«Кур’єр» на милицях. Скільки бігав по лікарях один поранений боєць
Про те, навіщо їздити по кожну довідку у військову частину, чому медики хамлять військовим, а також скільки треба чекати висновку ВЛК, ми поспілкувалися з двічі пораненим нацгвардійцем, бойовим медиком зі взводу спецпризначення. Він розповів, скільки тривало лікування, біганина по лікарях та отримання різних довідок.
Служба і поранення
Бойовому медику Миколі (прізвище не вказуємо, фото також не оприлюднюємо з міркувань безпеки) нині 22 роки. Воювати він пішов у 20, на четвертий день повномасштабного вторгнення.
«Я ходив по військкоматах, стояв у довжелезних чергах, мене не хотіли брати, бо молодий. Пішов тоді зі своїми колишніми однокласниками в добровольче формування. Приблизно до квітня воював як турист, без грошей, суто за ідею. Тоді росіяни були вже в Ірпені, тому на гроші було все одно. Зараз я розумію, що якби тоді дістав поранення чи мене вбили, то, може, у мене навіть могили не було б, бо навіть документів, які давали право мати зброю, не було», — розповідає Микола.
Згодом добровольче формування ввійшло до складу Національної гвардії. І Миколу направили на схід країни. Нині він служить у взводі розвідки спецпризначення. На Лимано-Куп’янському напрямку під час виконання бойового завдання Микола дістав поранення. Це було 15 червня 2024 року.
«Два дні все було спокійно, а на третій нас розбудили крики в рації, що штурмують сусідню позицію», — згадує він той день.
Це поруч, лише двісті метрів від бліндажа, де був Микола. Росіяни підійшли вже дуже близько, і хлопці рвонули на допомогу побратимам. Микола прикривав їх із кулемета.
«Росіяни вели шквальний вогонь, а я мав їм заважати. Ми прослуховували їхні розмови. І в якийсь момент вони почали вести прицільний вогонь по тому місцю, де був я. Аж тішить самолюбство, що вони цілилися конкретно в мене».
Наклав собі турнікет і допомагав побратимам
Коли стало більш-менш тихо, Микола присів у проході бліндажа. І тут прогримів потужний вибух. Оговтавшись, Микола зайшов у бліндаж, побратими поцікавилися, чи все з ним добре, той відповів ствердно, але йому вказали на червону від крові штанину.
«У мене була фонтануюча артеріальна кровотеча, — продовжує він. — Я почав сам собі надавати першу допомогу. Побратим допоміг затягнути турнікет. Я багато разів рятував побратимів, але лише тоді усвідомив, наскільки швидко під час масивної кровотечі зникають сили, паморочиться в голові, хочеться спати».
Тим часом росіяни підтягували все більше резервів. Микола згадує, що командування попередило: евакуація може затягнутися. Треба було якось самим давати собі раду. Микола навіть із накладеним турнікетом допомагав іншим пораненим. Минав час, нога в турнікеті затерпла.
«Я зрозумів, що мені треба щось робити, щоб самостійно пересуватися, не хотів, щоб мене хтось тягнув, — згадує боєць. — Я зняв турнікет і затампонував рану. Кровотеча не відновилась, але загальний стан був тяжкий. Як тільки вставав, паморочилося в голові».
Шлях від їхньої позиції до точки евакуації зазвичай займав хвилин десять. Із пораненим стегном дорога здавалася Миколі сходженням на Еверест. Він падав, вставав і знову падав. За двадцять метрів до пункту призначення йти вже не міг, його тягнули побратими.
На стабпункт Миколу везли в причепі квадроцикла. Їхати треба було дуже швидко. Щоб утриматися і не вилетіти з транспорту, Микола міцно обхопив руками дугу квадроцикла, поздирав шкіру на руках так, що й досі є шрами.
Хамство в лікарні
Потім бійця перевезли до прифронтової лікарні, це своєрідний розподільчий пункт, де визначають, куди кого відправити.
«Я вже набагато краще почувався, жартував. Сів у черзі під кабінетом лікаря чекати, думав, що іншим потрібніше. Поки мене там не побачили і терміново не відправили в маніпуляційну, де вкололи знеболювальне. Спочатку нудило, паморочилося в голові, а тоді так спокійно стало».
Потім була ще одна прифронтова лікарня, і врешті Микола опинився в лікарні Дніпра. Прокинувся, бо дуже морозило, почувався дуже кепсько. Пошкутильгав на пост попросити ковдру й капці.
