Чому Зе люстрація – ніяка не люстрація, а крок до країни-режиму. Розбір по поличках
Тетяна Козаченко, керівник Департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції в 2014-2016 роках, розкладає по полицях ідею президента Володимира Зеленського (і колишнього замголови АП часів Віктора Януковича Андрія Портнова) люструвати топ-чиновників, а також виборних осіб часів президентства Петра Порошенка.
Про це пише Ліга.
Що таке люстрація?
Мова не про поняття, а саме про розуміння люстрації та її природи.
Люстрація – це не просто тимчасова заборона доступу до державних посад, це явище, яке виникає саме в політичному житті країни в надскладні перехідні періоди. Це прийняття політико-юридичного акту (Закону) державою з метою очищення та перевантаження державного апарату в інтересах, насамперед, народу, що має право на гідну владу, а не в інтересах забезпечення працевлаштування посадовців. Коли сукупні інтереси власного народу, його безпеки мають найвищий пріоритет над збереженням існуючого державного апарату.
Коли потрібна люстрація?
В Державі повинні існувати постійно діючі інститути очищення влади, які здатні забезпечувати регуляцію, контроль та відповідальність: це самі органи, а далі – від комісій до правоохоронних органів та судів.
ПРАВОВА держава не потребує люстраційних процесів і здатна за рахунок існуючих механізмів забезпечувати державне управління в належний спосіб. Люстрація – це виключне право держави в інтересах народу ВІДНОВИТИ інструменти державного управління, коли наявні інституційні інструменти не здатні цього зробити.
Чому застосували люстрацію у 2014-му?
Закон про очищення влади був прийнятий внаслідок безпрецедентних історичних подій, які унеможливлювали відновлення балансу та очищення влади в інший спосіб.
Віктор Янукович в 2010-2014 роках установив режим за тотальною лояльною або мовчазною згодою високопосадовців у всіх гілках влади. Разом вони не тільки не захистили демократію, їхнє державне управління призвело до невиправданого насильства проти власного народу, наслідком якого стали всенародні акції громадської непокори.
Апогеєм став день 20 лютого 2014 року, коли в самому центрі України було цілеспрямовано вбито 48 людей із вогнепальної зброї, зокрема, працівниками правоохоронних органів, чий обов’язок був захищати життя людей. 8.59, 9.00, 9.00, 9.07, 9.08, 9.08, 9.10, 9.10, 9.11, 9.15, 9.29, 9.29, 9.29, 9.41, 9.43, 9.44, 9.46, 9.47, 9.48, 9.49, 9.49, 9.54, 9.54, 9.56, 9.56, 10.07, 10.21, 10.26, 10.28, 10.28, 10.31, 11.29, 11.40, 16.57 – за цим часом не тільки прізвища, а зупинення биття сердець конкретних людей, прірва "до і після" для їхніх сімей… батьків, дітей, рідних.
Державний апарат злагоджено монолітно спрацював проти власного народу: від парламенту (диктаторські закони 16 січня 2014 року), виконавчої влади – затримання людей міліцією, представництво державного обвинувачення – прокуратурою, судилища – судами, сприяння – іншими органами.
Але самоорганізація людей в захисті та боротьбі за власні права привела до небувалих раніше історичних подій: президент, голова СБУ, генпрокурор, міністр МВС, міністр Міндоходів і зборів і "Ко" ВТЕКЛИ з України в Росію, залишивши державний апарат напризволяще. Потім російська агресія, анексія Криму, окупація Донбасу, Луганська.
Як з’явився закон "Про очищення влади"
Виникло питання: "ЯК відсторонити від посад тих, хто не забезпечив державне управління в належний спосіб, як ПЕРЕВІРИТИ їх діяльність, як дослідити злочини? Хто це повинен зробити? ВОНИ САМІ ЩОДО СЕБЕ?"
Відкривайте Кодекс законів про працю й профільні закони. Які в українському законодавстві підстави їх звільнити? Відповідь дали самі люди – ЛЮСТРАЦІЯ. Відсторонення від посад на підставі закону.
І такий закон прийняли – "Про очищення влади". На 700 000 посадовців під люстрацію (тимчасову заборону) за посадами потрапляло не більше 5 000 чиновників. Більшість із них – звільнились самі. Тих, хто не бажав (а таких до 1 000), – звільнили, а їхні імена включили в люстраційний реєстр.
Базис та дев’ять тез про люстрацію для Зеленського
Без пояснення цього базису, коментування заяви президента Володимира Зеленського не буде зрозумілим.
Очевидно його ОБУРЕННЯ після спілкування з посадовцями, заангажованість, корумпованість, очевидна непорядність, тупість і т. п. Але це лікується не люстрацією.
В 2014 році прийшли реальні люди, частина з них вже звільнилися, частина досі працює, країна рухалася вперед (прийняли антикорупційне законодавство, створили нові механізми – антикорупційні органи), незважаючи на величезний супротив старих недемократичних еліт. І цей супротив досі існує та набирає потуги.
