Шпигуни, сепаратисти, бойовики, зрадники, дезетрири й кицька Маша. Кого росіяни забрали в обмін на українських політв'язнів (+ФОТО)
Відомо, що з собою в Москву звільнені за обміном 7 вересня росіяни забрали принаймні одну непередбачену домовленостями істоту – кицьку Машу. Біда не в цьому: точний, офіційний список російських в’язнів, переданих до РФ у форматі “35 на 35” – не існує в природі.
На фото є кішка - але людей менше, ніж 35
Речник Путіна Дмитро Пєсков залишив без коментарів запитання, кого саме звільнив Кремль. Понад те, навіть сам формат “35 на 35” викликає сумніви, хоча ці цифри підтвердила омбудсман РФ Тетяна Москалькова й інші офіційні структури Росії та України, - передає Новинарня.
Російське посольство перед вильотом літака спецзагону “Росія” опублікувало фото, на якому зображені 24 звільнені особи плюс кицька Маша. Можливо, інші не захотіли фотографуватися.
Але хто вони – “інші”? Адже в мережі можна знайти принаймні 4-5 варіантів списків звільнених росіян: від “Української правди”, “Лівого берега”, ТСН, BBC Україна, “Украіна.ру”. І серед них немає навіть двох ідентичних!
Так, у всіх переліках є спільна основа – близько 30 осіб. Однак ще півтора десятка “мучеників за матушку Росію” згадуються лише в деких списках, іноді – в одному з них.
Очевидно, що розбіжності пов’язані з тим, що різні ЗМІ отримали списки осіб на звільнення від різних джерел, на різних етапах переговорів. А ці домовляння тривали ледь не біля трапу літака.
Особливий випадок: був анонсований до обміну, є в перших списках, але точно не полетів до Москви російський танкіст Руслан Гаджиєв, взятий у полон в бою під Санжарівкою в січні 2015 року (тоді мехвод-кавказець із “ЛНР” доклався до вбивства восьми воїнів 30-ї механізованої бригади, нещодавно його засудили до 15 років позбавлення волі). Адвокат Гаджиєва Валентин Рибін не зміг всунути Гаджиєва на обмін у 2017 році – і визнає, що не зміг і зараз (“Полетіли! Без Руслана!..”)
Щодо інших: Олександр Валехідіс – є у списках ТСН і ВВС, відсутній у інших. Сергія Єгорова немає в “ЛБ”, “УП”, “Украіна.ру”, Миколи Єрьоміна – немає в “ЛБ” та “УП”.
Лише в умовних “перших” списках є Коверник Сергій Миколайович, 16.02.1978 р.н. (імовірно, Крим, Феодосія) та Дубенко Ганна Валеріївна, 18.08.1982, працівниця зв’язку військової частини ЗСУ в Бахмуті Донецької області, яка шпигувала на користь “ДНР”. Водночас, за даними різних ЗМІ, Дубенко після двох років у СІЗО була передана за обміном до ОРДЛО ще 27 грудня 2017 року (тоді теж не публікувалися списки звільнених сепаратистів).
Також лише у списках “ЛБ” і “УП” є Андрій Третьяков – кримчанин, коригувальник вогню сепаратистів “ДНР”, затриманий в Авдіївці 2017 року. І про нього є інформація, що звільнений ще в грудні 2017-го.
У списку “УП” відсутній одесит Валерій Пікалов (хоча де логіка, якщо інші троє його подільників у “справі 2 травня” пішли на обмін?).
Тільки в переліку “Украіни.ру” є така собі Ольга Руда.
Про деяких звільнених (імовірно звільнених?) точно відомі лише ПІБ, дата народження й громадянство.
Хай там як, основна частина звільнених відома напевне. Із цієї маси, що повторюється в усіх (чи більшості) варіантах чейндж-листів, “Новинарня” сформувала основний список із 35 осіб.
Не факт, що всі вони полетіли до Москви бортом “Россия” 7 вересня. Можливо, хтось таки залишився, “ротувався” з іншим. Але візьмемося стверджувати, що саме цей список – близький до реального обміну “на той бік”.
