“Ми бігли, за нами йшла вода, а над головою свистіли снаряди”. Жителі херсонського Острова розповідають про евакуацію

– Футболка, шорти й паспорт. Це все моє майно

Ранок після підриву ГЕС

Аліна разом з чоловіком жила на першому поверсі багатоповерхівки на Острові у своїх друзів. Власна квартира – на восьмому поверсі – ще взимку знищена ударами російської артилерії.

– Зранку того дня (6 червня – ред.), я ще не знала, що сталося – поїхала собі на роботу, – розповідає жителька Херсона. – Тільки водій маршрутки так дивно подивився, типу, куди це мене несе. Потім знайомий військовий дзвонить: “Дівчата, бігом беріть своїх хлопців і тікайте, Каховську ГЕС підірвали”. Ну я подумала, що це жарт. Аж коли кажуть, що сусідній мікрорайон вже у воді й вона пре до нас.

Оточений з усіх боків водою мікрорайон Острів з суходолом сполучають лише два мости: автомобільний і залізничний. Часу збирати речі вже не було. Аліна вирішила не чекати й одразу вирушила до евакуаційного потяга.

– Футболка, шорти й паспорт. Це все моє майно, все, що встигла взяти, – каже жінка.

Що розповідають мешканці Олешок і Голої Пристані, які вирвалися з окупації

Обстріл – кожних дві хвилини

Під час масової евакуації містян після підриву греблі на Дніпрі росіяни в рази збільшили атаки з мінометів та артилерії.

Аліна панікувала.

– Вода прибувала дуже швидко, і дуже сильно стріляли окупанти. От ми біжимо, тут свист – падаємо на землю, а біля нас приземляється. Хвилина-дві проходить, і знову з лівого берега шпарять, – розповідає вона.

Водночас на Острові не залишилося жодного місця, де навіть теоретично могли б бути військові. Як кажуть місцеві, обстрілами було знищено заводи і склади, дитсадки й супермаркети.

– Росіяни робили так, щоб люди просто не могли звідти вийти. Дуже обстрілювали міст, яким можна залишити Острів, – ділиться враженнями Аліна. – Так знущалися над людьми і над волонтерами, які рятували нас і тварин. Я знаю, серед них дуже багато хлопців, яких тоді було поранено.

Загалом за офіційними даними обласної військової адміністрації Херсонщини під час евакуації в Херсоні загарбники вбили трьох і поранили 19 осіб.

Родині Стаськів вдалося евакуюватися на Миколаївщину. Їх і ще близько 40 херсонців прихистили в одному з дитячих інтернатів.

“У квартирі плаває риба”

На подвір’ї тимчасової домівки переселенців – обідній перекур. “Ось у нього повністю дім затопило, немає більше будинку”, – вказують на одного чоловіка, теж херсонця. Однак він неговіркий: “Живий, і на тому спасибі”, – відповідає.

У квартирі, дзвонили сусіди, риба плаває: судак, щука. Сом на подушці спить

– Я його розумію. Що тут розказувати? Це просто жутко, – каже Неля, жителька Острова.

Жінка чекала на евакуацію понад добу. За цей час її квартиру на першому поверсі заповнила вода. Вибратися з водяної пастки допомогли волонтери на моторному човні.

– Бачиш, ось сарафан на мені? Це вже в Миколаєві дали гуманітарну допомогу. А так [з моїх речей] у мене нічого немає. Зате в квартирі, дзвонили сусіди, риба плаває: судак, щука. Сом на подушці спить, – гірко сміється Неля.

Хоч вода й відходить із затопленого мікрорайону, повертатися багатьом поки що нікуди. На Острові немає ні світла, ні води, ні теплопостачання. Всю техніку та меблі з затоплених осель доведеться викинути.

– Чоловік на днях поїде подивиться, що там. А головне – треба спробувати забрати наших двох кішок, – ділиться міркуваннями Аліна. – Ми думали, що вони втонули, але, слава Богу, живі. Знайома волонтерка бачила, що прогризли лаз нагору й заховалися від води. А от у руки їй не далися, тільки до нас ідуть.

– А моя кішка померла, втопилася, – додає Неля, не стримуючи сліз. – Сіренька така була, я її Мишкою називала.

Без зв’язку з рідними

Більшість евакуйованих, з якими вдалося поговорити, не знають, як їхні родичі та знайомі, які не захотіли покидати осель в оточеному водою районі. Через відсутність електроенергії та зв’язку в цій частині Херсона вони не можуть до них додзвонитися.

У Світлани, яка теж евакуювалася на Миколаївщину, залишилася старенька матір у мікрорайоні Корабел, біля Острова.

– Матір хворіє на діабет, дуже погано ходить. Навідріз відмовилася виїжджати. Зараз телефон, мабуть, розрядився, не можу до неї додзвонитися. Добре, що її квартира на вищих поверхах, вода туди не дійшла, – каже Світлана.

Друзі Аліни також не виходять на зв’язок. Дуже сподівається побачити їх живими та здоровими після ліквідації наслідків затоплення.

– Хочеться додому, дуже. Але не знаю, що ми будемо робити з тими будинками. І страшно за своє життя, страшно, що буде далі, – каже Аліна. – Одна справа бачити це на фото, а інша – на своїй шкурі пережити. Шкода людей з лівого берега, які теж у воді й не можуть звідти вибратися. І дуже шкода матерів, які втрачають своїх дітей.

повінь каховська гес херсон обстріли