Р

Ракета для біофаку. Як “святкували” Новий рік викладачі і студенти КНУ

У коридорі, що веде до віварію Інституту біології та медицини КНУ, стоїть різкий запах — я одразу відчула, що за дверима багато тварин. Коли я врешті звикла до запаху, то відчула ще дещо: попри теплу погоду на вулиці, у приміщенні було дуже холодно. І лише через хвилину помітила, що стою біля вікна без скла.

Чотири години у ванній

У переддень Нового року корпус Інституту біології та медицини університету Шевченка був завалений склом. Аудиторії, лабораторії, навчальні класи, коридори і сходи всіяли маленькі осколки, що блищали, як сніг.

А вже 2 січня, коли я відвідала цей корпус, їх не було. Я ходила будівлею й часто не помічала, що стою біля вікна без скла. Частину розбитих вікон закрили плівкою чи плитами з дерев’яної стружки. Підлога була чиста і прибрана, а вікна та двері, що вилетіли з рам, — вставлено на місця.

Працівники прибирали навіть пізно ввечері
Працівники прибирали навіть пізно ввечері

Біля входу в університет я зустрілася з Людмилою Куровською, яка завідує навчальними лабораторіями. Вона живе неподалік своєї роботи, тож 31 грудня почула гучний приліт. Мешкає на 23 поверсі, спускатися до сховища було надто пізно, тож вона взяла свій тривожний рюкзак і забилась у ванну.

Через 40 хв їй почали дзвонити знайомі — дізнатися, чи все гаразд. Вона вийшла до вікна, побачила побиті вікна біля фізкультурного комплесу — і зрозуміла, що прилетіло неподалік корпусу, де вона працює. Потім Людмила повернулася до ванної й сиділа там ще 3 год до відбою тривоги.

До вибуху вона саме готувала салати на Новий рік, але обстріл перервав цей процес. Повернулася на кухню вже після відбою. Святкувала разом з сусідкою, яка за сумісництвом є її колегою з філологічного факультету КНУ. Вона заспокоювала Людмилу та розповідала про свій досвід — її філфак 10 жовтня також постраждав від масованого ракетного удару по Києву.

— Ми трішки поплакали, трішки посміялися, — згадує Людмила. — Але до ранку я була в якомусь невизначеному стані: наче вже заспокоїлась, але було досі страшно. Заспокоювало лише те, що всі співробітники залишилися живими.

Інститут біології КНУ я відвідала вперше, тому вирішила піднятися на п’ятий поверх, щоб розглянути величезні кубічні люстри, схожі на грона винограду. Вони не постраждали від обстрілу, але вітражі з зображенням рослин і тварин поряд з люстрами розбило вибуховою хвилею. З університетом Шевченка це сталося не вперше — 10 жовтня уламок російської ракети влетів у вітраж на філологічному факультеті.

Ось який вигляд мали вітражі до вибуху — перший вітраж ліворуч знищено повністю (фото надали працівники інституту)
Ось який вигляд мали вітражі до вибуху — перший вітраж ліворуч знищено повністю (фото надали працівники інституту)

Техніка на мільйони гривень

Я розмовляю з Людмилою в коридорі біля головного входу, тут пахне булочками. Їх винесли з їдальні для тих, хто сьогодні розгрібає наслідки удару. Студенти розбирають булочки і їдять їх поряд з дверима з розбитим склом — його ще не зняли з рами. Людмила пропонує й мені пригоститися.

У день прильоту в цих навчальних корпусах і спорткомплексі поряд майже нікого не було — тільки вахтери, які, на щастя, не постраждали, але дуже злякалися. Проте весь біофак наповнений дорогою технікою для досліджень і навчання. Коли працівники інституту впевнилися, що з людьми все гаразд, то одразу задумалися, що сталось із технікою.

Біля Людмили стоїть Олена Гаділія — заступниця директора Інституту біології та медицини з науково-педагогічної та виховної роботи. Учора вона організовувала роботу студентів, викладачів і волонтерів, які прийшли вбирати корпус після вибуху. Вона розповідає, що в аудиторіях є техніка та прилади на мільйони гривень.

— У нас тут нові комп’ютерні кабінети, мікроскопний клас, кабінет віртуальної реальності, лабораторії. Ми не знали, чи все ціле. Найбільше хвилювалися за цей мікроскопний клас, адже вікна в ньому виходять на спортивний комплекс, біля якого й вибухнула ракета. Але там стоять нові склопакети, які витримали вибухову хвилю, — пояснює Гаділія.

31 грудня завідувач кафедри біохімії Олексій Савчук дізнався про вибух з новин. Тоді КМДА написала, що пошкоджено “адміністративну будівлю Голосіївського району”, тож чоловік не знав, що прилетіло за 100 м від його місця роботи.

Через 1 год після вибуху Олексію почали дзвонити його знайомі й питати, що з ним, адже в соцмережах почали з’являтися фото прильоту біля корпусу КНУ. Цього дня науковець, попри вихідний і святковий день, мав би бути в університеті, тож знайомі хвилювалися, чи з ним усе гаразд.

