«Хороші американці», кровожерливі європейці та головні теми в російському інфополі. Моніторинг росмедіа за лютий — березень 2025 року

Друзі та вороги Росії

У лютому — березні 2025 року Дональд Трамп став головною фігурою в російських ЗМІ. Можна помітити, що росмедіа приділяють йому величезну увагу, не меншу, ніж навіть самому Путіну.

Протягом досліджуваного періоду Трамп перевершував Путіна за кількістю згадок. Створюється враження, ніби саме Трамп є президентом Росії, оскільки російські ЗМІ інформаційно відстежують усі його кроки — від заходів у внутрішній політиці до кожної заяви.

З Дональдом Трампом російська пропаганда дістала новий імпульс. Президент США не раз із теплотою висловлювався про Росію та Путіна, і кожна така заява миттєво підхоплюється російськими ЗМІ, перетворюючись на доказ «правоти» Кремля у війні проти України.

Трамп каже, що розуміє логіку і причини війни, — і вже наступного дня заголовки рясніють твердженнями про безапеляційну правоту Путіна. Трамп заявляє, що поважає російський народ, — і пропаганда одразу видає це за доказ того, що Вашингтон визнає Москву рівноправним гравцем. У підсумку Росія постає не як регіональна держава, а як повноцінний полюс світової сили, принаймні в дзеркалі власної інформаційної машини.

За кількістю згадок у росЗМІ можна простежити, що для російської аудиторії з’явилися «правильні американці», і Трамп не єдиний серед них. До переліку найчастіше згадуваних у російських медіа персон потрапило восьмеро американців. Причому лише двоє з них зображуються виключно в негативному світлі.

Головний антагоніст — колишній президент США Джо Байден. Саме на нього покладається провина за початок війни: Байден у наративі російської пропаганди — агент «глибинної держави», який прагнув втягнути США й увесь колективний Захід у глобальне протистояння з Росією, що могло перерости в Третю світову. Але тепер на сцену виходить Трамп, щоб виправити «помилки» демократів, змінити агресивний курс Америки й нібито «помирити» Москву і Вашингтон на умовах, вигідних Кремлю.

Ще один фігурант, який опинився в немилості росЗМІ, — спецпосланець США з питань України Кіт Келлоґ. Для пропагандистів Келлоґ є втіленням усього, що вони ненавидять: недостатньо поважає Росію, підтримує Україну, сміє звинувачувати Кремль і навіть «шантажувати» його. Келлоґ постає як представник тієї самої «глибинної держави» та військово-промислового комплексу, який, мовляв, прагне лише продовження війни.

Інші американці в списку — це «хороші американці», які або підхоплюють кремлівські наративи, або висловлюються в потрібному для російської пропаганди руслі.

Держсекретар США Марк Рубіо заслужив це звання завдяки «прекрасним» зустрічам із російськими візаві. Саме він відновив дипломатичні контакти з Москвою, допоміг вивести російських дипломатів із міжнародної ізоляції, а на початку березня взагалі озвучив тезу про те, що війна Росії проти України є проксі-війною між двома ядерними державами: США, які підтримують Київ, і Росією. Ця заява стала перемогою кремлівської дезінформаційної кампанії: тепер ключова теза роспропаганди дістала підтвердження на найвищому рівні в США.

Очільник Департаменту ефективності уряду (DOGE) Ілон Маск став улюбленцем росЗМІ завдяки системному поширенню проросійських наративів. Він говорить про «перемоги» Росії на фронті, критикує Зеленського, поширює відео про «незаконну та безжальну» мобілізацію в Україні, протистоїть «глибинній державі» та «ліберальним цінностям», а ще домігся закриття агенції USAID, яку в Росії традиційно звинувачують у фінансуванні «терористів», антиросійських сил і кольорових революцій на пострадянських теренах.

Читайте також: Лайно-вентилятор. Як Ілон Маск вишукує брехню і поширює її через свій акаунт у мережі Х.

Спеціальний посланник США на Близькому Сході Стів Віткофф — фактичний особистий посол Трампа до Путіна. Він не раз хвалив російського президента, заявляючи, що довіряє йому і вірить у миролюбність Росії. Для пропагандистів цього достатньо, щоб вважати його «другом».

