Ні звільнитися, ні піти на фронт: війна перетворила строкову службу на рабство. Новий законопроєкт проблему не розвʼязує

Нещодавно депутати зареєстрували новий законопроєкт, щоб звільнити військовослужбовців зі строкової служби. Але експерти й самі строковики сумніваються, що цей законопроєкт їм допоможе.

Розповідаємо, як строковики стали заручниками війни і що на них чекає в майбутньому.

Пастка-22

Після початку повномасштабного вторгнення українські військовослужбовці строкової служби потрапили в бюрократичну пастку. Під час воєнного стану вони не можуть звільнитися зі служби в армії, навіть якщо відслужили свій рік після призову. Тобто всі, хто потрапив на “строчку” у 2020-му чи 2021 році, залишилися служити без перспектив звільнення.

Воювати вони також не можуть навіть за власним бажанням — військових строкової служби не можна залучати до бойових дій. Навіть попри те, що багато строковиків під час наступу ворога в лютому 2022 року добровільно взяли в руки зброю та стали на захист держави. У липні 2022-го їх усіх перевели в тилові частини й заборонили воювати.

Єдиний вихід з цього становища — підписати контракт. Мінімальний строк служби за контрактом — 3 роки, його не можна розірвати після припинення бойових дій. Тобто навіть якщо війна закінчиться менше ніж через 3 роки, служба за контрактом триватиме.

Строковики, які служать від 2020-го, вже витратили понад 2 роки свого цивільного життя на службу. Не всі мріють про військову кар’єру, навіть якщо зараз хочуть на фронт.

— Мене призвали на військову службу 6 жовтня 2020 року, — розповідає строковик Микола (ім’я героя змінено, він побажав залишитись анонімним). — Тобто станом на зараз термін моєї служби становить майже 2,5 роки. Якщо я підпишу контракт на 3 роки — то разом витрачу на армію 5,5 років. Для мене це час, вирваний з життя.

350 грн на місяць

Від березня 2022 року строковики почали отримувати додаткову грошову винагороду, а по суті премію, — 30 тис. грн. Але від лютого 2023-го правила нарахування зарплати військовослужбовцям змінилися. У строковиків забрали цю премію й вони залишилися фактично ні з чим. Вчора Рада проголосувала за повернення цієї надбавки всім, від пожежників до поліції, але грошей у бюджеті немає й наразі невідомо, чи можливо виконати рішення депутатів.

Військовослужбовець Іван Савицький у своїх соцмережах намагається привернути увагу до строковиків, які стали заручниками. Він пояснив, що їхня зарплата завжди була такою низькою.

— Строковиків повністю забезпечує держава, — розповідає Савицький. — Їхня зарплата (в армії це називається грошове забезпечення) — завжди становила від 352 грн до 700 грн на місяць. Це щомісячна компенсація, наприклад, на сигарети. Таку саму зарплату строковики отримували й до повномасштабного вторгнення.

Але хоча формально строковиків повністю забезпечує держава, Іван вважає таку зарплату несправедливою.

— У нас є такий радянський стереотип про те, хто такі строковики. Це не тільки хлопчики 18 років, які щойно випустились зі школи. На строкову службу призивають чоловіків до 25 років. І людина може навчатися 5 років в університеті, а потім її призивають — тобто їй може бути вже 23 роки, наприклад. Це самодостатні, дорослі люди, дехто має родини — дружин і дітей, а жителі сіл, наприклад, також часто допомагають своїм батькам. І їм потрібні гроші.

Строковикам може бути вже по 23 роки. Це дорослі люди, дехто має родини: дружин і дітей. І їм потрібні гроші

Частини також не забезпечують строковиків, наприклад, засобами гігієни. Безплатно видають лише мило. Микола розповідає, що йому його зарплати в розмірі 350 грн банально не вистачає, щоб купити все необхідне для душу.

