Щоденники мотоцикіста. День 23 і поки що найважчий. Крим-Херсон-Миколаїв: море, дощ і татарська "Надія"

19:34 Миколаїв узагалі затопило, страшно їхати: не знаєш, чи це просто річка на вулиці, чи під нею яма. Але я таки доїхав, спасибі Анжелі та її мамі, що є куди в таку погоду.

Сьогодні був однозначно найважчий день за всю подорож. Три ремонти, мокра і дуже небезпечна слизька дорога, на якій місцями ямиги на все колесо.

Відламав півболотника під Херсоном - то мало що дорога важка, так мені ще й візир шолома брудом з колеса заляпувало. Ура, цей день закінчився.

17:53 Трохи беркицьнувся під Херсоном - добре, що на невеликій швидкості. Постраждав тільки пластик, кістки і метал цілі.

І знову ж таки: які в нас прекрасні люди!

Перекосилося кермо - то хлопець з заправки годину зі мною бавився, щоб його вирівняти.

16:27 В Україні теж є hobo - мандрівні робітники. Дядько попросив сигарет, бо від ранку не курив - а сам іде пішки до залізничної колії.

16:11 Блін! Перечікував-перечікував дощ - і тільки проїхав усі місця за Херсоном, де можна сховатися, як знову почалася злива, знову ставати і натягати на сумку дощовик, який під час руху надимається як вітрило і заважає.

Реально западло, дуже втомлює.

15:22 Перетнув Дніпро у Херсоні - знову під зливою. Дніпро неочікувано вузький - як Дністер на Вінничині.

Регулюю ланцюг, бо надто затягнув. Роздратований.

14:49 Цюрупинськ - місто, з яким в анекдоті зв'язку нема. Продають домашні закрутки. Тополиний пух.

Навколо, дещо зненацька, не звичні степи Херсонщини, а рівні ряди сосен: люди працюють (це ж тут пожежу Ющенко з лопатою і Шуфричем колись гасив).

На стіні туалету - витвір сучукрмистецтва: "Дєлаю міньєт. Саша". І телефон.

14:03 Щось я визирав-визирав у горизонт, але нічого схожого на Сахару чи Арізону не побачив. Ґрунт справді піщаний, але! Навпаки, скрізь або засіяно, або ліс, а кілька кілометрів узагалі коріння дерев у воді.

Поки сповільнювався заїхати в ЛІС там, де по карті пустеля (все правильно, Олешківські піски довкола засаджені сосною, щоб пустеля не поширювалася далі - ZaUA.org), спав ланцюг. Я-то його зробив, упрів під цим вічним дощем, який нудить уже 5 днів - але поки мовчки сам ремонтувався, якось так сумно і самотньо стало під цим дощем, що захотілося додому до Ромашки.

Може, пройде - та й усе одно додому маршрутом, який завершує подорож - по півдню на захід. Моїми темпами ще дні три, а потім знай собі описуй із фотками :)

13:05 По всіх трасах України картонки "Куплю ДТ", "Есть ДТ". Розпитав - як я й думав, це ж далекобійники купують дизельне паливо на звичайних заправках на гроші фірм, а потім частину "здають" і дизель, таким чином украдений, стає дешевшим.

Ніхто й не ховається: таблички-то відкрито стоять уздовж трас. :)

12:38 За Армянськом звично димить "Кримський Титан". Знову змок під зливою, це стає одноманітним і вже починає набридати.

Півгодини до Чаплинки - і зненацька знову суржик з українською фонетикою та бабусі в хустках. Звідси родом Микола Куліш - той, що "Мина Мазайло" і "Народний Малахій".

Чоловік їздить на роботу за 18 км, з села. "Бо ніхто просто так дєніх не дасть, сміється. - Та шо його розпитувать? Всюди ж, навєрно, те саме - безгрошів'я..."

"Україна - хароша страна, європейська страна. От тільки власть..."

Вискочив на херсонську трасу навпроти Нової Каховки. Десь далі по ній перед Цюрупинськом - найбільша в Європі пустеля, того й гак зробив, щоб її побачить. От тільки підозрюю, що пустеля під дощем якось не вражає :)

Тут, на перетині доріг, веее-еее-ее-летенська стоянка для дальнобійників + оптовий ринок. В цю пору дня - геть порожньо, тільки з однієї фури з молдавськими номерами голосно лунає якийсь хардкор молдавєнєск, і водії щось жваво обговорюють молдавською в кафе "Аннушка".

11:10 Так прямо не хотілось їхати від тієї родини, аж просльозився. Усміхнені, бажають удачі, руку тиснуть.

В Армянську з годину розмовляв із молодими хлопцем і дівчиною. Він у 22 роки сам орендує мийку і сам на себе працює. З 16-ти працював і комбайнером, і на будовах по всьому Криму, переїхав до дівчини, тут знайшов роботу. Викликає неабияку повагу.

Дівчина (не його, інша - ці двоє просто працюють поруч) родом із Новосибірська. Теж мене за так пригостила кавою. Обоє усміхнені, життєрадісні - як і та татарська родина.

9:11 Село Ішунь - татари стібуться з мене: "Смотри, там в туалете тёлка опасная - не дай бог!". Справді, на всю стіну гола жінка, більша за мене. Багатофункціональний туалет :)

Будують кафе "Надія", вже є напис українською. Розвантажують глек у людський зріст. "Он не ё*нется?" - "Да не упадет он никуда!"

Стара жінка свариться з чоловіком, а на ній футболка: "I need a little true love"

Татарин повернувся з депортації з Узбекистану: "Я 20 лет здесь живу и 20 лет бетон, песок, строю. А ты посмотри, до чего Украину довели эти твари, клан!" Він бригадир, і щойно при мені за допомогою якоїсь матері звільнив підлеглого, бо той зранку ужрався.

Невістка - росіянка-блондинка, з маленькою онукою.

Інший дядько радісно підходить до мене сам: "Ты не местный? Смотри, какое в Крмыу бывает! В прошлом году поставили срубленное дерево для декорации (там скульптура з лелеками), а этой весной пустило побеги!"

7:22 О! Тут уже хтось о 7-ій ранку у холодній воді купається! Я не наважусь :) Краще походжу вздовж прибою, помедитую.

6:49 Ти де? Прикинь, а я на морі! Від шостої ранку. Тут же поруч Кіркінітське сільгосподарство - одне з найпродуктивніших у Криму.

Вирощують навіть рис у затоплених водою чеках. Тут у Криму картопля двічі на рік родить - яка в нас усе-таки велика і офігенна країна!

Tатари мирно уживаються з росіянами і українцями, а "конфлікти" - це нагнітання на владному рівні.

Переночував у мами знайомої, чудової людини - вчительки української у Роздольному.

Досі з теплотою згадує, як у 1993-ому за сприяння Руху пожили в сім'ях у селах на Франківщині (звідки я, нагадую, родом), і захищає, коли тут дехто, надивившись ТБ, починає гнати на "бандер".

Як правило, хто їздив і сам мав контакти, у тих зникає протистояння. Взяти того ж далекобійника Валєру з Донеччини.