За даними ЗМІ, був у списку, але сам відмовився від передачі РФ кримський дезертир Тарас Синичак (відсутнійу переліку від ТСН).
Як відомо, деяких ув’язнених звільнили на підставі помилувань президента Зеленського, а деяким лише скасували запобіжний захід.
То що ж маємо, якщо придивитися до персоналій? Суто громадянство Росії в нашому переліку мають лише дев’ять осіб. Ще близько десятка – громадяни України, які за різних обставин отримали паспорти РФ (переважно в Криму).
Тобто виходить, що Київ, аби отримати від Путіна 35 наших співвітчизників, віддав на обмін щонайменше 16 громадян України. А якщо вважати осіб з подвійним громадянством громадянами України – то всіх 25 (ще один з обміняних – молдаванин).
За приблизними підрахунками, в основному списку:
шпигуни – 13,
бойовики – 8,
дезертири, зрадники з Криму – 4,
зрадники-шпигуни, вони ж “антимайданівці” Одеси – 4,
виконавці терактів, убивств – 3,
зрадник-пропагандист – 1,
нема даних – 2.
Прикметно, що вісім звільнених були клієнтами адвоката Валентина Рибіна, відомого проросійського юриста-активіста.
Агєєв Віктор Олександрович
13.09.1995, громадянин Росії
Громадянин РФ, житель Алтайського краю, контрактник ЗС РФ – був затриманий у числі чотирьох бойовиків “ЛНР” військовими 93-ї механізованої бригади ЗСУ після бою 24 червня 2017 року в районі села Жолобок на Луганщині, що на лінії розмежування.
Тоді були вбиті капітан Олександр Щерба, 1978 р.н., громадянин Росії, та Олександр Супонін, 1999 р.н.
Разом з Агєєвим потрапили в полон троє громадян України – Андрій Стоянов, Богдан Венгер, Даніїл Гладков.
Новоайдарський райсуд 25 січня 2018 року визнав Агєєва винним у тероризмі, незаконному зберіганні й носінні вогнепальної зброї та боєприпасів та засудив до 10 років позбавлення волі. Вирок набув чинності 5 квітня 2018 року.
Мати, Світлана Агєєва, яку приводив в СІЗО до Агєєва журналіст “Новой газєти” (РФ), зверталася до президента Петра Порошенка з проханням помилувати її сина і припинити війну, а також просила Віктора Медведчука включити Віктора до списку на обмін.
Бойовики “ЛНР” включили Віктора Агєєва у список на обмін, позиціонуючи його як свого “ополченця”. Однак українська сторона в гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи виступила категорично проти такого обміну.
“МИ ОЧІКУЄМО, ЩО ВЛАДА РФ ВИЗНАЄ ЙОГО НАЯВНІСТЬ В УКРАЇНІ, суд повинен визначити ступінь його злочину, світ повинен знати подробиці злочину, тому що це факти російської військової присутності на Донбасі”, — заявляла Ірина Геращенко.
27 грудня 2017 року відбувся обмін утримуваними особами між Україною і ОРДЛО у форматі 233 на 74. Україна тоді не віддала громадян Росії, зокрема Агєєва. “Поміняємо їх на Сущенка і Сенцова”, – пояснив президент Петро Порошенко.
Баранов Олександр В’ячеславович
11.08.1983, кримчанин, громадянин України та Росії
Так званий “кримський дезертир”. Уродженець м. Канів Черкаської області, служив у 10-й бригаді морської авіації ВМС України (10 мабр) у Саках. Після анексії Криму РФ зрадив присягу Україні, перейшов на бік держави-агресора та підписав у 2014 році контракт із міністерством оборони Росії. Почав проходити військову службу на посаді механіка літака військової частини 67606 ЗС РФ, а пізніше отримав паспорт громадянина Росії.
Баранов та Максим Одинцов 20 листопада 2016 року були затримані співробітниками СБУ в буферній зоні КПВВ “Чонгар” на межі з окупованим Кримом при спробі отримати сфальшовані документи про нібито закінчення ними військових ВНЗ в Україні.