Віцепрезидент США Джей Ді Венс здобув прихильність кремлівських медіа в лютому, коли на 61-й Мюнхенській конференції з безпеки виступив із критикою керівництва ЄС, звинувачуючи його у «відступі від свободи слова та демократії». Але справжньої популярності він набув наприкінці лютого, коли у Вашингтоні спалахнув дипломатичний скандал між президентами США та України. Венс, за версією росЗМІ, «відчитав» і «поставив на місце» українського лідера.

Новий міністр оборони США Піт Геґсет дістав схвалення за свої тверезі, на думку пропагандистів, лютневі заяви: він визнав, що вступ України до НАТО та повернення до кордонів 2014 року — це «нереалістичні цілі». Такі висловлювання в кремлівських ЗМІ подаються не як особиста думка, а як сигнал, що «Вашингтон поступово приходить до тями».

У ті моменти, коли американці стають «договороспроможними», виявляють готовність «допомогти» закінчити війну і починають розуміти «занепокоєння» Кремля, на сцені з’являється новий головний ворог — європейці.

Ще кілька місяців тому міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявляв, що головний противник Росії — «англосакси на чолі зі США». А тепер у ролі головного супротивника виявилися євробюрократія і британці.

Водночас сам термін «англосакси», який мав негативну конотацію, у російських ЗМІ поступово втрачає популярність. Якщо в період 9–16 лютого «англосаксів» згадували у 125 новинах, то з кожним наступним тижнем ця тенденція йде на спад. Ворог трансформується: замість абстрактного Заходу конкретні Брюссель, Лондон, Париж і Берлін.

У широкому значенні «англосакси» — це англомовні країни: Велика Британія, США, Канада (за винятком Квебеку), Австралія та Нова Зеландія. Крім мови їх об’єднують і відрізняють від решти світу деякі політичні та правові інститути. У риториці кремлівської пропаганди «англосакси» — це евфемізм для позначення ворогів і недоброзичливців Росії. У картині світу Москви завжди існувала тричастинна модель світу: Росія, англосакси і Європа, яка часто виступає на боці англосаксів.

Сьогодні «ворожий центр» змістився саме на Європу. У хід пішли інші формулювання: «євробюрократи», «європейські розпалювачі війни», «євроатлантичні русофоби», «європейські політичні карлики», «макронофашисти», «німецькі мілітаристи», «британські колоніалісти». Речниця МЗС РФ Марія Захарова запроваджує новий термін — «британо-єесівці»(«еэсовцы» співзвучне з «эсэсовцы»).

Однією з головних фігур «ворожого табору» в російському інформаційному просторі стала Франція на чолі з Емманюелем Макроном. 5 березня Макрон виступив із заявою, спричиненою глобальною невизначеністю, що виникла через зміну політики США щодо України під керівництвом Дональда Трампа. Він наголосив: загроза з боку Росії поширюється на всю Європу, підкресливши, що «це не просто російсько-український конфлікт, це міжнародний конфлікт».

Пропагандисти одразу ж витлумачили ці слова як «оголошення війни Росії». Макрона стали зображати як нового Наполеона, який зібрав довкола себе всіх ворогів Москви, але, як і його історичний попередник, неминуче зазнає поразки.

Прем’єр-міністр Великої Британії також опинився в центрі уваги росЗМІ. З одного боку, він, як ніхто інший, заслуговує на звання «першого серед англосаксів», а з другого — для його характеристики в пропагандистському арсеналі завжди є універсальне кліше: «Британка гадит». У цих двох словах уся суть ставлення до Лондона: вічний ворог Росії, історичний центр підступів та інтриг, країна, яка століттями стримувала Москву та підтримувала всіх її противників — від терористів до «укрофашистів».

На тлі «миролюбних» заяв Трампа пропагандисти висувають новий наратив: мовляв, навіть якщо США захочуть зупинити війну, їм цього не дозволять Велика Британія та ЄС. Зеленський у цій версії не самостійна фігура, а маріонетка Лондона. І поки він відчуває підтримку Європи, Трамп не зможе вплинути на Зеленського.

Головні теми в росЗМІ

«Антиросійська політика країн ЄС та Великої Британії» була однією зі стабільних тем у росЗМІ в досліджуваний період. До цієї категорії потрапили всі новини, у яких ідеться про антиросійські випади європейців, — від санкцій до заяв із образами російського президента.