«Що, о пʼятій ранку?» — незадоволено буркнула медсестра у відповідь на прохання видати теплі речі.
Тут він не витримав і влаштував скандал. Дивувався, невже так багато просить після операції, коли ще навіть рану не зашили: просто ковдру, щоб зігрітися. Медсестра відповідала: «Та що ти в цьому житті бачив? У мене був важкий день. Я втомилася».
«А я не втомився? У мене мама — медсестра, її теж щоночі будять, вона встає і йде, — обурюється Микола, згадуючи ту перепалку на світанку. — Для мене взагалі не характерно підвищувати голос, але тоді я так кричав і матюкався, бо мені було дуже погано і я не просив аж так багато».
На щастя, прийшла більш людяна санітарка, яка дала все, що було потрібно.
Згодом Миколу медичним потягом евакуювали до Києва в госпіталь МВС. Там уже працювали лікарі, реабілітологи й ставили його на ноги. З кожним днем ставало все легше.
Сила довідки
За час армійської служби Микола потрапив до лікарні вже вдруге. Вперше його госпіталізували з обмороженням ноги рік тому. Тож тепер було вже трохи зрозуміліше, які треба документи.
«Коли дістаєте поранення, вам дають спочатку форму 100, — пояснює він нюанси оформлення документів. — Я думав, що це і є документ, який засвідчує поранення, а виявилося, як мені пояснили під час проходження ВЛК, форма 100 і виписки з лікарні — це внутрішні документи для лікарів, щоб вони розуміли, що у вас і як вас лікували, але вони не мають юридичної сили. А потрібна довідка про обставини поранення, її видає командир частини. Командир вашого підрозділу повинен зробити витяг із журналу бойових дій, де має бути засвідчено, що ви справді виконували такий-то наказ і таке-то завдання й у цей час дістали поранення».
Обмороження не зарахували
Коли Микола обморозив ногу під Бахмутом, то не знав цих тонкощів, і врешті потрібну довідку йому не видали й грошей на лікування відповідно також. Обмороження він дістав, коли ходив із побратимом заводити групу на позиції. Дорогою їм зустрівся військовослужбовець у дуже збудженому стані, він кричав, погрожував зброєю. Поки його заспокоювали, крики почули росіяни і почали обстрілювати їх із кулемета, гранатомета і коптерів. Група відійшла, а Микола з побратимом залишилися, бо відстали, коли тікали від обстрілів. На вулиці було 20 градусів морозу. Микола відчував, наскільки сильно замерзли ноги. Коли знайшли групу, проїхав ще на БТРі й на ранок просто кричав від болю. Він викликав евакуацію і на два місяці потрапив до лікарні.
«Я тоді не знав, які мають бути формулювання, думав, якщо людину привезли з фронту з травмою, то травма автоматично визнається такою, що була отримана на фронті, тобто під час виконання бойового завдання. Але там було таке формулювання, що травма пов’язана з військовою службою. Наче я не під Бахмутом був, а вийшов із казарми взимку покурити надвір у тапочках».
«Жартівники»
Вже після другого поранення йому видали довідку про те, що воно отримане під час виконання бойового завдання і пов’язане із захистом Батьківщини. По неї довелося їхати у військову частину. Миколі пощастило, бо його частина розташована неподалік Києва. Якби частина була в іншому місті, то часу знадобилося б значно більше.
Коли Миколу привезли до лікарні МВС, до нього із запитаннями навідалася поліція, яка документує воєнні злочини.
«Ну, Коля, прівєт. Шо, закривать тєбя будєм?» — із порога заявив поліцейський. Микола був у шоці.
«Виявилося, це типу жарт був. Я одразу подзвонив у частину, бо, думаю, може, я вважаюся в них дезертиром. А це він так жартує. Він не представився до того ж, через оцю хамську поведінку було просто неприємно».
ВЛК, черги і довідки
Після лікування й реабілітації пораненому треба пройти військово-лікарську комісію, яка визначає, чи потрібна бійцеві ще відпустка, чи він вже придатний до служби. Микола служить у Національній гвардії, що підпорядкована МВС.
Проходити ВЛК вони мусять у відомчих лікарнях разом із поліцейськими, які проходять щорічний профілактичний огляд, і з пенсіонерами-МВСниками, які прийшли підлікуватися.
