Шкільне задання — знайти роботу, досвід політики і церковні табори. Як у Фінляндії з підлітків виховують громадян

Російські методи з «Юнармією», «Орлятами» та іншими мілітарно-пропагандистськими організаціями годяться лише для тоталітарних країн. Ми поцікавилися, як це відбувається у Фінляндії — країні, що лідирує і за рівнем демократії, і за рівнем ВВП на особу.

Своїми спостереженнями поділилася Галина Сергєєва — багатодітна мама (зокрема, мама підлітків), яка мешкає з родиною у Фінляндії.

Звісно, Україні далеко не все по кишені, але важливо запозичити підходи. Не всі вони потребують великих коштів, але можуть бути ефективними.

Нижче пряма мова Галини.

Як відомо, підлітки — це дуже складні діти, і навіть якщо ваша дитина була ідеальним немовлям і не плювалася їжею, не билася в істериці на підлозі, коли підросла, то не факт, що період насупленого й такого відстороненого підлітка вас обійде. У Фінляндії для підлітків розроблені цілі програми.

Дозвілля

У Фінляндії є цікавий феномен — тут дуже дорогі хобі.

На тлі безплатної та високоякісної шкільної освіти і майже безплатної дошкільної хобі просто вражають.

По-перше, своєю ціною: оплата в середньому становить 300 євро за навчальне півріччя, тобто за чотири-п’ять місяців, і заплатити треба одразу наперед.

А по-друге, своєю поверховістю. За ці 300 євро ви отримуватимете максимум одну годину на тиждень (чи навіть 45 хвилин) якоїсь діяльності, більше схожої не на серйозне хобі, а на гру в супроводі якогось слабенького вчителя-практиканта.

Але! Саме дозвіллю підлітків приділяється неабияка увага. У кожному районі побудовані спеціальні центри для підлітків (фінською nuorisоtalo), які можна відвідувати (увага!) безкоштовно.

Купа заходів, хобі та можливостей у цих центрах також доступні безкоштовно.

І ці, як правило, зведені в модерному стилі будівлі справді стають центрами тяжіння для молоді.

З огляду на те що девʼять місяців на рік у Фінляндії стоїть холодна, темна й пронизлива погода, а вечори десь проводити хочеться, і хочеться з друзями, то для підлітків такі безплатні центри стають справжнім порятунком.

Тут зовсім не нудно і ніхто не вчить життя. У центрі можна бути стільки, скільки хочеш. Є кілька телевізорів із підʼєднаними останніми моделями ігрових приставок та купою різних ігор.

Є кухня, де можна зробити каву, чай, перекусити якимись тістечками чи бутербродами. Хліб завжди безлімітний.

Є багато настільних ігор. Окрема маленька кімната з великим столом, наприклад, для карткових ігор. Є тенісний і більярдний столи.

Я бачила кілька центрів для підлітків, і всі вони справили на мене дуже позитивне враження. Молодь тут не засуджують і не виховують, не вчать життя, як це трапляється вдома. Тут просто тепло, є гарячий чай і кілька працівників можуть знайти тобі заняття.

Тут просто тепло, є гарячий чай і тобі можуть знайти заняття

Звісно, серйозне, повноцінне хобі тут годі шукати, але хоча б піти по наркопритонах через те, що просто нікуди податися, такі центри для підлітків не дадуть. І це добре.

А на серйозні хобі можна попросити підтримки в муніципалітету, тобто в міської влади, або, наприклад, у спортивних організацій.

Коли мій син Артем у 15 років захопився волейболом, то це хобі влітало нам у копієчку. Платити треба було не тільки піврічний внесок, а й окремо за спортивні табори, за участь у змаганнях, за поїздки. Та я знаю, що кільком дітям на це виплачував стипендію сам спортивний клуб.

Самоврядування

До демократії й самоврядування у Фінляндії привчають змалку. Уже з першого класу діти мають вибрати своїх представників у шкільний уряд. Там вони вирішують питання, наприклад, щодо шкільних заходів.

А вже в середній школі відбуваються справжні вибори до молодіжної муніципальної ради (nuorisoneuvosto).

Ми переїхали до Фінляндії, коли моєму Артемові було девʼять. Перші кілька років ні в якому самоврядування він участі не брав, бо погано знав мову, потім вивчив її добре, заговорив і в 15 років вирішив балотуватися до міської молодіжної ради Гельсінкі.

