“Немає свободи — немає миру”. Роспропаганда використовує німецькі Великодні марші, а українці їй протидіють

Що не так з німецькими Великодніми маршами?

У 1980-х Великодні марші проти ескалації в холодній війні збирали сотні тисяч учасників по всій Німеччині. Зараз їх значення й авторитет знизилися — з масового руху за підтримки молоді пацифісти дедалі більше перетворюються на клуб маргіналів старшого покоління. Вимоги організаторів дуже однозначні: припинити збройну допомогу Україні та пристати на "китайський план мирного врегулювання".

Так "пацифісти” називають санкції проти Росії шкідливими й переконують, що саме через підтримку України мільйони німців біднішають. Своїми лозунгами вони намагаються охопити якнайбільше людей: від вірян, які завжди за мир, до юних екоактивістів. Тож колона демонстрантів подекуди має дуже картатий вигляд – під комуністичними стягами та плакатами про свободу Джуліана Асанжа йдуть літні віряни й підлітки в кепках із зображенням коноплі. По всій країні виходить не більше ніж 10 000 осіб, у Берліні цього року на ходу вийшли менш ніж 2000 людей.

Хтось несе плакати з рекомендаціями “спрямувати гроші на освіту та соціальні проблеми” поруч з вимогами “зменшити споживання газу й навантаження на біосферу”. Загалом усіх лякають ядерними вибухами та використанням “на території Німеччини гіперзвукової зброї”.

Здебільшого вимоги адресовано німецькому уряду, трохи апелюють до США та звинувачують НАТО. Дуже рідко є недружні закиди Росії. Частіше російський триколор поєднують з німецьким прапором і голубом миру.

Опора маршу миру

Великодній марш, який організовує FriKo Berlin (Берлінська мирна координація) поступово став місцем зустрічі й "корисних ідіотів", які сліпо повторюють лозунги про те, що "миру ніколи не досягти через зброю", й відвертих путіністів, які скеровують цих людей у вигідному для себе напрямі, використовуючи позитивний імідж, який донедавна пацифісти мали в суспільстві. Їхня риторика поміркована, іноді вони можуть навіть засуджувати напад Путіна на Україну й закликати Росію вивести війська.

Але ці заклики, на відміну від вимог не постачати зброю, не можуть мати реальних політичних наслідків, і це розуміють і критики, й прихильники. Тому агресора засуджують лише для проформи, тихцем. Росія цілком правильно розглядає ці марші як дружні заходи й забезпечує їм інформаційну підтримку.

Підтримка Росії серед деяких німецьких пацифістів має довгу історію, яка сягає часів холодної війни. Після об'єднання Німеччини пацифістські громадські рухи ФРН некритично прийняли до себе НДРівських русофілів, які часто мали зв'язки зі спецслужбами НДР, а через них і з СРСР та з Росією. Бажання протистояти ескалації в холодній війні та відчуття провини за Другу світову змішалося з русофілією. На виході це створило умови якщо не для підтримки, то ігнорування російської агресії. Молдова, Чечня, Грузія, анексія Криму – німецькі пацифісти дедалі більше схилялися до ігнорування або толерування дій Росії.

Реальні політики й великодні марші

Партія Зелених, яка була історично пов’язана з Великодніми маршами минулого, відкрито відмежувалася від них цього року. Одна з ключових активісток руху 1980-х, Ева Квістроп, https://de.wikipedia.org/wiki/Eva_Quistorp прийшла на контракцію українців і заявила, що справжня пацифістська позиція сьогодні — це підтримка України. Треба зазначити, що Зелені раніше за інші німецькі партії заговорили про збройну підтримку України. Хоча до вторгнення в лютому 2022-го більшість членів партії виступали тільки за надання засобів захисту чи медичної допомоги. Але після оприлюднення звірств на окупованих Росією територіях “зелений” мейнстрим змінив свою позицію.

Помітно зміни і в інших партіях. Російський напад на Україну погіршив відносини між партією Die Linke ("Ліві”) та пацифістським рухом. Загалом це призводить до розколу всередині партії. Деякі осередки Die Linke дистанціюються від демонстрацій FriKo та критикують відсутність засудження на адресу Росії.

Розбіжності всередині Die Linke наявні на різних рівнях партії. Наприклад, районне об'єднання Темпельгоф-Шенеберг підтримало Великодній марш, на відміну від регіонального осередку партії в Берліні. Депутат Бундестагу від "Лівих" Сара Вагенкнехт і її група підтримки взагалі й далі звинувачують федеральний уряд у початку економічної війни проти Росії, виступають проти санкцій і за продовження співпраці з РФ попри війну. Саме Сара Вагенкнехт разом з Алісою Шварцер і колишнім кабінетним генералом Еріхом Вадом організовувала в лютому акцію проти постачання озброєнь Україні, яка зібрала понад 10 000 учасників лише в Берліні (більше, ніж Великодні марші).

Аліса Шварцер у 1970-х була відомою феміністкою. Останнім часом вона займається переважно відбілюванням Росії та ретрансляцією російської пропаганди в "прогресивній" обгортці.