1. Зараз обирається новий парламент і, очевидно, президент матиме найбільшу фракцію. Тому казати, що парламент повністю себе дискредитував ще до створення, – передчасно. А депутатів обирає НАРОД.
Не можна люструвати виборні посади, бо це не виконавці, які ПРИЗНАЧАЮТЬСЯ іншими виконавцями. Це народні обранці, якщо народ не голосує, то це і буде люстрацією. Причому прямою – народною. Саме тому в Законі "Про очищення влади" немає виборних посад – щоб не вказувати людям, кого вони мають право обирати, а кого ні. Це і є демократія.
2. Потім формуватиметься новий уряд, буде подання на генпрокурора. Вже відбулося багато кадрових призначень за волею нового президента. В нього є можливість використовувати існуючі інструменти очищення влади. В той же час, без існування історичних подій відсутності іншого виходу, заява на люстрацію посадовців усіх часів виглядатиме як "розправа з конкурентами".
3. Мене тішить сама підтримка президентом Зеленським ідеї правомірності люстрації, бо від Порошенка така підтримка з’явилась тільки 4 липня 2019 року, коли Конституційний суд намагався скасувати Закон. І це вже після того, як він перестав бути президентом, і стало для нього політично сприйнятним.
4. Всі п’ять років проводилась підривна робота і намагання скасувати Закон як провладними, так і екс-топ-посадовцями. Парламент ігнорував зміни до Закону, які були розроблені за спостереженням Венеційської комісії. Конституційний суд разом із суддями часів Януковича (таких там зараз шість із 17, а 21 вересня 2019 року залишиться три таких судді) досі має замовлення на скасування Закону.
Якщо люстрацію не змогли знищити, можуть буть використані нові технології: доведення її до абсурду, який її знівелює й поверне можливість Ківалову, Портнову, Клюєву і багатьом іншим зайняти державні посади.
5. І важливо, що президент хоче ПОСИЛИТИ люстрацію, в той же час ІГНОРУЄ закон та не звільняє голову офісу президента України Андрія Богдана, щодо якого НАЯВНІ заборони займати державні посади. І ця вибірковість є морально вбивчою.
6. Рябошапка, Богдан, Розумков, як члени основної команди президента, неодноразово висловлювались проти Люстрації. Взагалі проти. То чиє це рішення про Люстрацію всіх, і з якою метою воно приймається? Які підстави, які унеможливлюють інший шлях? Відповідь не надана.
7. Адміністрація президента не розібралася в законі настільки, що, відповідно до запропонованих змін ідеться про те, що посадовці 2014-2019 років "сприяли узурпації влади Януковича". Приїхали.
8. Хто писав цей законопроект, хто "ОСВІТИВ" таким чином президенту тему "люстрація"?
Вони передбачили нові критерії заборони (люстрації), але жодного рядка, за яких підстав органи перевірки повинні почати це робити, і яким чином?
Відсутній механізм виконання нововведень. Взагалі. Тобто правило є, а порядку його реалізації немає. Мертве дитя може вбити живе.
9. Президент продемонстрував шлях, яким можна обійти люстрацію, коли "вивів" голову адміністрації президента з-під люстрації шляхом зміни назви Адміністрації на Офіс президента. Насамперед, реорганізацією патронатної служби він вирішив не менш вагоме питання: формування нового кадрового складу за новим штатним розкладом, можливість звільнення невподобаних старих кадрів і прийняття на роботу дійсно для нього потрібних людей.
Але такий спосіб не настільки яскравий, щоб донести до людей все обурення якістю кадрового складу держави. Люстрація хвилює людей інтенсивніше. І це, політично певно, є більш привабливим.
Демократія потребує захисту
Україна в 2014 була на краю прірви, коли втекли топ-керівники держави, й президента обирали достроково – а Конституція не передбачає таких подій. Тоді народилося громадське суспільство, а молоді реформатори стали писати нові закони й створювати нові органи та громадські інститути контролю влади, а хлопці добровольцями йшли на війну.
Люстрація – не інструмент задля спрощеного вирішення кадрових питань, це не її призначення. Вона не направлена на персоналії, а тільки на критерії виключення досвіду державного управління, якого держава на певному етапі не потребує і не має іншого інструменту відновлення державного управління та збереження державності.
Люстрація – не президентський інструмент зручності, не іграшка. Це винятковий захід для відновлення державного управління.
Ми маємо легітимного президента, який отримав найбільшу підтримку українців і який не був у політиці, не займався державним управлінням у жодному форматі. Тому інформація та допомога, яка його оточує, буде формувати принципи й уявлення про таке управління.
Його воля й можливості мають величезний вплив на події та процеси, які відбуваються, бо визначають не тільки перебіг внутрішніх процедур, а, в умовах гібридної війни й ризиків реваншу, визначатимуть подальшу долю країни.
Прикладів країн-режимів вистачає. Злощасний сусід – наочний приклад. І це не пафосні розмови, це про те, що демократія потребує захисту кожного дня. Без винятків.
