З Дньом Защітніка Атєчіства!!! ілі Зашморг братніх обіймів
Сьогоденному пустоголовому суспільству, вихолощеному численними стражданнями, про яке воно воліє не пам'ятати, не вистачає, як завжди, хліба і видовищ. Ті, хто обирає керманичів за ознаками економічної демагогії, яка розцінюється як найвищий прояв інтелекту, або ж з числа «молодих перспективних політиків», в проміжку між пожиранням вирваного з рук «економістів» та «молодих і перспективних» шматка хліба прагнуть ще й веселощів.
Текст прислала користувач Vidana
Псевдобогемні розваги на зразок провінційних «Еліт-клубів» (більярд, сауна, дискотека, боулінг, ресторан, тренажерний зал) не можуть задовольнити високих духовних потреб на всі 100, а лише на 95 відсотків. Отут і з’являється знов-таки псевдопатріотичний пафос Дня Савєцької Армії, а по-теперішньому – Дня Защітніка Атєчіства.
І відділ кадрів не бариться з привітаннями працівників – рускіє салдати атстаялі чєсть рускай зімлі, наши дєди атдавалі сваю жизнь, штоби над наший галавой било чістає нєба; потім, правда, недвозначно додається, що День Української Армії теж існує, але – він не став народним святом, ну от чомусь так трапилося, ну і грець з ним – значить не заслужили, значить, погано воювали, значить життя не віддавали і честь не відстоювали.
Коли ж цинічна байдужість та дешева тонкосльозість (Васса Желєзнова схлипує над поламаним нігтиком) зміниться істинними почуттями? Раби, які щосили намагаються вщерть стерти спогади про наругу над собою, запроданці, що запихуються до того здефіцитленими наїдками та екзотичними напоями, самі себе колись визнали сміттям по розкиданих в чужих світах дорогах, якби в вас тільки голова спустошилася, але і ви і душу свою віддали!
Голодранці, в яких немає нічого святого, живете чужими щастями та бідами, а за життя власного народу на його власній землі не відповідаєте! – солодкаві фрази, пафосна театральність, перебита берізка в полі – а на похилені верби над своїми ставами колись дивилися?
Цинізм наших окупантів та їхніх прибічників (колабораціоністів – ох як вони люблять пирскати цим словом в наш бік!) не має меж. Вони сталі поволі дозволяти собі все – вони довго до того йшли, вони накидували нам зашморга, а потому вимагали поцілунків, і от – хтось борсається в надії скинути зашморга, а більшість присягає у повсякчасній вірності – і не порушує обіцянок! – бо кому ще бути вірними, як себе вже не лишилося?!
Підживляємо чужі світогляди залишками своєї палкости, бо більше їй нема куди подітися, відбріхуємося від самих себе заїждженими фразами («бил би поват атпразнавать»), а насправді – був би привід прожити вже якось це заяложене життя, ну його до дідька…
P.S. А по тому всьому сміється в кінці привітального листа відділу кадрів по-мультяшному намальований савєцький визволитель з носом-бараболею, в перекошеному строї та з такою самою фізіономією, а до каски – боже, які сантименти! – приліплена червона – квіточка… над ним розлого бовваніє урочистий напис в три рядки – білим, синім та червоним – С Днем Защитника Отечества! Мі-лє-нько! Ні?..
