Війна на постаментах: як пам’ятники слугують пропаганді в сучасній Росії
Які памʼятники встановлюють у сучасній Росії? Texty.org.ua виявили 1163 монументи, відкриті на території Росії за час широкомасштабного вторгнення в Україну. Майже половина з них присвячена війнам: або Другій світовій, або вторгненню в Україну.
Також у Росії активно встановлюють памʼятники, що символізують одвічну боротьбу з колективним Заходом.
Війна на
постаментаx
Як пам’ятники слугують пропаганді в сучасній Росії
Які памʼятники встановлюють у сучасній Росії? Texty.org.ua виявили 1163 монументи, відкриті на території Росії за час широкомасштабного вторгнення в Україну. Майже половина з них присвячена війнам: або Другій світовій, або вторгненню в Україну.
Також у Росії активно встановлюють памʼятники, що символізують одвічну боротьбу з колективним Заходом.
Пам’ятники проти Заходу
У внутрішній пропаганді Росія постійно повторює, що воює не з Україною, а із Заходом. Це позначається і на памʼятниках. Ми знайшли цілий клас монументів, що прославляють події та героїв, які, за офіційною версією, протистояли західній агресії та відстоювали національні інтереси Росії.
Оцінюючи символічне значення цих памʼятників і наративи, які поширюються щодо увічнених персон, можна побачити, що пропагується ідея Росії як «карателя» Заходу — країни, яка не лише перемагала, а й «карала» Європу за її амбіції й спроби зазіхнути на російські інтереси.
Так, реставрація пам’ятника Мініну та Пожарському в Москві, встановлення пам’ятника патріархові Гермогену в Нижньому Новгороді нагадують росіянам, як вони вистояли в часи Смути на початку XVII століття у війнах із поляками та шведами.
У 2023 році влада Калінінградської області РФ урочисто відкрила памʼятник генералові Михайлу Муравйову. Муравйов жодним чином не повʼязаний з історією Кенігсберга та Східної Пруссії (сучасні Калінінград та область). Він відомий тим, що жорстоко придушив повстання поляків у Російській імперії в 1863 році, за що дістав прізвисько Вішатель.
А встановлення пам’ятників радянським шпигунам у Британії Кіму Філбі (Бєлгород) та Рудольфу Абелю (Самара) відсилають до успішних історій холодної війни.
Цілеспрямоване встановлення таких пам’ятників саме зараз можна розцінювати як формування уявлення про Росію як про вічного переможця в конфліктах із Заходом.
Встановленням монументів Росія намагається й залякати. У вересні 2022 року в місті Івангороді на кордоні з Естонією відкрили пам’ятник танку Т-34. Буквально за сотню метрів через річку Нарву розташоване місто Нарва, де раніше був такий самий памʼятник, але естонці його прибрали. Дуло на меморіалі дивиться в бік естонської Нарви, яку росіяни вважають своєю і в якій мешкає значна російська етнічна меншина.
У Красноярському краї встановлено пам’ятник потужній ядерній ракеті «Сармат» із підписом «После нас тишина». Свої копії в граніті й бронзі отримують винахідники ядерної зброї, танків, артилерії, дослідники урану.
А щоб показати, що росіяни не бояться санкцій, у Липецьку відкрито пам’ятник кролику з рублем, який давить долар і євро.
«Традиційні» цінності
У сучасній Росії також масово відкривають пам’ятники, які мають підкреслити так звані традиційні цінності.
Наприклад, встановлюють монументи святим Петру та Февронії, які уособлюють подружню вірність та любов. Загалом у Росії близько ста пам’ятників цим персонажам, вісім з’явилося протягом останніх двох років.
Інший важливий елемент — релігія. Попри численне мусульманське населення і низку інших релігійних меншин, Росія позиціонує себе як православна країна, і пам’ятники православним святим підкреслюють це. Встановлення таких монументів слугує сигналом того, що Росія залишається фортецею духовності та консервативних цінностей у світі, який, на думку Кремля, відходить від своїх коренів.
Монументи інших релігій встановлюються зі скрипом. А коли їх і встановлюють, то це акт в ідеологічній війні із Заходом. Так, пам’ятник Корану в місті Міас (Челябінська область) відкрили у відповідь на спалення екстремістом Корану у Швеції, а не через любов до ісламу в Росії. Це ляпас Заходу, де нібито спалюють священні книги інших релігій, а в Росії нібито зберігають.
Постать Столипіна (за досліджуваний період відкрито два нових пам’ятники) символізує стабільність і державне управління, а Державін (три нових пам’ятники) уособлює ідеї сильної держави та консервативної ідеології.