Через ці дзвінки він і дізнався, що постраждав його корпус, і одразу помчав на роботу.

— Я не чекав на відбій тривоги, — говорить Олексій. — Ми хотіли з дружиною поїхати за продуктами й почати готуватися до Нового року, але це важливіше за будь-яке святкування. Я мав перевірити, чи нічого не розбилося. Наші лабораторії на першому поверсі, тож я дуже хвилювався, що вибух вибив решітки і хтось може залізти й забрати прилади. Тут обладнання коштує десятки й сотні тисяч євро.

Ми стоїмо в порожній лабораторії, і голос Олексія відскакує ехом від стелі. В кінці аудиторії — розбиті вікна. Одне тріснуте вікно перемотане звичайною харчовою плівкою — такою самою 1 січня я замотувала залишки новорічних страв. Ще дві рами закриває щільніша напівпрозора плівка — з цих вікон повністю вилетіло скло.

Спустошена лабораторія після ракетного удару армії РФ
Спустошена лабораторія після ракетного удару армії РФ

Олексій розповідає, що до вибуху столи в цьому класі були заповнені приладами, але їх довелося перетягнути в іншу кімнату — через холод і вологу вони можуть зламатися. Від обстрілу жоден прилад не постраждав — лише на центрифугу потрапило трохи скла.

Щурята

У якихось аудиторіях і досі розгрібають завали, в якихось уже працюють студенти.

Аспірантка Дарина Креницька сьогодні теж на місці — займається науковими дослідженнями. У день вибуху вона теж збиралась в інститут, але не поїхала через тривогу. Студенти розповіли їй про приліт ракети, тож як тільки небезпека закінчилася, Дарина поїхала в корпус.

Я з Дариною йду від лабораторій до віварію через довгий міст-коридор. Тут стоїть різкий запах, тож зрозуміло, що в іншому корпусі на мене чекає багато тварин. З вікон без скла добре видно воронку від прильоту. Дарина згадує, що студенти знайшли в корпусі уламок ракети розміром з її долоню.

31 грудня в будівлі інституту ввечері не працювало світло, тож Дарина йшла цим коридором, як Гаррі Поттер з картою Мародерів, підсвічуючи шлях маленьким ліхтариком. Під цим тьмяним світлом Дарина переносила клітки зі щурами з розплідника тварин — там вибуховою хвилею винесло два вікна з рами. Скло не розбилось, але зламалася металева фурнітура.

Дарина показує іншу кімнату з десятками білих лабораторних щурів. Тут усі вікна залишилися цілими, але тварини сильно перенервували.

— Щури ж мене знають, тож коли я приходжу, вони мене зустрічають. Лапками шкребуть клітку — просять водички чи їжі. Але в суботу після обстрілу жодної реакції від них не було. А ще через стрес деякі самки народили щурят раніше строку.

Ці щурята народились 31 грудня (фото інституту)
Ці щурята народились 31 грудня (фото інституту)

Новий рік без родини

31 грудня до віварію приїхав і його завідувач Михайло Левків — його ми з Дариною зустріли в коридорі. Михайло розповідає, що в переддень Нового року був на Черкащині — планував святкувати з родиною. Коли дізнався про вибух біля інституту, сів у машину й поїхав до Києва.

Михайло допомагав вставляти на місця вікна, що вилетіли з рам, перетягував з Дариною та студентами клітки з тваринами, прибирав скло, а після цього до восьмої вечора переварював залізні двері, які деформувалися через вибухову хвилю й не закривалися.

Левків не зміг повернутися до рідних на Новий рік, адже вийшов з інституту за пів години до початку комендантської, тож залишився в Києві. 1 січня знову повернувся в інститут — допомагав організувати прибирання.

Михайло розповідає, що розбиті вікна у віварії не можна закривати лише плівкою — тут живуть тварини, які не переживуть сильних холодів.

— Мені приємно, що люди хочуть жертвувати гроші, — це зараз дуже важливо. Я розумію, що факультет не зможе самотужки оплатити відновлення. Отже, потрібно буде чекати на гроші від університету. І з цим є купа проблем — ще після обстрілу в жовтні не всі вікна замінили, а крім нас 31 грудня дуже сильно постраждав ще й фізкультурний корпус, а в багатьох інших вилетіли вікна. Тож будемо, мабуть, самотужки ставити плити з дерев’яної стружки.

Савчук вражений, що люди готові допомагати університету. Працівники інституту розповідали, що до них під час прибирання приходили випускники факультету, родичі студентів і звичайні містяни, які пропонували свою допомогу.

А зараз адміністрація Інституту біології та медицини відкрила збір коштів на відновлення корпусу, насамперед на допомогу віварію. Також КНУ запрошує пожертвувати кошти на відновлення навчальних корпусів на ВДНГ, гуртожитків і спортивного комплексу, що найбільше постраждав від вибуху.

університет київ ракетний удар війна збитки

Знак гривні
Знак гривні