Російські ЗМІ традиційно фокусуються на зовнішній політиці, щоб відвернути увагу від внутрішніх проблем. Пропагандистська машина роками вибудовувала у свідомості простого росіянина образ Заходу як вічного ворога, що прагне стримати розвиток Росії, загрожує «русскому міру» та його «традиційним цінностям». Кремлю завжди потрібні вороги. Якщо реальних загроз немає, їх вигадують. «Антиросійська карта» стає основним медійним інструментом: вона консолідує суспільство, тримає в робочому стані ілюзію «фортеці в облозі» й підкреслює значущість російського керівництва як захисника простого народу від зовнішніх зазіхань.

Паралельно пропаганда просуває ідею про унікальні переваги російської державності. «Суверенітет народу», «технологічна незалежність», «особлива російська демократія» — ці теми регулярно з’являються в ЗМІ. Саме тому російські медіа уважно стежать за виборами в інших країнах: будь-яка нестабільність чи суперечки там стають підставою для чергового твердження, що «в Росії все краще». Наприклад, у сюжетах про «вибори в Німеччині» та «обмеження демократії в Румунії» акцент робиться на репресіях проти опозиції та фальсифікаціях, що, на думку пропагандистів, демонструє розпад демократії на Заході.

Окремий важливий блок — економіка. У новинах постійно говорять про «стабільне зростання»: підвищення зарплат, збільшення ВВП, розквіт паливно-енергетичного комплексу. Винятком є лише тема інфляції — її неможливо повністю приховати, але навіть тут пропаганда запевняє, що це «тимчасові труднощі» і вже незабаром все повернеться до економічного процвітання.

Ще одна незмінна лінія — демонізація України. РосЗМІ систематично звинувачують Київ у «терористичних атаках» на мирні російські міста, малюючи образ ворога, який «воює нечесно» і цілеспрямовано атакує цивільних. Водночас удари російських військових по Україні завжди подаються як «акти відплати» виключно по військових об’єктах. Окремий наголос робиться на невдачах України на фронті. Пропаганда активно експлуатує тему «катастрофічного стану» української армії, а останній емоційний сплеск викликали сюжети про «звільнення Курської області».

У досліджуваний період окрему увагу російські ЗМІ приділяли відносинам України та США, а також ретельно відстежували кожен крок нової американської адміністрації — від запровадження нового статусу англійської мови в американських школах до ініціатив щодо обмеження міграційних потоків.

Однією з ключових тем стала угода між Києвом і Вашингтоном щодо корисних копалин. У російських медіа вона подається як доказ колоніального статусу України: нібито українське керівництво готове «здати національні інтереси» заради збереження своєї влади. Україна змальовується як «колонія США», а «спеціальна воєнна операція» Росії підноситься як спосіб повернути українцям їхній суверенітет. Пропаганда нав’язує думку, що українці повинні вітати це «звільнення» і повстати проти «режиму», який прагне вести війну «до останнього українця» в інтересах «заокеанських господарів». Цікаво, що в спробах захопити українські ресурси звинувачуються США, а не особисто Дональд Трамп. А деякі пропагандисти навіть захоплюються такими спробами, натякаючи, що Трамп — прагматик, він може отримувати бажане лише завдяки тиску та без війни.

Також однією з основних тем став переговірний процес між США, Росією та Україною (ця тема докладно розкрита в нашому попередньому моніторингу).

Російська пропаганда і далі просуває наратив про те, що Москва прагне миру, тоді як Київ і Європа нібито виступають за продовження війни. У березні США провели низку раундів переговорів із Росією та Україною. Сам натяк на можливість припинення бойових дій викликав різні реакції в російському інформаційному просторі.

Так звані військкори, які представляють активну частину російського суспільства, відкрито закликають до продовження війни «до переможного кінця». Проте офіційні російські ЗМІ не відступають від контрольованого наративу.

Офіційна пропаганда транслює позицію російського керівництва: США нібито прагнуть допомогти встановити мир, але цьому заважають «ворожі сили», які блокують домовленості, що, звісно ж, мають ураховувати «занепокоєння» та інтереси Росії.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в межах спільної ініціативи «Європейське Відродження України». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».

z-пропаганда дезінфомонітор дезінформація пропаганда росзмі трамп