Х

Холод, голод, кров і трупи. 19 днів облоги Чернігова

Чернігів 19 днів обстрілюють з усіх видів зброї. Летять "Гради", "Смерчі", "Іскандери". Третього березня на місто скинули вісім авіабомб, які зруйнували два житлових будинки.
Відтоді обстрілів щодня більше. Вже понад десять днів місто без електроенергії, води та газу. Війна – це холод, голод, кров, гівно і трупи. Дерев'яні труни та спільні могили.

Дерев’яні труни для загиблих мирних мешканців Чернігова. Фото з фейсбук-сторінки мера міста
Дерев’яні труни для загиблих мирних мешканців Чернігова. Фото з фейсбук-сторінки мера міста

У чернігівському морзі на вулиці Пирогова відразу зрозуміли, що місць на всіх не вистачить: на хлопця, якому куля пробила каску, на дядька з села Мохнатин Чернігівського району, який вийшов зупиняти танк і його переїхали, розчавили, на 24 солдатів з нашої колони, яких накрило вибухом під селом Красне Чернігівського району.

"П*здець, скільки везуть", – коротко підсумували в морзі. І притягнули установку з генератором і охолоджувачем. Туди й складали тіла, поки не придумали, як ховати.

Тільки порахували загиблих з приміського села Киїнка, як наступного дня почали везти загиблих від удару авіабомб.

Бомби скидали з літака. Розверзло 16-поверховий будинок і 9-поверхівку підряд. А ще аптеку і кардіодиспансер. У будинку поряд з диспансером вилетіли вікна.

Нещаслива 16-поверхівка

Та 16-поверхівка була якась нещаслива з першого дня. Спочатку не хотіли виділяти те місце під забудову, потім ніяк не могли здати, потім світло не підключали майже рік. А потім бомба. 47 загиблих. Мирних, цивільних, звичайних людей.

Та сама "нещаслива" 16-поверхівка після авіаудару
Та сама "нещаслива" 16-поверхівка після авіаудару
9-поверховий будинок, у який влучила російська бомба.
9-поверховий будинок, у який влучила російська бомба.

Наш будинок фактично поряд з нещасливою 16-поверхівкою. Я була вдома, коли гучно бахнуло. Так, що наш 9-поверховий дім здригнувся. Миттю скотилася з ліжка на підлогу. Тут же згадала: якщо ви почули звук вибуху, значить, поцілило в когось іншого. Хвилин через десять вийшли у двір. Він був засипаний уламками битого скла. Дрібні такі уламки.

У наш підвал збігалися люди з розгромлених будинків. Страшно кричала жінка: "Подалі від стін! Відійдіть від стін". Я пройшла повз дівчинку з подряпаним обличчям: з ранок текла кров.

9-поверхівка, в яку влучило, горіла. 16-поверхівка жахала: на місці квартир була чорнота. І я раптом зрозуміла: вони загинули. Люди, які були в тих квартирах. Це шматки їхніх тіл валяються у дворі кардіодиспансеру. А, може, не їхніх.

Сім’я Желдаків

У той же день поцілило у дві школи на Старій Подусівці. Поряд приватний сектор. Михайло Желдак з дружиною Світланою і двома дітьми йшов до батьків. У домі їх чекали батьки дружини. Вибух. Вижила тільки Світлана.

Я добре пам'ятаю, як Михайло гуляв з дитячим візочком у дворі тієї школи. У візочку спав маленький син. Це було просте і непідробне щастя: батько, синок, зелень, пташиний спів. Так якось запам'яталось. І ось так закінчилось. П'ять трупів.

Михайло Желдак з родиною. Вижила лише дружина Світлана
Михайло Желдак з родиною. Вижила лише дружина Світлана

"Боже мой, как страшно, когда видишь знакомые лица, у меня погиб сосед возле школы, до сих пор не могу поверить, Боже, за что так нас всех", – розпачливо пишуть люди в коментарях: за що? Чому?
Родина Желдаків не єдина загинула в Чернігові майже у повному складі. Просто ще ніхто не рахував, скільки таких родин. За моїми підрахунками – не менше десятка.

Не добіг до погреба

Не кожна сім'я могла придбати житло в Чернігові. Київ близько, плюс у Чернігові були гарні умови, отож вартість метра квадратного в новобудовах була від 15 тисяч гривень (від 500 доларів). Володимир Фотієв був третьою дитиною в родині. Двоє старших – сестра і брат – осіли в Чернігові, а Вові придбали житло у Киїнці під Черніговом.

По-перше, так було дешевше. По-друге, приватний дім, чисте повітря, город, де можна посадити картоплю і цибулю, а до міста ходить маршрутка номер три.

До війни найбільшою проблемою було те, що на маршрут ставили "Рути', а там задні двері легко відкриваються, раз на рік хтось з пасажирів випадав з маршрутки на асфальт.

Як це зараз смішно! Киїнку розбомбили, знищили.

- Вова вчора загинув у Киїнці, на очах вагітної дружини, – написала мені колишня сусідка, його сестра Наталія Бодун. Це було ще 1 березня.

- У нас градом накрило молитовний дім. Снаряд впав між будівлями. Там у недільній школі в погребі були наші дві сім’ї з дітьми. Налякалися дуже. Живі.

- А Вова? Вцілило у вікно?
- У машину у дворі. Вони перебігали в погріб. Він біг останній. Не встиг. Мама плаче.
- А як ховати? – питаю. – Стріляють же.
- Не знаю. У наших знайомих помер дідусь 22 лютого, то ще не поховали.