Інша партія, яку слід згадати в контексті війни, пропаганди та підтримки Росії, – ультраправа АФД. Вони активно позиціонують себе як “мирна” сила, як противники війни та прихильники дипломатичного рішення. Але на відміну від лівих, вони одночасно намагаються залучиться підтримкою Бундесвера – АФД не проти “мілітаризації”, вони лише не бажають, щоб німецька зброя допомагала Україні. І попри всі розбіжності, лідер АФД Тіно Хрупалла підписав одіозне звернення проти озброєння України від Сари Вагенкнехт.

Під час маршу на Великдень у колоні не було прапорів АФД, але щонайменше одна з організацій, які ввійшли в оргкомітет акції, Handwerker für den Frieden (Ремісники за мир), тісно пов’язана з цією партією.

Марші проти військової підтримки України мають багато спільного з “антикоронавірусними” маршами, які відбувалися від 2020 року. Більшість лідерів думок “антивакцинаторів” і противників локдаунів зараз перекваліфікувалися в “експертів” з України. Але для деяких з них це повернення до джерел. Наприклад, відомий блогер-консіролог Кен Йєрбзен (відомий як KenFM) активно протестував проти “антиросійських санкцій” ще у 2015 році та вкладався в проведення “Демонстрацій по понеділках за мир”.

Українці згодували “голубам миру” лобстерів

“Немає свободи – немає миру” – так громадська організація українців “Віче” відповіла німецьким пацифістам. Контракцію до Великодніх мирних маршів зібрали в самому центрі Берліна, біля Бранденбурзьких воріт. Попри досить широку рекламу у соцмережах і медіа для біженців, на мітинг прийшло приблизно 300 людей. Хоча нині українська громада в Берліні – досить велика (56 000 осіб). Це друга за чисельністю національна громада в німецькій столиці, найбільша – турецька (близько 120 000 осіб).

“Віче”, створена в лютому 2022 року, – одна з найвпливовіших волонтерських і громадських організацій Берліна. Головно тому, що засновниці інтегровані в німецьке суспільство та чудово володіють іноземними мовами. В оргкомітеті “Віче” – 18 осіб, це переважно дівчата гуманітарних професій, які давно живуть і працюють або навчаються в Німеччині. Окрім організації масових заходів, “Віче” займається гуманітарною допомогою та інформаційною підтримкою. Їхня публічна комунікація часто німецькомовна й більш орієнтована на місцевих, аніж на біженські спільноти. Їхні соцмережі — німецькою та англійською, виступи на мітингах завжди перекладають німецькою, їх запрошують до участі в акціях місцевих політиків та активістів, Участь згаданої на початку статті Еви Квістроп на українському контрзаході — більш ніж символічна.

На початку мітингу активістки наголосили, що боротьба за мир нині ведеться на полі бою, тому аж ніяк не можна сідати за стіл переговорів, поки частину України окуповано і щодня від російських ракет і куль гинуть українці. За словами прессекретарки організації “Віче” Крісти-Марії Лебе: “Поки Росія окуповує території України і продовжує знищувати українську державність та українську ідентичність, постачання зброї в Україну є єдиною гарантією миру і свободи. Вимоги зупинити постачання зброї грають лише на руку Росії”.

Серед українських заходів цікавий хід придумали біженці з Маріуполя. Вони зробили перформанс, на якому люди в масках голубів зібралися за столом поїсти гумових лобстерів з шампанським. “Свобода, демократія та мир — не привід подискутувати у приємній компанії чи написати контроверсійну статтю, а цінності, за які вже заплачено величезну ціну, зокрема життями українців” – пояснюють організатори.

“Голуби миру” на іншій площі зібралися теревенити про мир, як і годиться, під пісню Джона Леннона Imagine, яка описує ідеальний світ без проблем.

Історія Великодніх маршів миру

Традиції мирної ходи у Великодню суботу понад 60 років. Німеччина запозичила її в Британії, де в 1959 році марш провела антивоєнна організація “Інтернаціонал проти війни” на чолі з відомим британським філософом і громадським діячем Бертраном Расселом.

Перші німецькі пацифістські марші відбулися у квітні 1960 року в містах Західної Німеччини: Гамбурзі, Ганновері, Бремені, Мюнхені та Брауншвейзі. Учасники виступили проти випробувань американцями балістичних ракет поблизу колишнього концтабору Бельзен.

У 1968 році на мирну ходу проти ескалації війни у В'єтнамі вийшли майже 300 000 людей. До речі, тематика маршів не завжди була військовою. У 2011 році темою взяли аварію на Фукусімі, а у 2013-му – 25-у річницю трагедії на Чорнобильській АЕС. У 2014 році поміж інших згадували й війну на Сході України. До речі, вже тоді звучали заклики до НАТО не створювати загрозу Росії. У 2020 році акції не проводили через пандемію, у 2021-му марші відбувалися онлайн. Торік активісти скандували “Ні війні!” та абстрактно закликали “припинити війну в Україні”.

Іронічно, що на одного з організаторів торішнього маршу, Хайнріха Бюкера, було накладено штраф у 2000 євро за проросійські виступи. Так 22 червня на мітингу, присвяченому нападу Німеччини на СРСР, він порівняв допомогу Україні з нацистською агресією та звинуватив у сьогоднішній війні Україну, США, ЄС – усіх, окрім Росії.

Усі фото Наталки Якимович

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту "Термінова підтримка ЄС для громадянського супільства", що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є відповідальністю лише Texty.org.ua і не обов`язково відбиває позицію Європейського Союзу.

німеччина переселенці українці російська пропаганда