Справжня ціна ракети. Як зброя руйнує людське тіло під час війни в Україні

Кривавість зброї породжує також дискусію про чутливість до її зображення. Стикаючись із порохом і металом, кровʼю і болем, багато хто воліє відвести погляд. В Україні, навпаки, суспільство, здається, дедалі більше звикає до потоку фотографій загиблих і поранених. Це питання не лише журналістської етики, а й людяності.

Щоб показати справжні масштаби війни, уникаючи сенсаційності й емоційної байдужості, видання El Confidencial за допомогою 3D-моделей реконструювало поранення, завдані найпоширенішими видами озброєння Росії. Реальні травми. Реальні історії. Цивільні та військові.

Контент, який зазвичай залишається поза полем зору.

Цей матеріал перекладено з іспанської. Ми вдячні колегам з El Confidencial за привернення уваги іспанськомовної спільноти до війни в Україні й за дозвіл на переклад матеріалу українською мовою.

1 З гвинтівкою в одній руці й аптечкою в другій бойовий медик перевіряє, чи навколо немає ворога.

2 Він стрибає на ділянку, де немає трави. Безпечне місце, зачищене снарядом. Він спирається на праву ногу, тоді на ліву.

3 З пересторогою піднімає голову, перш ніж опуститися на праве коліно. Його тіло злітає в повітря. Він щойно підірвався на міні.

4 Через шість секунд солдат дістає турнікет. Він кричить, кличе на допомогу товаришів — мимовільних свідків жахіття.

Це відео стало вірусним. А солдат мимоволі став обличчям українського контрнаступу 2023 року. Він визирає із задньої частини БМП «Бредлі». Двері повільно опускаються, вгрузаючи в траву. З гвинтівкою в одній руці й аптечкою в другій бойовий медик перевіряє, чи навколо немає ворога, і стрибає на ділянку голої землі. Стає на праве коліно, і його тіло злітає в повітря.

Він щойно підірвався на одній із сотень тисяч мін, які перетворили Україну на найзамінованішу країну світу. І російські, і українські війська заміновували поля, намагаючись зупинити будь-яке просування на фронті.

Через добре укріплені позиції ворога та його перевагу в повітрі Київ зупинив контрнаступ, а Росія перейшла в атаку в Донецькій області. 2024 рік, українські безпілотники досягли самого серця Москви. Прибули F-16, і Україна перетнула останню «червону лінію», увійшовши на територію Курської області. Повернення Трампа в Білий дім та його образи на адресу Зеленського породжують невизначеність щодо майбутнього війни. І так до лютого 2025-го — третього року повномасштабного вторгнення. В епоху нескінченного скролінгу ця історія бойового медика загубилася в потоці новин.

Його звати Олег.
Олег вижив після того, як підірвався на міні.

01

Олег

Рід занять: колишній бойовий медик 47-ї бригади

Походження: Схід України, окупована Росією територія. З міркувань безпеки — власної та своєї родини — свою особу приховує

— Ти передивлявся те відео?

— Авжеж, безліч разів. Для мене це не травма. Знаєш чому? Бо я дивлюся й думаю: «Я все зробив правильно! Я все зробив як слід».

Але на війні робити все правильно недостатньо.

Протипіхотна міна

Існує щонайменше 13 різних типів

Наземні міни складаються із заряду вибухової речовини й підривача, який зазвичай залишається на поверхні землі. Є різні типи і розміри мін. За даними Human Rights Watch, в Україні використовують щонайменше 13 різних типів протипіхотних мін. Їх застосування призводить до катастрофічних наслідків.

Вагою лише 300 г і з високою вибуховою силою, такі пристрої, як російська міна ПМН-2, призначені для того, щоб завдавати максимальних ушкоджень. Кінцева мета — не вбити противника, а скалічити, що створює тиск на медичні служби та підриває моральний дух.

Згідно зі звітом GlobeSec за 2023 рік за середньої оціночної вартості 4 долари за 1 м² розмінування території площею 100 тис. м² коштувало б близько 400 тис. доларів США.

Уламки міни не розірвали йому праву ногу. Він дістав численні поранення металевими уламками в пахові ділянки й обидва стегна. Пізніше лікарям довелося ампутувати ногу на рівні середньої третини стегна.

Частини тіла, уражені зброєю

Завдяки протезу Олег знову почав ходити. Але навіть майже через два роки він так і не може бігати. «Жити з протезом — це процес адаптації тривалістю все життя».