Інший строковик, Максим (ім’я героя змінено, він побажав залишитись анонімним), який служить з весни 2021 року, отримує трішки більше грошове забезпечення – 420 грн на місяць. Він не нарікає на ситуацію, в який опинився, й розуміє, що триває війна, тому він не може звільнитися зі служби. Але водночас не готовий служити за таку низьку зарплату.

— Самі розумієте, що 420 грн на місяць – це не гроші, — каже Максим. — Працювати на якійсь іншій роботі, щоб заробляти, неможливо, бо важко спланувати, яким буде твій день і чи матимеш ти вільний час.

Максим водій. Він встає на службу о 06:00, іде на сніданок о 08:00, а потім чекає на виїзд на завдання. Якщо робочі завдання є — він їде з побратимами їх виконувати. Якщо ні — чекає до вечора. Раз на декілька днів Максим також заступає на чергування.

У той невеликий проміжок вільного часу, який залишається, Максим підробляє в інтернеті. Втім, цих грошей недостатньо.

Праця на фронт

У військових частинах строковики виконують важливу функцію – вони працюють на забезпечення української армії.

— Строковики — це водії, бухгалтери, інструктори, ті хто підносить патрони й рахує їх — це сотні й тисячі різноманітних посад, — пояснює Іван Савицький. — Бібліотекарі, кухарі, ті, хто носить баняки з кухні в їдальню, охороняє об’єкти, стоїть на блокпостах.

Строковик Микола розповідає, що кожного дня він виконує різноманітні завдання: від прибирання території до різання деревини на пилорамі. Зараз, наприклад, йому зі співслужбовцями дали роль будівельників. Хлопці обладнують житлове приміщення для військових — обшивають його деревом, утеплюють мінеральною ватою, підводять електрику.

Ми ніби у в’язниці

Окрема проблема, яка сильно хвилює строковиків, — це ставлення до них старших за званням військовослужбовців. Нещодавно в мережі з’явилося відео, на якому командир б’є солдата-строковика ногами. Інцидент трапився в одній з військових частин Житомирщини. Після публікації відео командир публічно визнав провину на своїй сторінці у фейсбуку й пояснив, що застосував силу до строковика, адже той нібито був на службі п’яним.

Держбюро розслідувань здійснило досудове розслідування та передало справу в суд. Підозрюваного командира вже відсторонили від займаної посади, йому загрожує до 12 років позбавлення волі.

Менш скандальні випадки жахливого ставлення до військових-строковиків непоодинокі. В армії строковики — це "найнижча каста” військовослужбовців.

— Якось традиційно склалось у нас в країні, що коли чоловік приходить на строкову службу, до нього перестають ставитися як до людини, — каже Микола. — До нас ставляться як до безплатної робочої сили, як до раба. Ставлення офіцерів і сержантів до строковиків жахливе. Обов’язки між контрактниками і строковиками навіть рівними за посадами та званнями, розподіленні нерівномірно.

Миколу обурює ставлення його командирів до нього та інших строковиків. Кілька місяців тому чоловіка та його співслужбовців перевели з однієї в іншу військову частину й забрали військові квитки. За словами Миколи, це нормальна процедура при переводі між частинами, і свої квитки солдати мали отримати під час прибуття на нове місце. Але командири не віддали документів.

Майор відповів: “Ти у**біще, срочник. В тебе немає жодних прав, нічого я тобі не віддам”

— Ми звернулися до командирів і попросили повернути нам наші квитки, але наше прохання проігнорували. Один з моїх побратимів вирішив піти до заступника командира частини й попросити його повернути військовий квиток. Це ж особистий документ військовослужбовця, який має бути в його розпорядженні. Але пан майор відповів йому: “Ти у**біще, срочник. В тебе немає жодних прав, нічого я тобі не віддам”.

Крім того, що строковики не розуміють, коли закінчиться їхня строкова служба, вони ще й не мають права піти у відпустку, щоб побачитися зі своїми рідними.

