б замість того, аби горлати в інтернеті "Прийшов Яник - тепер кінець!" - та переклали українською кілька цікавих книжкових новинок.
Я впевнена, що завжди краще - замість того, аби скиглити та скаржитись на життя - внести свою соломинку, піщинку, крапельку в спільну справу та вірити, що саме твоя соломинка, піщинка, крапелька зламає хребта верблюду, переповнить чашу тощо і щось реально змінить.
"Треба підтримувати свою спільноту"
Олександр ПОПОВ, координатор громадянського руху “Нічна Варта” (2004), активіст сайту “Майдан” (2001-2010):
Найбільше моє побоювання – це можлива інтеграція в ЄЕП або в ОДКБ. І митний союз, який може перекреслити зону вільної торгівлі з Європою.
Київ досі продовжує орієнтуватися на Росію чи Казахстан, тому що звикли з ними, як пишуть економісти, розподіляти працю.
Інший ризик – через механізм газотранспортного консорціуму ми втрачаємо можливість розпоряджатися трубою, і той шмат землі уздовж газогону переходить під контроль “газопроводних військ РФ”.
Тут механізм опору описали ще, здається, брати Капранови: “В разі передачі газогону іншій стороні він може зненацька в різних місцях вибухати”.
Щоб у Європі забідкалися: “Як же так, ми нібито вже замість України дев'ятий федеральний округ створили, а воно все одно якесь failed state виходить” :)
Ключовим є і мовне питання.
Тут треба, звичайно, починати з себе і побільше спілкуватися українською всюди.
У вас була дуже слушна стаття на цю тему, а днями я отримав і яскравий приклад.
У мене помер тато – і я пішов у пенсійний фонд, щоб залагодити необхідні формальності. Звернувся до службовця українською, вона мені теж відповіла українською.
Ми собі розмовляємо, аж раптом у нашу бесіду втручається якась відвідувачка, ще й з такою маасковскою вимовою: “Я не понимаю, о чем это вы?” Жіночка-службовець повертається до відвідувачки і в такому ж тоні і такою ж вимовою каже: “Вы что, не видите, что я занята?!” І далі ми знову бесідуємо українською.
Як чинити опір цим загрозам? По-перше, на рівні суто особистісному. Я б назвав це старим гаслом української кооперації - “Свій до свого по своє”. Весь час треба підтримувати своїх. От, приміром, вам треба відсвяткувати якусь подію: а поруч є тільки ресторан “Комарики”, і за кілька кварталів - умовно кажучи, “Криївка”. Краще ходити в “Криївку”.
І давати сигнали іншим, якісь міточки ставити – жовто-синя стрічка на рюкзаку, прапорець на лобовому шклі тощо. Щоб підкреслити нашу спільноту.
Думаю, що знову повернуться нормальні – себто непроплачені – масові акції. Якщо завтра ВР розглядатиме, умовно кажучи, закон Колєсніченка про заборону вшанування учасників визвольних змагань, то є шанс зібрати велику кількість народу. А ті, хто голосує за ці питання, не повинні мати політичного майбутнього.
З цього випливає другий рівень завдань – політично активні люди мають готуватися до 2015 року. Або до 2012-го. Нашій спільноті варто було б виробити спільні критерії, які політики погодяться розділити.
Також рекомендуємо почитати інструкцію армії США :) про те, як повинна діяти опозиція, аби скинути тоталітарний режим.