Найпоширеніші поранення на передовій — осколкові. Десятки уламків проникають у тіло, пробивають шкіру, розривають мʼякі тканини і м’язи, часто перерізаючи вени й артерії. «Найчастіше люди помирають від крововтрати», — каже Гасан Ель-Кафарна, палестинсько-український лікар, який працює в одному із сіл на Донбасі. «Три хвилини — і ти непритомнієш».

Олег ховає обличчя за маскою. Він народився в нині окупованому Росією місті на Сході України, де досі проживає частина його родини. Там мало хто знає, що в нього немає ноги. Мало хто знає, що він вижив. Мало хто знає, ким насправді є Олег.

Олег: «Вони можуть і далі казати, що Росія не відповідальна за це, за мою ногу. Та останні 10 років показали, якою є Росія насправді»

Того дня його завданням було врятувати пораненого побратима, який також вижив. Минуло півтора року, і Олег досі повʼязаний з армією, продовжує реабілітацію, а його тодішня дівчина тепер стала його дружиною.

Хоча офіційної статистики немає, зведені дані неурядових організацій, асоціацій протезування та медичні оцінки вказують на те, що понад 50 тис. осіб зазнали ампутацій через війну. Це висока ціна для країни, яку доведеться сплачувати впродовж багатьох наступних років, навіть за мирного сценарію. І тим більше за сценарію навʼязаного миру на кшталт того, який, схоже, планує Дональд Трамп.

— Чи зможе Україна пробачити?

— Усе залежатиме від того, як закінчиться війна. У нашій історії є багато прикладів, як Росія знущалася з українського народу: Голодомор 1930-х років, Батуринська різанина, депортація українців… Ми маємо дуже яскравий приклад Німеччини: країна-агресор у Першій світовій війні, але вона тоді не змінилася, що призвело до Другої світової війни, яка вже закінчилася Нюрнберзьким процесом. Якщо Україна здобуде перемогу, буде суд, буде трибунал, який судитиме всі воєнні злочини. Але якщо суду не буде, все буде інакше.

Війна — це не тільки про військових чи лінію фронту. Війна — це й історія цивільної жінки, яка під час облоги Києва намагалася вивезти своїх дітей.

Її звати Ірина.
Ірина вижила після АК-47.

02

Ірина Білоцерковець

Рід занять: модель, інфлюенсерка, телеведуча

Походження: Крим

26 лютого 2022 року Ірина Білоцерковець разом із трьома дітьми поверталася додому на авто вулицями одного з районів Києва. На той час російські сили спеціального призначення та повітряно-десантні війська стискали кільце навколо міста, а Збройні сили України вели бій із ворогом лише за 10 км від центру.

Але то були лише регулярні війська. Десятки невеликих груп проросійських диверсантів, зокрема вагнерівців і кадирівців, завдавали ударів то тут, то там у самому серці Києва. Була спроба вбити президента Володимира Зеленського. А Ірину, можливо, помилково; можливо, через те, що вона була дружиною депутата, близького до мера Києва Віталія Кличка; можливо, тому, що вона просто проїжджала повз, а російський терор не розрізняє військових і цивільних. Група проросійських диверсантів прошила її машину, ймовірно, з автоматів Калашникова. «Памʼятаю лише сильний біль у голові й те, що встигла загальмувати...»

АК-47

Розроблений у Радянському Союзі в 1947 році

Це патрон калібру 7,62 мм, який використовується в АК-47. Він важить лише 24 г, а куля здатна за секунду подолати відстань, що дорівнює семи футбольним полям. Навіть через 70 років після розробки в СРСР цей автомат усе ще залишається одним із найпопулярніших у світі.

Куля М43 (7,62 × 39 мм), як правило, не розпадається на уламки після потрапляння в тіло і часто залишається цілою навіть після контакту з кісткою. Вона спричиняє значні ураження, коли починає рухатися в тканинах, і відносно легкі ураження, коли виходить із тіла до того, як почне рухатися.

Ірина мало не втратила життя. Коли вона прийшла до тями, побачене викликало жах: «Без одного ока, звідусіль стирчать трубки, поголена після операції голова, розтрощена на друзки щелепа. Я була схожа на Франкенштейна».

Ірина вже перенесла десятки операцій у спробі відновити обличчя. Цей процес може тривати все життя.