Ліберали ж залишаються поза увагою — це час, коли визнання здобувають лише прихильники жорсткої державної політики й захисники «вічних цінностей».
Російські пам’ятники перетворюються на інструмент пропагування ідеї про те, що країна стоїть на традиціоналізмі, православ’ї та державності, й авторові формули «Православие, Самодержавие, Народность» Сергію Уварову встановлюють пам’ятник у Санкт-Петербурзі.
Колоніальна політика
Нові пам’ятники в регіонах із корінним неросійським населенням мають суто колоніальне навантаження і підкреслюють роль Росії як «просвітителя» народів, які вона завоювала, а потім катувала й асимілювала.
Встановлюються пам’ятники просвітителям якутів, хакасів та інших малих народів, що має нагадувати про те, як Росія «цивілізувала» ці території.
Націоналістичні та профашиські організації мають сприяння держави у встановленні пам’ятників важливим постатям. Тому вони ставлять, наприклад, в Астрахані бюст Івана Грозного. Цей російський правитель захопив Астраханське ханство в XVI столітті, знищив місто й вирізав місцеве населення. Згадка про це мала б обурити сучасних астраханців, але бюст Грозного подається як свідчення не про насильне приєднання Астрахані, а про долучення князівства до сильної, цивілізованої та культурної держави.
Культ війни
Найчисленніша група нових пам’ятників присвячена «Великій Вітчизняній війні» та «Спеціальній воєнній операції» проти України.
Ці періоди стали ключовими складовими державної пропаганди, яка конструює історичну памʼять росіян так, щоб сучасна російсько-українська війна здавалася виправданою, а історія підкреслювала винятковість цивілізаційної місії Росії.
Для росіян всі українці — нацисти. Багато написано про те, чому і як російська пропаганда вбивала цю тезу в голови співвітчизників задовго до початку вторгнення у 2014 році.
Така політика відображається і в пам’ятниках. Темпи зведення і реконструкції меморіалів на тему «Вєлікой Отєчєствєнной» за час повномасштабного вторгнення суттєво пришвидшуються, попри те що від закінчення Другої світової минуло майже 80 років. Іноді доходить до абсурду, коли в одних населених пунктах встановлюють старі пам’ятники, які залишилися після оновлення меморіалів в інших населених пунктах, про такий смішний приклад читайте тут.
Встановлюючи пам’ятники та монументи, присвячені «ВВВ», російська влада створює месіанський образ нації, яка покликана рятувати світ від нових загроз.
«Z», «V» і бабця з прапором
«Побєдобєсіє» вилилося в нову війну, а отже, у нові пам’ятники. Цікаво простежити зміни в їхніх сюжетах.
Спочатку це були пам’ятники з літерами «Z» і «V». Далі пішла хвиля пам’ятників «бабусі з червоним прапором».
«Бабуся з прапором» — це українка Ганна Іванова, яка у 2022 році в Харківській області вийшла до українських солдатів із радянським прапором, переплутавши їх із російськими. Російська пропаганда зробила її символом «протистояння фашизму».
Після того як жінка пояснила свої мотиви і розповіла, що не виступає проти української влади, нові пам’ятники «бабусі з прапором» з’являтися перестали.
Нові «герої»
Паралельно формується новий культ героїв — учасників так званої спеціальної воєнної операції проти України.
Убитим окупантам надягають ореол нових мучеників і героїв, які боролися за «велику справу».
Поширюються історії, як один солдат відбивався від армії українців або захищав траншею сам ціною власного життя від навали західних танків. Ось типовий приклад опису подвигів «героїв», він дуже нагадує опис героїв «Вєлікой Отєчєствєнной» у радянських підручниках: «Максим Серафимов в составе разведотряда попал под шквальный огонь значительно превосходящих сил противника. Организовал оборону и более десяти часов удерживал с бойцами здание, уничтожив 30 врагов и бронетранспортёр. Когда рядом упала граната, накрыл её собой, спасая подчинённых».
Загибель солдатів стає головним інструментом формування вже сучасного «культу смерті», коли завербовані на війну російські солдати місяцями день за днем йдуть у загарбницькі атаки, незважаючи на великі втрати.
Цікаво, що перші пам’ятники загиблим з’явилися через три місяці після початку війни. Ймовірно, ідеологічний апарат Кремля, зіткнувшись із великими втратами в перші дні, спочатку не знав, як їх подати своєму населенню.
«Інвестиції» в гіпс і бронзу
В умовах війни й санкційних обмежень Росія витрачає значні суми на спорудження пам’ятників.