«Я після першого поранення просто набирався нахабства й запитував у черги під кабінетом: хто тут із бойовим пораненням? Усі мовчали, тоді я йшов просто без черги, бо є табличка на дверях, що пораненим без черги. Зараз є покращення, бо для проходження ВЛК вже видають талони до лікарів».
Але, щоб пройти ВЛК, треба спершу поїхати в частину і взяти там службову та медичну характеристики. Обидві характеристики потім віднести в медсанчастину, і там вже дають направлення на ВЛК. Потім треба приїхати в лікарню й отримати талон.
У реєстратурі видають акт, це щось на кшталт медичної картки суто під ваш випадок ВЛК, і в ньому всі лікарі мають написати свій висновок, вкласти туди протоколи оглядів. У реєстратурі також видають талон, за яким у призначений день можна прийти до певного лікаря.
«Ви приходите саме в той день, який у вас зазначений у талоні, тобто черга стала більш оптимізована і є шанс потрапити саме цього дня. Але час прийому, який там вказаний, зазвичай неактуальний».
Миколі знадобилося три тижні, щоб пройти всіх лікарів
Якщо в той день, який зазначений у талоні, буде повітряна тривога, то пройти лікарів не встигнеш і прийом переносять на якийсь із наступних днів.
Миколі знадобилося три тижні, щоб пройти всіх лікарів (їх вісім).
«Насправді два-три тижні — це не найбільший термін. Тут як пощастить», — каже він.
За словами Миколи, під кабінетами зазвичай була невелика черга до п’яти людей. Переважно це також поранені або кандидати на військову службу.
Йому дозволили на час проходження ВЛК бути вдома і їздити в лікарню. Якщо вже пройшов усіх лікарів і зібрав довідки, треба ще тривалий час очікувати висновку ВЛК, у якому буде вказано, чи потрібна ще відпустка, чи вже придатний до служби.
«Минулого разу очікував висновку близько двох тижнів, цього разу закінчив ВЛК на початку вересня, а висновок отримав 9 жовтня, — розповідає він. — Мене попереджали в частині, що плюс-мінус місяць висновок робитиметься, бо дуже багато поранених зараз».
В очікуванні висновку боєць має бути на службі, їздити до військової частини. Але дозволили приїздити не щодня, а коли викличуть або коли потрібно щось зробити, наприклад видати аптечки. І додає, що тут усе залежить від командира. Декому доводиться бути на службі постійно.
Нюанси відомчих лікарень
Цього разу Миколі пощастило: він потрапив одразу до лікарні МВС. Бо коли рік тому лікувався не у відомчій лікарні, щодо ВЛК довелося звертатися в інший медзаклад. Але тут також не обійшлося без бюрократичної тяганини.
«Мені сказали, що оскільки я належу до МВС, а не до Міноборони, то пройти ВЛК зможу тільки у відомчій лікарні, — пояснює він колізію. — Але прикол у тому, що, щоб потрапити на ВЛК, потрібно, щоб у виписці з лікарні було написано, що мені рекомендують пройти ВЛК. Але лікар сказав, що не може таке написати, бо не може вказувати відомчому лікареві, що робити. Я повернувся в частину, де мені пояснили: потрібна будь-яка довідка, у якій написано, що тобі рекомендовано пройти ВЛК. Я приїхав у ту саму установу МВС, обійшов просто всіх лікарів, і мені всі в один голос сказали, що вони таких довідок не видають і взагалі не знають, що це таке.
Потім правдами-неправдами мені видали якусь довідку, де була просто написана ця рекомендація на ВЛК, і тоді вже зробили направлення. Цього разу направлення було не потрібне, бо мене одразу в лікарню МВС направили».
Сто тисяч
Щоб отримати 100 тисяч гривень у зв’язку з пораненням, у висновку ВЛК має бути написано, що поранення пов’язане із захистом Батьківщини. Такі виплати Микола ще не оформляв.
«Мені підказали, що з цим не можна затягувати, тому це буде наступний етап. Там із виплатами є такий нюанс, що, доки ви лікуєтеся стаціонарно після поранення, ви і далі отримуєте бойові. Але я досі чекаю, доки мені їх виплатять, бо щось там переплутали, не включили мене до якогось списку, я ще так і не отримав зарплату за період лікування. Зателефонував у частину, наче там вже це питання вирішили. Сподіваюся, що виплати надійдуть».
За словами Миколи, у цій біганині з документами йому бракувало розʼяснень.