Чернігівське кладовище Яцево на околиці, саме з того боку, звідки в місто рвуться російські війська. Мікрорайон Бобровицю обстрілюють безперестанку, вдень і вночі, чимало хат згоріло. Ховати під обстрілами – той ще замір, тому до моргу і пригнали рефрижератор. Потім вирішили зробити всім однакові дерев'яні труни, вирити траншею і всіх поховати там.

Лісопарк Ялівщина, улюблене місце відпочинку чернігівців, став прихистком для мертвих. Не весь, лише куточок парку. Добре, що його не встигли забудувати.

Забуті села під Черніговом

Жертви війни – не тільки ті, кого вбило ракетами чи бомбами. “Друзі, в мене біда, – пишуть у Фейсбуці. – Загинув брат, вбився на підірваному мості, подзвонили з села, де його знайшли, це село Кошівка біля Нового Білоусу. Ми не можемо забрати тіло, в укритті, всі родичі також не можуть виїхати. Що робити? Куди дзвонити?”

Таке ж було у Сосниці. Двоє випили, сіли в машину і поїхали глянути, що там. Упали з мосту – і привіт. Є ще такі звернення:

“Ми, ще живі жителі села Товстоліс, що за 6 кілометрів від Чернігова, благаємо про допомогу Червоного хреста або волонтерів! У населення віком від 5 місяців до 99 років закінчились ліки, критичний стан у людей з цукровим діабетом та дітей, які похворіли в погребах. Така ж ситуація в усіх навколишніх селах, ми чомусь стали нікому не потрібні. Якщо у ваших силах хоч якось допомогти, ДОПОМОЖІТЬ!!!”

Цар голод. І холод

Полювання за продуктами – одна з небагатьох розваг у Чернігові під час війни, і я вирушила в АТБ. Весело і страшно бігти в магазин під обстрілами. Черга не розходиться, навіть якщо десь поряд гупають "Смерчі". Тільки в разі прямого потрапляння.
На ґанку зустріла однокласницю Ірину, і ми обговорили, що після ядерного вибуху в Чорнобилі, розвалу Союзу і податкових перевірок крилатими ракетами й "Градами" нас налякати не так просто (щоправда, розмова була до авіаудару).

"Ураганами", "Іскандерами" і чим вони ще стріляють по містянах – теж. Виживання у суворих умовах – те, до чого ми звикли. А тут і наша черга заходити.

В АТБ було молоко, сметана, чипси, зранку був хліб. Навіть знижки були! Взяла останню упаковку чищених креветок за 56 гривень, як не взяти, знижка майже 50 відсотків. Молока не брала, бо в мене ще було, може, комусь потрібніше.

Хліб був і наступного дня. І чипси, чомусь їх багато, і ніхто не купує. Разом з продуктами з магазинів зникли сигарети, і я дуже пошкодувала, що не придбала блок 24 лютого, у четвер, коли все ще працювало і все було.

На касі в АТБ покупці несміливо запитували: "Є?" "Після перемоги вип'ємо і покуримо!" – крикнув молодик з жовтою пов'язкою, з тероборони.

Дуже швидко ми зрозуміли, що залишились без м'яса та м'ясних продуктів. Закінчились також молоко, сметана, йогурти. "Де взяти сирки та йогурти, чим годувати дітей", – розпачливо писали молоді мами в місцевих групах. Вони ще не усвідомили, що може, й доведеться пригадати суворий досвід воєнних років, коли дітям давали смоктати хліб, змочений водою.

Тут лише я усвідомила, чому романи про голодомор називають "Цар голод", "Жовтий князь". Бо потреба в продуктах основна, а їх нестача болюча. Дивна річ – у перші дні під бомбами їсти не хотілося, зате ми пили багато води.

Потім стало гірше: після авіаудару в будинку зник газ. Усі мої запаси були орієнтовані на те, щоб готувати на плиті: спагеті, гречка, рис. Можна і в духовці, але там не звариш суп, а може, й звариш, але руки опускаються. Я замітала уламки скла і говорила подумки: "Наш дім асвабаділі від вікон. А подекуди й від дверей". Сміялась, щоб не плакати, бо кожне моє вибите вікно – то були години та роки важкої роботи, і все в одну мить зламав божевільний кремлівський карлик.

"Я якась притуплена", – говорила після смерті брата Наталія Бодун, і це передає і мій стан теж. Ми завішували вікна і пересувалися у темноті, як примари – світло час від часу зникало. Але коли й було, вмикали хіба що кондиціонери, які налаштовували на обігрів. Загалом, це все уламки колишнього спокійного і розміреного життя.

Іноді відчай хапає за душу і думаю – все, повернення до колишнього нема.

Влада і поліція

Мер Чернігова Владислав Атрошенко – доларовий мільйонер, тричі був нардепом, має безліч фірм і нерухомості. В'ячеслав Чаус, голова ОДА, до призначення – працівник “Нафтогазу” з мільйонною зарплатою. Вони обидва залишилися в місті, тримають оборону і допомагають містянам.

У перші два дні поліція, патрульна поліція, прокуратура розгубилися. Сказали: "Перспективи сумні", закрили офіси та зникли. Номер 102 не відповідав, ніхто не їздив ні на виклики, ні засвідчувати смерть.

Керівник поліції Володимир Нідзельський з міста зник, сказав, що поїхав захищати Київ. А орки перли на Чернігів танковими колонами. Голова ОДА видав розпорядження про призначення нового начальника поліції. І сталося диво – Нідзельський повернувся до роботи, покликав назад усіх, кого розпустив. Тоді ж вийшла на роботу патрулька. Почалася оборона міста, яка триває і досі.
“У Чернігові зараз немає тилу – всюди передова”, – написав у Фейсбуці Олександр Ларченко, колишній голова Чернігівської районної ради.

чернігів війна російсько-українська війна

Знак гривні
Знак гривні