Йдеться не лише про встановлення скульптур, а й про супутні піар-акції: висвітлення в ЗМІ, роз’яснювальна робота, урочистості. Це кампанія, яка починається з новини про плани встановити памʼятник і триває до моменту, коли росіянам нагадують, чим відома особа й чому важливо її пам’ятати та увічнювати пам’ять. До церемоній відкриття залучають громадськість, іноді навіть школярів.
Так відбувається безпосереднє залучення громадян до формування політики пам’яті, на відміну від радянських часів, коли росіяни були лише споглядачами.
За встановлення пам’ятників «героям СВО» відповідає місцева влада. Вона видає накази і регламентує алгоритм зведення таких монументів.
Російські олігархи фінансують масштабніші проєкти. «Православний олігарх», власник медіаресурсу «Спас» Костянтин Малофєєв ставить пам’ятник святим та Олександрові Невському, а Газпром дарує Санкт-Петербургу пам’ятник Петрові I, вже 13-й у місті, й планує поставити «триумфальный столп в честь победы России в Северной войне».
А центральна влада відповідає за загальну «історичну лінію» пам’ятникобудівництва, тобто визначає, кого хоче бачити на п’єдесталі, а кого треба знести — забути.
Режисура історії
Участь російського диктатора в різних урочистостях історичного спрямування — це не просто державні церемонії, а демонстрація ідеологічної спрямованості російської меморіальної політики.
8 вересня 2022 року Путін дистанційно відкрив меморіальний комплекс «Савур-могила» (Донецька область)
Савур-могила на окупованій Луганщині, колись символ боротьби з нацизмом у Другій світовій війні, тепер стала місцем, де возвеличуються й «герої Новоросії» — бійці російської гібридної армії вторгнення зразка 2014 року. За задумом російської влади, це місце тепер символізує ще й новітню боротьбу Росії і «народу Донбасу» проти «нацистської» України.
Меморіал став частиною ширшого російського наративу, що пропонує розглядати історію окупованих Росією територій на Сході України як «історію Новоросії» — окремого утворення, воззʼєднання якого з Росією стало актом історичної справедливості.
22 листопада 2022 року Путін відкрив памʼятник Фіделю Кастро (Москва)
Фідель Кастро — кубинський комуністичний революціонер і диктатор. Під час його правління Куба стала однопартійною державою з комуністичною владою. Кастро дозволив СРСР розмістити ядерну зброю на Кубі, спричинивши Карибську кризу 1962 року — один із ключових інцидентів холодної війни.
Для Росії Фідель Кастро став символом боротьби зі Сполученими Штатами, непокори Заходу й підтримки антиамериканських настроїв.
Аналогічне значення мають і пам’ятники іншим іноземцям, які були відкриті в РФ.
Шарль де Ґолль (бюст у Волгограді). Його рішення вивести країну з військових структур НАТО у 1960-х роках стало викликом для американської гегемонії в Європі, що резонує із сучасною риторикою Москви проти домінування США на континенті та намаганням розсварити союзників і протиставити США Європі.
Нельсон Мандела (пам’ятник у Москві) — символ боротьби з колоніалізмом в Африці. Росія, колонізуючи сусідні народи, активно просуває себе у світі як борця із західним колоніалізмом. Таке позиціювання допомагає розвивати відносини з країнами Глобального Півдня, зокрема в Африці. Тому й відкривають пам’ятники Манделі.
Симон Болівар (пам’ятник у Москві) — символ боротьби з колоніалізмом у Латинській Америці. «Болівароманія» — популярний культ у Венесуелі, яка є союзником Росії на міжнародній арені.
Хо Ши Мін (пам’ятник у Санкт-Петербурзі) — символ перемоги над США. Його боротьба за незалежність В’єтнаму від французького колоніалізму та американського впливу відображає давню пропагандистську лінію начебто боротьби Росії з колоніалізмом і протистояння Заходу.
27 січня 2024 року Путін відкрив Меморіал пам’яті мирних жителів, які стали жертвами геноциду під час Великої Вітчизняної війни (Ленінградська область)
Росія намагається поставити знак рівності між Голокостом і злочинами нацистів проти радянського населення на окупованих територіях СРСР.
Таке прирівнювання є спробою використовувати жахливі історичні події в сучасних політичних цілях, змістивши акцент із Голокосту як систематичного винищення євреїв на страждання радянського народу загалом.