Зрадники хотіли стати офіцерами в російській армії (Баранов – молодший сержант). Продаж їм липових документів був спецоперацією СБУ, аби виманити зрадників на Чонгар на корупційну “вудку”.
У ході спецоперації планувалося затримання третього дезертира, однак він тоді на КПВВ не приїхав.
8 лютого 2018 року Подільський райсуд столиці засудив Баранова 8 лютого 2018 року до 13 років позбавлення болі без конфіскації за дезертирство і державну зраду (з позбавленням військового звання “молодший сержант”). Обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання обвинуваченому, суд не встановив.
Баранов свою вину в інкримінованих йому злочинах не визнав повністю і відмовився давати показання, але вина його доведена кількома свідками та доказами.
Тоді Росія звинуватила Україну у “викраденні” своїх військових у Криму. Однак СБУ закцентувала увагу на тому, що це українські дезертири.
Басханов Аслан Межитович
06.04.1966, Луганськ, громадянин України
Уродженець Росії. Бойовик “ЛНР”.
За даними “Миротворця“, засуджений судом у Лисичанську (Луганська область) за посягання на життя старшого радника юстиції України Бесіди С.В.
Бобова Олена Григорівна
26.04.1972, Одеса, громадянка України
Фігурантка “справи 2 травня”, учасниця антиукраїнських мітингів в Одесі у травні 2014 року.
Разом з іще трьома фігурантами – Валерієм Пікаловим, Денисом Хитровим і Петром Мельничуком – Бобова була затримана 19 березня 2017 року. Їх звинуватили в державній зраді (ч. 1 ст. 111 КК України) та незаконному поводженні зі зброєю (ч. 1 ст. 263 КК України), скоєних організованою групою осіб (ч. 3 ст. 28 КК України).
За даними СБ України, вони створили шпигунську мережу, вербували співробітників стратегічних підприємств на півдні України і збирали інформацію про пересування сил ЗСУ.
Бобову назвали очільницею цієї групи. Жінка, за даними СБУ, пройшла навчання в спеціальному тренувальному таборі ГРУ РФ у Криму, після чого повернулася на материк.
Справа пішла в Приморський суд у грудні 2017 року. Відтоді тривав судовий розгляд, а всій групі продовжували арешт на 60 днів. наступне засідання суду мало відбутися у вересні 2019-го
Васьковський Андрій Сергійович
25.12.1991, Київ, громадянин України
У серпні 2018 року тодішній голова СБУ Василь Грицак повідомив, що в лавах відомства знайшли “крота” та затримали його 18 серпня. Імені він не називав, однак згодом адвокати повідомили, що цим “кротом” є капітан СБУ Андрій Васьковський. Його начебто затримали на “гарячому” під час того, як він фотографував документи із грифом “таємно”, пише ТСН.
Валехідіс Олександр Анатолійович
27.09.1955, громадянин Росії
У резюме вказував, що має дві вищі освіти – вищу юридичну й технічну (інженер-судноводій).
За даними “Миротворця”, Олександр Валехідіс народився у Львові, довго жив у Мурманську, де отримав російське громадянство, працював у структурах МВС РФ. Після виходу на пенсію переїхав до Севастополя, де жив із дружиною та дочкою. Займався бізнесом також у рідному Львові.
У Криму Валехідіс у 2006-2007 роках був начальником охорони агрофірми “Золота Балка”, у 2007-2012 роках – начальником служби безпеки севастопольського ЗАТ ТЦ “Содружество”.
30 липня 2014 року був затриманий у Львові за обвинуваченням у шпигунстві. Валехідіс намагався з’ясувати, скільки співробітників СБУ і хто саме буде відправлений у зону бойових дій на сході України, передавав таємні дані російському куратору.
Засуджений на 10 років без конфіскації майна за статтями 114, ч. 1; 263 ч. 1; 15 ч. 2. Вирок винесено Шевченківським районним судом м. Львова 11 лютого 2016 року і Львівським обласним апеляційним судом – 26 травня 2016 року.