«Так, жити можна, але як показуватися людям, як повертатися на роботу, як виходити на вулицю, втративши пів обличчя? Ми дедалі частіше стикаємося з надзвичайно складними випадками, їх приносить війна», — каже Олександр Васильєв, щелепно-лицевий хірург однієї з провідних лікарень Києва. Українські лікарні змушені швидко вчитися проводити операції дедалі більшої складності. «На жаль, так працює медична наука. Щелепно-лицева хірургія як дисципліна виникла після Першої світової війни — саме тоді зʼявилися гаубиці й траншеї, а з ними й понівечені обличчя».

«А хто інші герої репортажу?» — питає Артем. Він має на увазі шістьох жертв російської зброї. Називає їх героями. Ми згадуємо Олега, Ірину… «Жінка, яка їхала з дітьми і якій в око влучили? А, знаю її», — перебиває Артем, кладучи руку на ногу, втрачену під Бахмутом. Те саме трапилося з його товаришем, лише за сотні кілометрів на південь. Причина — 152-мм артилерія.

Артем Камсков: «Більшість чоловіків потім відчувають каяття через те, що не зробили того болючого вибору — піти воювати»

Упродовж трьох років вогнева міць та артилерія були ключовими в російському наступі. Перевага ворога в снарядах і недостатні обсяги європейського виробництва снарядів для України змушували її тримати оборону на виснаження, доки позиції вже неможливо було утримувати або співвідношення втрат супротивника переставало бути значно вищим, і тоді доцільніше було відвести війська. Війна в Україні — це війна артилерії, до якої тепер додалися дрони.

Боєприпаси калібру 152 мм — найпоширеніший радянський стандарт, що використовується для багатьох видів озброєння. Питання радянських боєприпасів набуло особливої гостроти, коли Північна Корея долучилася до війни, поставивши Росії більш ніж 20 тис. контейнерів із боєприпасами — це понад 5 млн снарядів. І поки Європа все ще не вийшла на заплановані обсяги виробництва снарядів для України, Північна Корея, ймовірно, запустила понад 200 нових виробничих ліній. За оцінками Кільського інституту світової економіки, Росія здатна випускати 10 тис. снарядів на день.

Їх звати Артем і Олександр.

Вони вижили після артилерійського обстрілу.

03

Артем Камсков та Олександр Рясний

Рід занять: підприємець, який став солдатом

Походження: Харків

Рід занять: професійний військовий

Походження: Львів

Артилерійський вогонь

Калібр 152 мм

Після трьох років війни багато українців навчилося розрізняти снаряди за їх свистом. Сталін колись назвав артилерію «богом війни». А коли Росія перетворила цю війну на битву на виснаження, саме артилерія стала забирати найбільше життів.

Стандартний калібр важких гаубиць НАТО — 155 мм, що спрощує членам Альянсу виробництво відповідних боєприпасів. Це стало проблемою для України у 2022 році, оскільки значна частина її арсеналу була радянського зразка зі стволами меншого калібру (152 мм). Україна заручилася підтримкою Чехії для пошуку радянських боєприпасів по всьому світу, тоді як Росія отримала допомогу від Північної Кореї. Якщо на початку війни співвідношення кількості снарядів становило 10:1 на користь Москви, то сьогодні різниця майже зникла: 1,5:1.

На передовій парамедики забирають поранених. Це перший крок на довгому шляху від місця поранення до реабілітації. Першочергово потрібен турнікет, адже людина може стекти кров’ю за три хвилини. Проте якщо турнікет накладено довше ніж на три години, врятувати уражену кінцівку майже неможливо.

Через збільшення кількості дронів та російські обстріли медичного транспорту евакуація вдень стає дедалі складнішою. Якщо перевезення пораненого до пункту стабілізації затримується, ймовірність того, що лікарі будуть змушені пожертвувати кінцівкою задля порятунку життя солдата, зростає.

Артем і Олександр добре про це знають.

Артем дістав поранення взимку на Донбасі. Олександр — влітку на Запоріжжі. Артем — під час оборони на околицях Бахмута. Олександр — під час наступу, що не дав очікуваних результатів. Обидва звикли до гуркоту артилерії, обидва бачили смерть побратимів в окопах, аж поки одного дня фортуна не відвернулася і від них. Непритомних, без можливості евакуації, їх рятували побратими, аж поки вони не отримали першу медичну допомогу. Про збереження ніг навіть не йшлося.

