Темний бік інтернету: справжня глибина Мережі в 500 разів більша за те, що знає Ґуґл

14 років тому винахідливий ірландський підліток приїхав до університету Едінбургу щоб вивчати комп’ютерні науки. Для своєї дипломної роботи Ієн Кларк (Ian Clarke) створив «Розподілену, Децентралізовану Систему Зберігання і Пошуку Інформації» ("Distributed, Decentralised Information Storage and Retrieval System").

Простіше кажучи, це був революційний спосіб використання людьми інтернету - без ризику бути простеженим.

Завантаживши програму Кларка, яку він планував поширювати безплатно, будь-хто міг сидіти в чаті, читати новини, створювати сайт, завантажувати або звантажувати файли майже повністю анонімно.

«Здавалося, що це і є саме те, чим має бути Мережа – свобода комунікації! - каже Кларк. - Але тоді, в кінці 90-их все було по-іншому. Стеження в інтернеті було швидшим, повнішим, дешевшим, ніж у більш старомодних комунікаційних системах штибу паперової пошти».

Його новітній софт мав це змінити.

Кларкові викладачі не були вражені. «Я б сказав, що реакція була дещо в’ялою. Вони поставили мені четвірку. Їм здалося, що проект був дещо дивний… вони сказали «Ти недостатньо цитував попередників»».

Не втративши натхнення, в 2000 році Кларк випускає свою програму, змінивши назву на більш привабливу – Freenet.

Після дев’яти років він уже не може підрахувати, скільки ж людей використовують її: «Мінімум 2 мл. копій було завантажено з вебсайту, в основному в Європі та США. Вебсайт заблоковано в авторитарних країнах типу Китаю, тому там люди намагаються дістати Freenet у своїх друзів на диску чи флешці».

Минулого року Кларк зробив покращену версію: вона приховує не тільки особистість користувачів Freenet, але також сам факт, що хтось використовує його програму.

Інсталяція софту займає кілька хвилин і вимагає мінімальні навички користування комп’ютером.

Ви знаходите вебсайт Freenet, читаєте кілька коротких вказівок, відповідаєте на кілька запитань («Який ступінь безпеки вам потрібний?»… «НОРМАЛЬНИЙ: я живу у відносно вільній країні» або «МАКСИМАЛЬНИЙ: я намагаюся отримати доступ до інформації, через яку мене можуть арештувати, ув’язнити або і гірше»).

А потім ви вводите онлайн слово, яке до того було "прихованим через цензуру".

Ясно, коротко і доступно офіційний каталог Freenet наводить перелік сотень наявних "сайтів Фрінету" (freesites): "Новини Ірану", "Гаряча штучка Кейт", "Підручник терориста: практичний посібник з вибухівки і інших речей, які цікаві терористам", "Як впізнати педофіла", "Freenet Warez Portal: Джерело піратських копій книжок, ігор, фільмів, музики, софту, телевізійних серіалів та іншого", "Посібник з підпалів для захисників тварин".

Є матеріали російською, іспанською, датською, польською та італійською. Є матеріали англійською з Америки і Таїланду, з Аргентини і Японії.

Є блоги, які збивають з пантелику («Ласкаво прошу на мій перший сайт Freenet. Мене тут немає через дитячу порнографію… але я можу запостити зображення голих жінок») і сумнівно законних політичних одкровень.

Є багатоманітне життя щоденного інтенету, хіба трохи дивне і більш інтенсивне. Один із блогерів Freenet підсумовує різницю: «Якщо ви читаєте це повідомлення, то ви - на зворотньому боці Мережі».

Сучасний інтернет часто вважають чудом відкритості – його глобальний розмах, його напад на цензорів, його нібито всевидящі пошукові системи.

«Багато-багато користувачів думають, що коли вони роблять пошук на Google, вони отримують всі сторінки», - каже Ананд Раджарман, співзасновник Kosmix, пошукової системи нового пост-Google покоління. Але Раджарман знає іншу сторону:

"Думаю, що пошукові системи бачать тільки малу частину глибинної мережі.

Насправді ніхто не може сказати точно, наскільки глибокою є ВСЯ мережа, а не тільки поверхнева.

Єдиний приблизний розрахунок, який я знаю – вона в 500 раз більша за те, що пошуковики зазвичай витягують на поверхню".

«Тіньова мережа»; «глибока мережа»; за «поверхневою мережею» - самі вже метафори раптом перетворюють інтернет на щось більш неосяжне і таємниче.

Інші терміни, які використовують ті, хто в темі: "невидима мережа" (darknet), "невидимий простір адрес" (dark address space), "непевний простір адрес (murky address space) і навіть "брудний" (dirty) простір адрес.

Не всі ці терміни позначають одне і те саме. В той час як "darknet" являє собою онлайн-мережі, які недоступні без професійних навичок, більшість «глибинної мережі» з її страшнуватою назвою складається зі звичайної споживацької і дослідницької інформації, яка перебуває за межами уваги пошукових систем.