Виборчий процес відбувався дуже серйозно, його висунули від школи, підготували виборчі плакати, підлітків-кандидатів спеціально фотографують на ці плакати майбутні професійні фотографи (студенти училища, які навчаються на фотографів, вони таким чином здобувають собі практику, їм за це нічого не платять). Усі плакати виконані в одному дизайн-коді.

В Артема був смішний слоган: «Дам все і всім!»

Слоган кандидат має придумати собі сам. В Артема був смішний слоган: «Дам все і всім!». Цікаво, що він отримав багатенько голосів і пройшов нехай не основним, але запасним кандидатом.

Окрім основних кандидатів у міську молодіжну раду також набирають кілька запасних, які так само мають ходити на засідання, але голосують тільки тоді, коли основних кандидатів дуже мало (наприклад, усі похворіли).

Це кандидатство виявилося не просто молодіжною активністю, а справжньою роботою. У тому сенсі, що Артемові платили за кожне засідання офіційно, на картку, за договором по 50 євро. Ці засідання відбувалися двічі на місяць, тож виходили непогані гроші (як для підлітка).

Артемові також видали річний проїзний квиток на всі види транспорту по регіону Гельсінкі (дуже щедра винагорода, проїзд у Фінляндії дорогий), а крім того, брендований одяг Гельсінкі: кілька футболок, кофту, сумку.

Гордий Артем увесь цей одяг носив майже весь рік, знімаючи тільки на прання. У таких речах зазвичай ходять працівники муніципалітету Гельсінкі (наприклад, шкільні вчителі).

У цій молодіжній раді вирішувалися питання, які, зокрема, потребували й розподілу грошей. Вони довго проштовхували рішення про деякі безплатні хобі для підлітків.

Крім того, молодіжна рада є такою собі кузнею кадрів для фінської політики.

Дітей одразу стали знайомити і водити на зустрічі до мера міста, до його заступників. Також Артем ходив на бал мерів різних міст Фінляндії і навіть на ніч виборів президента! Фотографувався й спілкувався зі своїми улюбленими кандидатами, зокрема з Александером Стуббом, який потім став президентом.

Молодіжна рада є кузнею кадрів для фінської політики

Зараз Артем балотується на другий термін, вечорами ходить агітує за себе в центрах для молоді. Якщо пройде в раду на новий термін, хоче зробити проїзд для молоді безплатним.

Школа

У школі з усіх сил прагнуть інтегрувати підлітків у доросле життя і виховувати цікавість до майбутньої професії. Наприклад, у восьмому класі обовʼязкова трудова тижнева практика на підприємстві.

Звісно, це восьмий клас, вони ще малі, їм по 13–14 років, і в цьому віці вони вже мусять піти й самі знайти десь роботу. Оце школа життя!

За цю роботу їм не платять, це як завдання від школи, роботодавець має просто нагодувати дитину в обід. Це може бути ланч у їдальні підприємства або гроші на те, щоб купити їжу в супермаркеті.

У 13–14 років діти мусять піти й самі знайти собі роботу

Часто діти влаштовуються в магазини, кафешки, ресторани, на різні виробництва, де потрібна звичайна робоча сила. На офісну роботу дітей беруть украй рідко (тільки якщо, наприклад, там працює мама чи батько дитини; так, у Фінляндії таке також трапляється).

Моя старша донька Оля у восьмому класі була дуже соромʼязливою дівчинкою. До того ж ще тоді погано знала фінську. Памʼятаю, вона надіслала близько двадцяти заявок про роботу, але звідусіль отримувала відмови.

Вона хотіла б працювати в якомусь вишуканому магазині одягу, але такі магазини не хотіли її брати.

Потім почала надсилати заявки в кафе. Знайшла випадково в інтернеті заклад із цікавою назвою —кафе Аалто. Потім виявилося, що воно міститься в самому центрі Гельсінкі, у будівлі, спроєктованій відомим фінським архітектором Алваром Аалто, і має навіть меблі його авторства. Звідси й назва.

Олю туди погодилися взяти.

Вона так зраділа і так самовіддано, так захоплено прибрала посуд і мила тарілки, що їй сказали: «Напиши нам, коли тобі буде 16, ми візьмемо тебе на роботу».