Росія прагне створити новий наратив, у якому вона постає не лише як переможець над нацизмом, а й як жертва геноциду, що дало б їй змогу претендувати на особливий статус у міжнародному праві. Посилює міф про «велику жертву» російського народу, що дає владі змогу легітимізувати свої політичні амбіції на світовій арені. Проте цей наратив ігнорує простий факт: більшу частину «радянського народу», який постраждав від німецької окупації, становили не росіяни, а українці й білоруси (докладніше про це в нашому проєкті тут). А крім того, зараховує ці два народи до росіян.
28 липня 2024 року Путін відкрив пам’ятник адміралові Федору Ушакову (Санкт-Петербург)
Для Росії Федір Ушаков — один із творців Чорноморського флоту та будівників Севастополя. Не програв жодної битви, не втратив жодного корабля.
Ідеологічний символ сучасної Росії. У 2001 році Російська православна церква зарахувала Ушакова до лику святих як «святого праведного воїна». Його образ вписується в концепцію «русского міра» — ідеї, яка поєднує військову могутність із духовною місією Росії.
Після відкриття пам’ятника Путіним бюсти Ушакова синхронно стали встановлюватися і в інших містах. 5 серпня в один день вони з’явилися в Азові, Петрозаводську, Рязані, Єйську та на окупованих територіях: у Севастополі, Донецьку, Скадовську.
Стратегія для окупованих територій
На окупованих територіях України за монументальну пропаганду відповідає перший заступник керівника Адміністрації президента РФ Сергій Кирієнко. Він особисто перевіряє результат зведення пам’ятників.
За його участю відбулося відкриття трьох меморіальних комплексів у «ДНР», двох в «ЛНР», одного на окупованих територіях Запорізької області, а також кількох пам’ятників.
Кирієнко також ініціатор відкриття в Маріуполі пам’ятника «бабусі з червоним прапором». Це, по суті, перший пам’ятник не лише на окупованих територіях, а й у самій Росії, безпосередньо пов’язаний із повномасштабним вторгненням.
Загалом ми виявили 124 пам’ятники, які були встановлені на окупованих територіях України за час великої війни.
Стратегія росіян на окупованих територіях — увічнення пам’яті «ВВВ», увічнення пам’яті нових «героїв» — «захисників Донбасу» й намагання затвердити там власне російські історичні наративи.
Тому в Донецьку й Маріуполі відкривають пам’ятники Олександру Невському, а в Донецьку, Маріуполі, Скадовську насаджують культ Федора Ушакова. Згадані особи взагалі не мали жодного стосунку до цих територій.
Також на новоокупованих територіях активно відновлюються пам’ятники Леніну. Ми виявили 13 таких. Російська пропаганда довгий час аргументувала «нацистську сутність Києва» саме процесом декомунізації в країні. Тому відновлення Ленінів на окупованих територіях слугує символом звільнення населення від «київського режиму».
Культурна зачистка
На окупованих територіях українські пам’ятники нищаться так само, як і будь-які інші прояви нашої ідентичності. Наприклад, демонтуються пам’ятники жертвам Голодомору, зноситься пам’ятник козацькому гетьману Петрові Сагайдачному, якого навіть назвали ініціатором геноциду.
Окупанти намагаються стерти все, що нагадує про українську культуру, ставлячи під загрозу історичні пам’ятки, які свідчать про боротьбу українського народу за свободу й незалежність. Знищуючи ці символи, Росія намагається знищити саму пам’ять про українське коріння цих територій.
Методологія
Ми досліджували новини про відкриття пам’ятників на сайтах популярних російських ЗМІ, на регіональних російських телеграм-каналах, а також телеграм-каналах на окупованих територіях України. Ознайомитися зі списком ЗМІ можна тут, а з переліком телеграм-каналів тут.
Ми зібрали всі публікації, які були розміщені на цих ресурсах у період із 24 лютого 2022 року по 15 жовтня 2024 року, і за допомогою інструментів мови програмування Python виокремили новини, що містили слова, пов’язані з об’єктом дослідження. Зокрема, це слова «пам’ятник», «меморіал», «бюст» та похідні від них.
На наступному етапі відсіяли новини, що не стосувалися теми дослідження: про реконструкцію пам’ятників чи їх пошкодження, про пам’ятники, не пов’язані з Росією.
Після того як була сформована нова вибірка, ми вручну перевіряли кожну новину й виокремлювали інформацію про пам’ятники (меморіали, бюсти): кому встановлено, дату та локацію.
Категоризацію та групування також робили вручну.
Застереження: у нашому дослідженні ми могли пропустити встановлення пам’ятника, якщо інформація про подію не потрапила до стрічки новин на відстежуваних ресурсах або якщо інструменти Python не змогли точно виокремити новини за нашими запитами.