Терміном "невидимий простір адрес" часто позначаються інтернет-адреси, до яких з суто технічних причин немає доступу.

І тим не менше, в певному сенсі вони всі є частиною однієї картини: за межею онлайн-життя більшості користувачів є купа іншого інтернету, яким користуються мільйони, але який ігнорують ЗМІ і який розуміють лише кілька комп’ютерних науковців.

Як був створений цей Інший Інтернет? Що власне там відбувається? Він є майбутнім чи минулим життя в мережі?

Майкл К. Бергман, американський вчений і підприємець, є одним із найбільших знавців цього іншого інтернету. В кінці 90-их він провів дослідження, намагаючись виміряти його масштаби.

«Я пам’ятаю, як сказав своїм працівникам «Мабуть, він утричі більший за звичайну мережу», - згадує Бергман. - Але справжня Глибина перехопила мені подих».

В 2001 він опублікував статтю про глибинну мережу, на яку досі регулярно посилаються і сьогодні.

«Глибинна мережа на даний момент від 400 до 500 раз більша за те, що зазвичай називають world wide web (тобто традиційнi веб-сайти - ZaUA.org), - писав Майкл. - Глибинна мережа - це частина нової інформації в інтернеті, яка розростається найбільш швидкими темпами… Пошукові системи інтернету охоплюють лише 0.03%... всіх доступних сторінок в мережі».

Вісім років потому використання інтернету багато в чому змінилося, але вдосконалення пошукових технологій компаніями Google, Kosmix та іншими тільки розпочало дослідження Глибинної Мережі.

«Пошукова система для прихованого нету, яка б охоплювала все – це не зовсім практично, - каже професор Джуліана Фрейр з університету Юти, яка очолює проект глибокого пошуку в мережі під назвою Deep Peep. - Там надто багато інформації».

Але величезні масштаби – не єдина проблема. «Коли ми спробували обережно прошукати кілька сайтів, нас заблокували, - каже Фрейр. - У Глибині ви можете придумати методи, які не дають іншим ритися у вашій інформації».

Інколи мотивація комерційна – «люди витратили багато часу і грошей на те, щоб створити, скажімо, базу даних про "б/у авто на продаж", і не хочуть щоб ви могли копіювати їх сайт».

Іншою причиною часом виступає секретність.

«Є відомий кримінальний синдикат, який називається Російська Бізнес-Мережа (Russian Business Network - RBN), - каже Крег Лабовіц, головний дослідник Arbor Networks, провідної фірми з онлайн безпеки. - Вони постійно змінюють адреси в інтернеті, хапають частини адресного простору, який не використовується, відсилають звідти мільйони листів спаму і швидко від’єднуються».

RBN також здає в тимчасову оренду вебсайти іншим злочинцям для дитячої порнографії, запуску комп’ютерних вірусів і навіть "крадіжок інтернет-ідентичності". Під останнім мається на увазі повний набір даних про людину, що дозволяє, приміром, проводити від чужого імені банківські операції .

Тільки недавно дослідники почали розуміти, як цю погану репутацію інтернету розвиває ще й географія мережі, котра стає все більш складною.

«У 2000 році невидимі і приховані простори адрес були ще новинкою, - каже Лабовіц. - Зараз це постійна частина щоденного онлайн-життя».

Неіснуючі компанії; технічні помилки і неполадки; суперечки між провайдерами; покинуті адреси, які використовувались американськими військовими ще на зорі Інтернету – все це розкидало по онлайн-ландшафтові безхозну або забуту власність, ідеальну для незаконного використання - деколи всього на кілька секунд.

В дійсності, розвитком інтернету завжди керувало як бажання безпеки, так і бажання прозорості.

Мережа була спільним творінням Департаменту безпеки США та американської контркультури. The WELL, однa з перших і найбільш впливових онлайн-спільнот - є нащадком біблії хіппі Whole Earth Catalog, що її засновник Apple Стів Джобс назвав "Ґуґлом 60-тих років".

І обидві ці групи мали причини для створення прихованого або напівприхованого онлайн середовища, так само як і відкритого.

«Сильне шифрування розвивалося паралельно з інтернетом», каже Денні О'Браян, активіст Electronic Frontier Foundation, давно існуючої групи тиску, якa виступає за онлайн-приватність.

В інтернеті все ще існують приховані місця, де цей дивний альянс між патлатими лібертаріями і військовими шпигунами продовжується.

The Onion Router, або Tor – американський проект на добровільних засадах, який пропонує безплатний софт для тих, хто прагне анонімного спілкування онлайн - це свого роду більш респектабельна версія Freenet.

До користувачів Tor, згідно з вебсайтом, належать "польові агенти" американських секретних служб і «службовці правоохоронних служб… Tor дозволяє державним службовцям користуватися сумнівними вебсайтами і службами, "не залишаючи зрадливих слідів".

Але ним також користуються «активісти і правдолюби» - наприклад, захисники природи - які зазнають все більших утисків з боку спецслужб США через закон, який мав захищати від тероризму.