«Якби одразу знав про довідку про обставини поранення, все було б набагато легше. Я дізнався про це, можна сказати, випадково, лікар підказав».
Також Микола каже, що було б непогано, якби розділили черги у ВЛК. Щоб поранені військові, пенсіонери та поліцейські проходили окремо.
«Армія дуже бюрократична, і якби мені хтось тоді, рік тому, підказував, які документи потрібно оформити, то я, мабуть, отримав би і якусь виплату за свою обморожену ногу. А так я вже навіть не впевнений, що ці документи можливо знайти».
За словами Миколи, було б добре, якби алгоритм дій, наприклад, надсилали бійцям повідомленням у месенджер абощо.
Оскільки він сам пройшов через бюрократичні кола, то тепер пояснює пораненим побратимам, на що звертати увагу і які документи брати.
Микола зізнається, що відчуває втому і може робити менше, ніж це було на початку ротації. Однак він збирається після відпустки повертатися знову в стрій:
«Я не хочу, щоб сюди прийшла Росія, не хочу жити в тоталітарній країні, тому мушу захищати свою».
«Кур’єр» на милицях
Очільниця ГО «Принцип» Любов Галан розповідає про своє дослідження, у якому описано всі проблеми, які виникають на шляху до одужання. Перелік документів, який потрібно зібрати пораненому, різниться навіть у структурах, які підпорядковані МВС. Цю різницю добре видно в таблиці наприкінці дослідження. Наприклад, для Нацгвардії та ДПСУ передбачена форма 100, а для поліції — ні. Службове розслідування у випадку бойового поранення для нацгвардійців і прикордонників не потрібне, а для поліції потрібне.
Підставою для виплати 100 тисяч у Нацгвардії та ДПСУ є довідка про обставини поранення, а в поліції — акт розслідування. Направлення на МСЕК поліцейським видає сімейний лікар, а прикордонникам і нацгвардійцям — командир частини.
Любов каже, що за півтора року в Збройних силах України відбулося досить багато змін у бік цифровізації та автоматизації процесів.
«У 2023 році створили міжвідомчу робочу групу з питань зміни сервісу на шляху пораненого в напрямку цифровізації та автоматизації. Намагаємося зробити все для того, щоб військовослужбовець перестав бути кур’єром на милицях і мав можливість займатися своїм здоров’ям, а не носити документи та їздити у військову частину за 300 кілометрів».
Любов Галан пояснює, що довідка про обставини поранення мала б спростити процес, бо раніше потрібне було службове розслідування. Нині ж довідка повинна видаватися за п’ять днів:
«Ми закріпили на рівні статуту, що військовослужбовцю необов’язково прибувати до своєї військової частини для передачі певних документів, пов’язаних із пораненням, і окремою постановою Кабміну визначили, що це має відбуватися через електронний документообіг».
Для проходження військово-лікарської комісії було розширено мережу ВЛК у цивільних закладах охорони здоров’я, запроваджено електронну чергу.
Ще не вдалося цифровізувати, автоматизувати направлення на військово-лікарську комісію, але це планують зробити в майбутньому.
Усі ці зміни стосуються лише ЗСУ. Нацгвардія, поліція і ДПСУ, які належать до МВС, ідуть своїм шляхом.
«У ЗСУ вже проробили роботу, яку в МВС могли б узяти за основу й працювати. Бо, наприклад, на цю систему не поширюється історія про електронний документообіг, тому військовослужбовець мусить прибувати до своєї військової частини, подавати рапорти і таке інше», — каже Любов Галан.
Ще одна проблемна історія виникає під час звільнення. Любов Галан пояснює, що огляд військовослужбовців на ВЛК проводиться за 402-м наказом. Нацгвардійців раніше також оглядали за цим наказом, а тепер вони зробили свій наказ, який на 99% такий самий, але має інший номер. І є окремий наказ у ДПСУ. І ці бюрократичні тонкощі створюють додаткові проблеми.
«Коли людина звільняється, є рішення, що вона непридатна, вона приходить у ТЦК, а там кажуть: “Ми не знаємо, ми ж Збройні сили України, а не МВС, нам потрібен 402-й наказ, тому давай, чувак, проходь ще в нас тут ВЛК при ТЦК відповідно до 402-го наказу”».
ГО «Принцип» створила правовий навігатор — це база знань, де люди можуть знайти необхідну інформацію. За словами Любові Галан, фахівці постійно моніторять зміни в нормативно-правовій базі для виплат і вносять туди зміни.