— Під час воєнного стану, згідно із законом, усім військовослужбовцям мають забезпечити 10-денну відпустку, — пояснює Микола. — А строковики такого права не мають. Максимум, що їм дозволено, — це 5-денна відпустка за сімейними обставинами.

— Демобілізувати нас не можуть, бо триває війна, — каже Максим. — Але я хотів би, щоб нам хоча б дали відпустку. Зрозумійте, деякі строковики не бачили своїх рідних по 1—2 роки.

Микола відчуває, ніби він живе у в’язниці.

— Харчування в солдатських їдальнях просто жахливе. Якщо контрактники мають можливість харчуватися за межами частини, то строковики — ні. Забезпечення речовим майном теж на найнижчому рівні. Усе, що мені видали на початку служби, вже в жахливому стані. Те, що видають зараз, — або не годиться за розміром, або максимально неякісне. Доводиться купувати речі власним коштом, але грошей навіть на засоби гігієни не вистачає. До того ж у нашій частині ще є проблеми з теплою водою.

Хоча б кілька місяців на перепочинок

Наприкінці березня у Верховній Раді зареєстрували новий законопроєкт. Він передбачає, що військовослужбовці за заявою можуть звільнитися від строкової служби. Потім вони зобов'язані протягом 5 днів прибути в центр комплектування і стати на військовий облік.

Далі ексстроковиків мають або мобілізувати, або звільнити в запас чи відставку, також у них залишається можливість підписати контракт. Цей законопроєкт дасть змогу тим строковикам, які хотіли піти в лави ЗСУ, нарешті звільнитися з військового обліку та мобілізуватись.

Втім, цей законопроєкт — це фактично мобілізація строковиків. Після кількох років служби й допомоги війську строковики досі не матимуть можливості відпочити і провести час з рідними. Але важко уявити військкомат, який не мобілізує відразу молодого чоловіка з досвідом служби. Тож опитані строковики вважають, що їх відразу мобілізують. З таким припущенням важко не погодитися.

— Я не знаю, чи дадуть строковикам, можливо, 3 місяці відпочити — щодо цього є суперечки. В 2015 році, наприклад, було прописано норму для тих, хто прослужив рік і був демобілізованим. Їх пів року не могли мобілізувати повторно, — згадує Савицький.

— Я бачу тільки два варіанти розвʼязання ситуації зі строковиками, — ділиться Максим. — Я готовий залишитися на строковій службі, але якщо нам повернуть додаткове грошове забезпечення, як у 2022 році. Або ж нас можуть демобілізувати, а потім за потреби мобілізувати, але дати час на відпочинок.

Тож оптимальним варіантом могла би бути відстрочка для строковиків, щоб вони могли хоча б кілька місяців провести з рідними.

Для тих, хто поки не готовий до мобілізації, у законі прописали “лазівку”. Строковика законопроєкт пропонує звільнити зі служби “по заяві”. Отже, якщо військовослужбовець хоче залишитися на строковій службі й не мобілізуватися, він може просто не писати цю заяву. Але він залишиться на грошовому забезпеченні в розмірі 350 грн.

Заручництво строковиків під час війни підсвітило ширшу проблему — до цих військових ставляться в армії, як до рабів. Рік повномасштабної війни строковики залишалися в армії без жодних перспектив вибратися звідти: ні в цивільне життя, ні на фронт. Від лютого вони ще й почали працювати фактично безплатно. І лише наприкінці березня депутати презентували законопроєкт, який ще мають розглянути й ухвалити. Але незалежно від того, чи ухвалять новий закон, чи ні, ставлення до строковиків має змінитися. Для цього потрібно зламати радянську військову культуру, яка й досі побутує в багатьох підрозділах ЗСУ, — це завдання Генштабу та безпосередньо Залужного, який багато разів в інтерв’ю про свою прихильність до західного стилю управління військами.

бюрократія строковики пастка-22 армія законопроєкт