Tor, коротше кажучи, використовується як американською державою, так і деякими її найпалкішими опонентами.

Aнархічна сторона життя онлайн вражала деяких спостерігачів багато років тому. В 1975 році, всього шість років після створення інтернету, автор наукової фантастики Джон Бруннер писав у своєму культовому романі The Shockwave Rider: «так багато черв’яків і контр-черв’яків випущено в інформаційній мережі» .

До 80-их «сховища інтернет-даних» - де можна було заховати делікатну комп’ютеризовану інформацію - були створені в місцях із відповідною юрисдикцією, на кшталт податкових офшорів на Карибах.

В 2000 американський інтернет-проект під назвою HavenCo створив більш провокаційне сховище даних - у морській фортеці часів другої світової війни відразу за межею британських територіальних вод, в якій з 60-их розмістилося ексцентричне незалежне «князівство» під назвою Sealand.

HavenCo заявила, що вона зберігатиме будь-яку інформацію, окрім випадків, якщо вона стосується тероризму чи дитячої порнографії, на серверах, які споруджені під водою в порожніх бетонних підпорках платформи Sealand.

Кращу метафору для прихованих глибин інтернету годі і придумати.

В 2007 надзвичайно успішний шведський сайт для обміну музичними й відео-файлами "Піратська бухта" (The Pirate Bay) – оголосив про свої наміри купити Sealand. Поки цей план не втілився в життя і минулого року повідомлялося, що HavenCo відмінила операцію, але насправді потреба в фізичних сховках для даних фактично зникає.

Сервіси типу Tor і Freenet виконують цю ж функцію електронно. Навіть "відкритий інтернет", як його з деяким презирством називають ті, хто шукає приватності онлайн, все більше перетворюється на місце для переховування: люди, які роблять записи і ведуть блоги під псевдонімами, люди, які ховають своє життя від цікавих очей на сайтах соціальних мереж.

Представник Центрального відділу електронної злочинності Police Central e-crime Unit [PCeU] британської поліції зазначає, що багато інтернет-секретів навіть не дуже ховають:

«Багато кримінальної активності в інтернеті відбувається на онлайн форумах, які не є прихованими, вам просто потрібно знати де їх шукати. Як, наприклад, сайти для педофілів: люди, які користуються ними можуть зайти на невинний на вигляд вебсайт з зображенням квітів, натиснути на 18-ій квітці, перейти на інший невинний на вигляд вебсайт, натиснути на щось там, і так далі».

Банда педофілів, яким висунули звинувачення цієї осені і які зараз очікують вироку за злочини, познайомились на Facebook. Такі секретні кримінальні мережі не є виключно продуктом цифрової епохи: коди, сленг і схованки, відомі тільки допущеним, гарантували доступ до злочинного світу задовго до інтернету.

Для лібертаріїв типу О'Браяна та Кларка прихований інтернет, як би ви його не визначили, постійно перебуває під загрозою з боку обмежуючих урядів та корпорацій. Його свободи, кажуть вони, мають захищатися абсолютно.

За словами ж поліції, для кримінальних користувачів сервісів типу Freenet кінець наступає у будь-якому випадку.

Представник вищезгаданого PCeU каже: «Є шляхи, щоб обійти цю анонімність, і ми обходимо її. Коли ви користуєтесь інтернетом, щось десь завжди записується. Питання тільки в тому, щоб визначити - у кого зберігається ця інформація. І зазвичай люди співпрацюють».

Інтернет, незважаючи на всю його анархію, все більше комерціоналізується, в той час як інтернет-провайдери, наприклад, розростаються і все більше орієнтуються на прибуток. Ось чому поліція вважає, що певний рівень поліцейського контролю є можливим для провайдерів.

Тим часом компанії пошукових систем невтомно шукають вихід до глибинної мережі і інших секцій інтернету, які їм зараз недоступні.

Коли Kosmix і інші пошукові системи вдосконаляться, каже Ананд Раджарман, вони зроблять інтернет дійсно прозорим: «Ви будете в тих же умовах гри, що і погані хлопці».

«Кордони того, чим є мережа, стали набагато більш туманними, - не згоден Бергман. - Twitter – це частина мережі, чи чогось іншого? В 1998 році лабораторія NEC у Прінстоні опублікувала статтю про розміри інтернету. Хто б міг опублікувати щось подібне зараз?»

Видається, що інтернет ще деякий час залишатиметься на фазі золотої лихоманки. І в тріщинах та закутках його ледь зібраних докупи структур "невидимі мережі" та інші приватні онлайн-середовища процвітатимуть.

Є сайт Фрінету, який робить заяви проти можливих педофілів - з іменами, фотографіями, деталями їх життя онлайн і навіть домашніми адресами.

Але значно меншим шрифтом знизу написано примітку: «Матеріали цього сайту базуються на чутках… Вони неприйнятні для судових процесів і однозначно не задовольняють вимоги доказовості для кримінального процесу».

Тож наразі, блукаючи мережею, я, мабуть, обмежуся Ґуґлом.

інозмі наука інший бік технології інтернет