У 2016 році окупаційний губернатор Севастополя Сергій Меняйло заявляв, що особисто попросить Володимира Путіна сприяти звільненню Валехідіса.
Вишинський Кирило Валерійович
19.о2.1967, Київ, громадянин України й Росії
Керівник “РІА Новости Украина” – філії російського пропагандистського державного інформагентства “РИА Новости”. Обвинувачений СБУ у створенні підривної проросійської інформаційної мережі на терені України та державній зраді.
Уродженець Дніпра. Із 1999 по 2006 роки — ведучий та редактор на каналі ICTV у Києві. 2006-2011 – на російському телеканалі “Росія-1”.
За даними сайту “Миротворець”, навесні 2014 року працював у Криму, де з підконтрольними йому журналістами виготовляв матеріали, які виправдовували анексію півострова Росією. За цю діяльність Вишинський указом президента Росії нагороджений нагородою РФ “За повернення Криму”. Також нагороджений російською медаллю ордена “За заслуги перед вітчизною”.
15 травня 2018 року відбулися затримання Кирила Вишинського та обшуки в київському офісі “РИА Новости Украина”. Кримінальне провадження відкрили за ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України (“державна зрада”). Вишинському оголосили про підозру. При обшуку в нього виявили медаль “За повернення Криму“, паспорт громадянина РФ тощо.
Заступник голови СБУ Віктор Кононенко заявив, що Росія щомісяця виділяла на “РИА Новости Украина” 53 тисячі євро, які переводилися через фіктивну сербську фірму.
В обов’язки керівника “РИА Новости Украина” входило загальне керівництво представництвом, фінансова та адміністративна робота, визначення основних напрямків діяльності та структурних підрозділів, контроль ідеологічного та політичного контенту. Слідство посилається на численні антиукраїнські публікації на порталі “РИА Новости Украина”, а також листування та інші контакти Вишинського з кураторами в Москві, які давали йому ідеологічні завдання.
Згідно з висновками судово-лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи, низка публікацій, підготовлених та поширених на сайті “РИА Новости Украина” під керівництвом Вишинського, спрямовані на виправдання агресії Росії проти України, обґрунтовують належність Криму до РФ, легітимізують створення “ЛНР/ДНР”, розпалюють міжнаціональну ворожнечу в Україні.
З огляду на доведений факт фінансування очолюваної Вишинським групи людей з федерального бюджету Російської Федерації, в СБУ стверджують, що Вишинський брав активну участь в інформаційній війні Росії проти України, а не займався журналістською діяльністю.
Херсонський міський суд 17 травня 2018 року арештував Вишинського на два місяці без права внесення застави. Апеляційний залишив пропагандиста під арештом. При цьому Вишинський заявив про вихід із громадянства України. Надалі суд продовжував арешт Вишинського.
На засіданні Подільського райсуду 15 липня російська омбудсман Тетяна Москалькова подавала клопотання про звільнення Вишинського з-під арешту.
18 липня прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков, коментуючи заяву Володимира Зеленського про те, що першим кроком до нормалізації діалогу Москви і Києва могло б стати звільнення українських моряків, заявив, що таким кроком могло б стати повернення до Росії керівника “РИА Новости-Украина” Вишинського. Відтак його включили до списку на обмін.
28 серпня Кирила Вишинського за рішенням суду звільнили з СІЗО під особисте зобовʼязання.
Галичий Володимир Олексійович
18.01.1948, Севастополь, громадянин України й Росії
Колишній депутат Севастопольської міськради, яка в березні 2014 року протиправно проголосувала за входження міста до складу Росії.
Галичий (варіанти написання прізвища – Галічий, Галічій) перейшов на бік окупантів, отримав паспорт РФ.
Його затримали на адміністративній межі Криму та Херсонської області у вересні 2015 року, звинуватили у державній зраді.
Інший колабораційний “депутат думи” Севастополя Дмитро Бєлік у коментарі ТАСС повідомив, що останні півтора року Галичий перебував під домашнім арештом, до цього – 520 днів провів у Лук’янівському СІЗО в Києві.