Минуло півтора року, а бійці все ще проходять реабілітацію в різних центрах Львова. Вони як два боки однієї медалі. Схожі як патріоти, що пожертвували собою заради захисту країни й були скалічені артилерією. Різні за місцем і часом поранення, родинами, стосунками з Богом і країною. Артем ставить під сумнів існування Бога, який допускає страждання українських дітей. Олександр вбачає Божу поміч у лікарях, які врятували йому життя.

Денис Кривенко: «Я сказав батькам, щоб не хвилювалися, у мене знову будуть і ноги, і рука. Сказав, що я вирішив жити»

— Ви не були військовим у 2022 році й втратили ногу. Професійний солдат, можливо, готовий до того, що може трапитися, але бізнесмен… Чи шкодуєте ви, що записалися до війська?

— Ні. Бувають часи, коли треба прийняти рішення, тому що наслідки його неприйняття гірші, — каже Артем. — Якщо чоловік іде з родиною вулицею і на них нападають, у нього є вибір: вступити в бій чи ні. Якщо він це зробить, його можуть поранити, а якщо ні, він все одно постраждає. Більшість чоловіків потім відчувають каяття через те, що не зробили того болючого вибору — піти воювати.

— Українські діти вже звикли до війни. Вони бачать її на власні очі. Але, на відміну від дорослих, діти не відчувають жалості, — пояснює Олександр. — Вони дивляться на людину з інвалідністю так само, як і на здорову. Мій син просить мене піти побігати й пограти у футбол, і саме це мотивує мене рухатися далі.

— Ти часто ловиш на собі погляди?

— Люди бувають різні. Одні дивляться, а інші відводять погляд… Але таке життя. І така війна.

Денис також любить життя.

04

Денис Кривенко

Рід занять: нині працює реабілітологом у центрі Superhumans

Походження: Кропивницький

— Це було навіть якось смішно. Нас щойно обстріляли, хлопці були в шоці. Настільки, що почали шукати ногу й руку, які я втратив. Мені довелося сказати їм, що нам треба рухатися і вибиратися звідти.

Денис жартує. Його операція була особливо складна. Протитанкова зброя відсікла ноги на різній висоті. Багато лікарів не вірило, що він зможе знову ходити навіть із протезами. Але сталося інакше. В Україні з’явилася, зокрема й завдяки приватним ініціативам, ціла мережа лікарень та реабілітаційних центрів. Коли солдат дістає поранення, побратими спочатку транспортують його до стабілізаційного пункту, звідти відправляють до лікарні другої лінії. Потім на нього чекають операції в Дніпрі чи Києві, а тоді відновлення у Львові чи Одесі. Часто лікарям простіше врятувати життя пораненого, ніж його кінцівки.

Протитанкова артилерія

9М133 «Корнет», на озброєнні з 2014 року

У війнах XXI століття танки здавалися пережитком минулого. Спогадом про те, як Сполучені Штати лише за один день знищили десятки одиниць бронетехніки армії Саддама Хусейна. Але коли перед Україною постало завдання відвоювати свою територію, бронетехніка знову стала ключовим фактором. А разом із нею і протитанкова зброя.

Головне завдання протитанкової зброї — пробити багатошарову броню бойової машини. У більшості протитанкових систем використовується тандемний боєприпас: перший заряд боєголовки підриває динамічний захист (реактивну броню), а другий пробиває основну броню за допомогою потужного кумулятивного заряду. Уявіть, що такий боєприпас влучає в людське тіло.

Коли людина втрачає кінцівку, а то й дві чи три, весь організм переналаштовується. Взимку Денис не мерзне, коли виходить покурити. Його серце і далі качає кров, але їй вже не потрібно досягати пальців ніг, і вона пульсує з більшою силою, зігріваючи тіло.

Проте втратити кінцівку ще не означає позбутися болю. У військовому госпіталі в Сарагосі, де після поранення лікували кількох українських бійців, принагідно ще й проводять дослідження фантомного болю, який залишається у втрачених кінцівках.

І тим паче це не означає позбутися психологічних травм. Денис вирішив переконувати власним прикладом. Зі своєю механічною рукою і протезами ніг він першим підходить до новоприбулих поранених, щоб показати їм, що після каліцтва є життя. «Це спосіб прийняття. І для українського суспільства також. Дехто може бути готовий на індивідуальному рівні, але суспільство — ні. Нам належить пройти ще довгий шлях». За оцінками Міністерства охорони здоров’я, 1,8 млн українських військовослужбовців і ветеранів можуть потребувати психологічної підтримки.

