Батурин-Глухів-Путивль, а також подвійне позбавлення цнотливості. з ФОТО

За цю поїздку я двічі позбувся цнотливості :) Як водій загалом - мене вперше в житті оштрафували. І як мотоцикліст зокрема - вперше впав на бік (з машиною зробити це важко).

Глухів. Ми ночували у Ромашчиної подруги - вона навіть поступилася нам власним ліжком, а сама перейшла на диван. Ось - приклад української гостинності

Після виїзду з Батурина ми були злі та нервові: звечора закінчилися сигарети, а в магазинах по селах або було замкнено, або не було нічого.

Хто не курить - щасливий, бо цього не зрозуміє.

Як і на правобережному Поліссі - відчуваю, що тут чи не найкрасивіші місця України. Ми подалися на Короп і здивувалися тим, наскільки гарне це містечко - чи то пак, смт: нові стадіони, чисто та прибрано.

А от далі заблукали - але це виявилося на краще, бо мали змогу поспілкуватись із одним місцевим чоловіком, водієм вантажівки. Він розмовляв красивою по-своєму, українською мовою з чітким білоруським прононсом.

- Паїхали за мною. Я вас даведу да павароту на Криски. Або ж да Панорници.

(Ми їхали селами, і в Понорниці завернули не на Авдіївку, на трасу - а на Криски).

Там є старий розвалений спиртзавод - а місця виглядають дуже вже стародавньо.

За цим чоловіком ми на маленькій швидкості поїхали моциком. Він був дуже діловий та зібраний. А його білоруська вимова припала мені до смаку.

Край річок і заплав. Втім, уже Сумщина - а це вона - сильно відрізняється від Чернігівщини. Сухіша, чи що...

На Новгород-Сіверщині я позбувся водійської цнотливості. Посеред траси, між містами, стоїть обмеження швидкості в 50 км/год у зв"язку з дорожніми роботами. Тож я проминув катки та людей автодору й почав прискорюватись - аж тут мене зупинили з-за кущів посеред лісу.

Я навіть не мав нічого заперечити. Перевірив для годиться у ДАІшників документи - вони мали навіть маршрутний лист і на мою вимогу ознайомили мене зі статтею 63 Конституції України.

- У вас що, юридична освіта?

- Та ні.

- Ага, життя навчило?

Він був ввічливий. Хоча й намагався натякнути мені:

- А може, ви знаку не помітили?

Але я вирішив не давати хабара. Він виписав мені мінімальний штраф - на 260 гривень.

Дає протокол:

- А це вам на згадку про Чернігівщину.

Іронічний, блін.

***

Лише під Шосткою та Глуховим я чув російську мову в селах - колись це була Курська губернія, тож і зараз попід кордоном багато змішаного населення. Вже при від"їзді трохи далі - буквально під Путивль - вертається рідний суржик.

Путивль, парк біля пам"ятника Ярославні

А у Буринському районі мені прямо сказали:

- Та у нас тут по-всякому говорять. Не переживай, балакай як хочеш.

Не те щоб я переживав, але завжди старався трохи копіювати місцеву мову.

- Мабуть, ніде вже не живуть гірше, ніж у нас, - каже мені чоловік у Хустянці. І це за двадцять кілометрів від рідного села Ющенка.

Тупо закопалися в гравій і впали на бік, бо швидкість упала до нуля. Там потім фургончик ледве проїхав: йому буксувати можна, а нам небезпечно

На поворот ми не завернули, бо Потьомкінські села нам не дуже цікаві - вже по сусідніх можна сказати, що пустка близько.

Цертр села Сміле - там де ми впали, і прямо біля повороту "20 км до Хоружівки", батьківщини Юща

Мені закинули колись, що найвипукліше у мене виходять ДАІшники - тож розповім трохи про хлопця із Хустянки.

Йому 23 роки, він працює теслею та слюсарем у півпорожній школі. Колись тут вчилося понад 500 дітей - а зараз тільки 74 із трьох сіл. Людей майже нема.
Їздить по селу на велосипеді, працює в напівпорожній школі. В обід п'є 50 грамів. Каже, що живе сьогоднішнім днем. Можливо, бо мріяти тут, тим більш планувати, не доводиться. Веселий, розумний, дуже світлий, блакитні очі, білявий чи трохи рудий.

Далі буде.