І справді взяли! Коли Оля вже навчалася в старшій школі, у ліцеї, почала підпрацьовувати в цьому кафе вже за гроші. Вже чотири роки вона там працює у вільний від навчання в інституті час. Уже начальниця зміни.

Так шкільна практика часто допомагає дітям знаходити їхню першу роботу.

А ще школа так само організовує безліч заходів, які відкривають дитині країну. Наприклад, в Олі її ліцей мав особливий фонд на випадок різних поїздок. Якось вони повезли найкращих учнів із фізики в мандрівку Лапландією.

«Напиши нам, коли тобі буде 16, ми візьмемо тебе на роботу»

Треба сказати, що з огляду на нинішній туристичний бум у Лапландії навіть жителям Фінляндії не просто дорого, а дуже-дуже дорого туди поїхати (квитки на поїзд, наприклад, коштують 200 євро, я вже мовчу про житло).

А їм школа оплатила комфортабельний поїзд із ванною кімнатою в купе до Лапландії, житло (скромне, у школі, але менше з тим) і навіть катання на лижах! Після катання діти ходили в сауну й плавали в ополонці на озері.

На заняттях із фізики вони ходили до обсерваторії і вимірювали різні явища, а також фотографували північне сяйво!

Церква

Попри те що Фінляндія доволі світська країна, релігія, хоч як дивно, має великий вплив на виховання молоді.

Лютеранська церква тут має давні традиції для дітей, зокрема конфірмаційні табори.

Я не надто великий фахівець у питанні церкви, та знаю, що майже кожен фінський підліток їздить влітку в такі табори, які організовуються десь посеред красивезної природи, у лісі, на березі озера, у гарному старовинному деревʼяному будиночку поруч із церквою.

Дітей вчать там релігійних премудростей. Вони відвідують молитви, служби та просто радіють життю, співають пісні під гітару біля вогнища, плавають на човнах, ловлять рибу, здобувають нових друзів, закохуються.

Я коли чую розповіді про ці табори, то розумію, що із задоволенням поїхала б туди сама. Це не так про релігію, як про причетність до спільноти.

Самостійність

Ну й насамкінець треба сказати, що у Фінляндії діти мають право (і часто цим правом користуються) ставати самостійними дуже рано.

У 17 років дитина вже може зʼїхати на власне житло, яке їй оплачуватиме служба соціального страхування Kela. Це може бути як маленька кімната в гуртожитку (гуртожитки тут, як правило, щось на зразок трикімнатних квартир зі спільною ванною і кухнею), так і окрема орендована квартира.

Є також особливий студентський фонд, який має житло в дорогих будинках у центрі чи в престижних районах. Ці квартири можуть орендувати тільки студенти або учні старших шкіл і тільки за невелику плату. Щоправда, чекати таку квартиру в черзі можна рік чи й більше.

Але таким чином молодь дістає шанс жити на люксовому рівні, у всіляких богемних районах і будинках, а не лише в соціальних гетто, хоча тут таких і немає.

Крім того, самостійним учням платять також стипендію на прожиття. Щоправда, час для цієї стипендії обмежений, і якщо ти, наприклад, не встиг здобути освіту бакалавра за три роки, то стипендію тобі вже не платитимуть і доведеться брати кредит на життя під час навчання (він має низький відсоток і дається на багато років).

Тож дітей тут стимулюють рано йти від батьків, рано починати працювати й рано ставати самостійними.

Кафе тільки для підлітків

У центрі Гельсінкі є невеличка кафешка, на вигляд досить звичайна, називається Walkers. Якщо ви захочете випити в ній кави, то вам… не вдасться.

Ця кафешка тільки для дітей до 17 років. У ній діти можуть купити натуральну каву з апарата лише за 1 євро й пригоститися булочкою також за 1 євро. Разюча різниця з кав’ярнями поруч, де капучино коштує 7 євро, а така сама булочка 5. Це кафе фінансується муніципалітетом як окремий проєкт.

Просто діти теж люди, і вони теж хочуть запашної кави з булочкою. З краєвидом на центральний бульвар.

І їм таку можливість дає ця найщасливіша у світі країна.

Публікацію створили Texty.org.ua за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю Texty.org.ua і не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

Церква діти політика підлітки робота фінляндія школа євродосвід ісар