Але жертви — це не лише військові, які ризикують собою, щоб не дати Росії захопити ще кілометр землі. Це й звичайні громадяни, які вирішили залишитися жити й працювати в українських містах. Це їхній дім.

Як-от Ігор.

Ігор вижив після ракетного удару.

05

Ігор Виноградов

Рід занять: підприємець, власник мережі піцерій

Походження: Покровськ

Того літнього вечора, у понеділок, від роботи його відірвав дзвінок. Ігор був у своїй піцерії в Покровську (на той час у нього була ще одна в сусідньому Мирнограді, нині зруйнована, а третю він втратив під час окупації Маріуполя), коли зателефонувала його дружина. Російський удар пошкодив їхній будинок.

«Я стрибнув у машину й натиснув на газ. Коли приїхав, побачив, що ракета пошкодила найбільше сусідній будинок. Звідти виносили поранених, тож я почав допомагати з евакуацією», — згадує Ігор.

Плач, екскаватори, пил, сирени, швидкі... Посеред розпачу й болю цивільного населення, яке потерпало від війни, поліція отримала ще одне попередження. Друга ракета летіла на Покровськ. Сказали шукати укриття. Але не всі змогли сховатися. Не всі почули заклик. Не всі зрозуміли, що відбувається. Через 37 хвилин після першого удару другий «Іскандер» вдарив по тому самому місцю.

Запанував цілковитий хаос.

Іскандер 9К720

Самохідна балістична ракета малої дальності

Іскандер 9К720 — російська ракета малої дальності з радіусом дії 500 км. Має різні типи боєголовок залежно від того, який тип боєприпасу потрібно запустити. Система-носій здатна нести дві ракети, які можна запускати окремо.

Ракети можуть змінювати траєкторію під час польоту, що ускладнює їх перехоплення. Саме вони стали причиною першої втрати HIMARS і перших пускових установок зенітно-ракетних комплексів Patriot (березень 2024 року).

«Я весь поранений. Легені, грудна клітка, біля серця, спина… Найгірше — пошкоджений нерв біля ока. Ноги, ступні, спина — все посічене осколками…»

«Іскандер» має швидкість 2,5 км/с. В оригінальному матеріалі автори наводять приклад Мадрида і Барселони, відстань між якими «Іскандер» долає за 3,5 хвилини. (4 вересня 2024 року він долетів до Інституту звʼязку в Полтаві приблизно за 4 хвилини з моменту запуску.)

«Я допоміг доправити пораненого до швидкої, а коли повертався з ношами, мене збило з ніг вибуховою хвилею, — згадує Ігор. — Люди кричали, кликали на допомогу, але я чув лише сильний дзвін у вухах».

Коли Ігор нарешті зміг розплющити очі й підвестися, він підняв голову і побачив розбиті вікна свого будинку. Наслідок удару — 9 загиблих і 80 поранених. Більш ніж половина з них — працівники екстрених служб і волонтери, такі як Ігор.

Олег: «Війна — це така дивна річ. Ніколи не буває так, щоб усе вирішував один фактор. Це поєднання, яке врешті-решт або рятує життя, або ні»

Саме таким був намір Кремля. З похибкою влучання лише пʼять метрів, удар мав на меті завдати максимальної шкоди. Помста рятувальникам і чіткий сигнал на майбутнє. Цю тактику Росія широко застосовувала в Сирії й застосовує в Україні. Застосування її в цивільних районах, як-от у цьому випадку, вважається воєнним злочином.

— Подвійний удар демонструє намір завдати більшої шкоди, ніж звичайний удар. Чи можливе прощення?

— Це складне питання. Якщо й можливе, то через кілька поколінь. Я знаю деяких росіян, які не підтримують Путіна. І проти них я нічого не маю. Але з іншими… мені немає про що говорити. Путіна обрала більшість російського народу, і я розумію, що вони підтримують його політику війни. Після ударів по українських цивільних можна прочитати сотні постів у соцмережах, у яких вони радіють.

__________________

Це лише шість історій із сотень тисяч поранень за 10 років російського вторгнення в Україну. Кожен вид цієї зброї має безліч варіацій. Щодня тестуються нові технології ураження, що спричиняють нові жертви серед військових і цивільних, таких як Артем, Ігор, Денис, Олександр, Ірина та Олег.

Справжня кількість зниклих безвісти, поранених і загиблих досі не встановлена. Справжні масштаби війни досі приховані за офіційною статистикою, достовірність якої викликає сумніви.

Переклад з іспанської: Олег Гебура

війна військові поранення інфографіка