Європарламент підтримав реформу копірайту, що може призвести до кінця вільного інтернету (АНАЛІТИКА)
Європарламент у вівторок ухвалив директиву про авторські права в інтернеті, яка, на думку її супротивників, може обмежити свободу Інтернету.
Як повідомляє "Радіо Свобода", директиву після бурхливих дебатів підтримали 348 депутатів, проти були 274. Для того, щоб директива стала європейським законом, її має схвалити Європейська рада - вищий орган ЄС, що складається з глав держав і урядів країн Союзу. Це має відбутися на початку квітня.
Ми про це вже писали: Євросоюз стає на шлях, який може призвести до цензури в інтернеті
Найбільшу критику викликають дві статті пропонованого документа.
Перша з них зобов'язує новинні агрегатори або соцмережі платити ЗМІ за використання їхніх матеріалів - цю норму противники директиви називають "податком на посилання". Однак за задумом авторів директиви, це дозволить ЗМІ отримати частину доходів від реклами, якої медіа зараз позбавляються через передруки статей на сторонніх сайтах
Інша з критикованих статей передбачає відповідальність інтернет-порталів за порушення авторських прав їх користувачами, що, як стверджують критики, може призвести до того, що великі соцмережі почнуть фільтрувати контент, який завантажують користувачі, щоб перестрахуватися й уникнути можливої відповідальності.
"Фільтр аплоудів" - фактично, цензура в інтернеті
Копірайт як засіб цензури - це має такий вигляд
Правозахисники та активісти заявляють, що такі заходи можуть бути першим кроком до введення повноцінної цензури в Інтернеті.
23 березня в низці країн Європи пройшли маніфестації проти ухвалення документа.
Стаття 11: Protection of press publications concerning online uses («Link tax»)
В цій статті захищаються права видавництв на їх контент в інтернеті. Протягом одного року після публікації власники контенту повинні мати ексклюзивне право на використання контенту та посилань на нього.
Скажімо, зараз українські ЗМІ можуть спокійно оперативно перекладати новини європейських видань одразу після їхньої появи, обмежуючись тільки адаптованим перекладом та згадкою про видання-першоджерело з онлайн-посиланням на статтю-оригінал (а іноді й без цього). Якщо цей закон буде прийнято, то українським ЗМІ доведеться домовлятись про використання статей із сайтом-першоджерелом – скоріш за все, цей процес буде зведено до купівлі якихось абонементів на використання контенту у провідних європейських видань.
Так чи інакше, європейський ринок ЗМІ доволі консолідований, і за сотнями інтернет-проектів, газет та журналів стоїть всього кілька десятків великих медіа-видавців. Щоб все було як раніше, з кожним з них просто треба буде підписати якийсь контракт.
Але й простий користувач буде змушений змінити свої інтернет-звички. Якщо раніше ви могли спокійно скопіювати частину статті з європейського видання до себе в блог чи на сторінку в ФБ, то тепер все буде не так просто. Фейсбук, Твіттер або будь-яка інша платформа будуть відстежувати, що ви намагаєтесь використати заборонений захищений контент з європейського видання, і будуть змушені прибирати такий контент.
Причому, це дійсно буде відноситись також і до звичайних користувачів соціальних мереж. Якщо ви запостили свій контент в умовному своєму «Фейсбуці», то після цього це вже стає контентом приватної платформи «Фейсбук», що таким чином заробляє гроші на бідних європейських видавництвах, авторські права яких повинен захищати новий закон.
Навіть просте використання посилання на сайт в результатах видачі Google буде заборонено, якщо пошукова машина не матиме відповідної угоди з видавцями. Для боротьби навіть з простими лінками Європейська Комісія у далекому 2016-му році провела опитування про поведінку європейців в Інтернеті (Flash Eurobarometer 437, Internet users’ preferences for accessing content online). Згідно з результатами цього дослідження, 47% користувачів Інтернету навіть не відкривають лінк з повним текстом новини, а їм достатньо прочитати заголовок.
Пікантності ситуації додає те, що агрегатори новин на кшталт Google News чи просто результати видачі пошукових запитів в Google також показують нам короткий зміст статті (так званий snippet) та заголовок (title), що в більшості своїй дійсно робить непотрібним перехід на сайт власника контенту.
Навіть побудова інтернет-лінків дозволяє додати змістовну частину статті в сам лінк:
Приклад: site.com/id-12312983-trump-visited-the-UK-but-he-was-bitten-by-a-dog
Таким чином, навіть просте використання лінку на статтю вже порушує авторські права власників контенту. Те саме стосується використання скріншотів вебсайтів.
Ясна річ, що цей закон лобіюють великі медіа-концерни, які, з одного боку, отримують завдяки Google, Twitter чи Facebook левову частку своїх відвідувачів, а з іншого - втрачають читачів, бо користувачі не переходять на їхні сайти. Таким чином, постає питання введення так званого податку на посилання (Link tax), який робить практично неможливим вільне використання Інтернету.
Провідну роль у лобіюванні відіграють німецькі депутати – ще 2016-го року розробку цього закону почав єврокомісар Гюнтер Етінгер (Günther Oettinger), а його справу продовжив німець Аксель Фосс (Axel Vоss).
Стаття 13: Use of protected content by online content sharing service providers («Upload-Filter»)
Наступним суперечливим пунктом цього закону стала стаття, яка повинна відповідати за захист авторських прав в соціальних мережах. Фактично, будь-який сайт, що дозволяє користувачам генерувати власний контент, повинен відповідати за порушення авторських прав. Мова йде не тільки про копіювання фотографії, але й про копіювання текстів чи уривків текстів. Навіть просте цитування з посиланням стане проблематичним. Ну і за посилання доведеться ще й платити (див Статтю 11:).
Власники платформ повинні розробити механізми, які унеможливлюють порушення авторських прав. Таким чином, неявно в законі прописано створення великого фільтра, який перевірятиме будь-який пост, фотографію чи твіт перед публікацією. Мова йде про так званий Upload-Filter, за аналогією до вже наявних фільтрів, таких як Youtube Content ID.
Автори та лобісти закону активно уникають таких формулювань, як upload-filter, але вимоги цього закону можливо вирішити тільки за допомогою великого механізму цензури. Причому, не дуже зрозуміло, хто повинен розробляти такі фільтри, чи будуть вони однаковими для всіх, хто буде вносити туди інформацію та чи можливо її буде видаляти.
Ясна річ, що онлайн-платформам буде набагато легше просто заблокувати більше контенту, ніж окремо розбиратись в кожному випадку. Хто відповідатиме за механізм визначення першоджерела? Хто відповідатиме за механізм апеляції на рішення фільтру? І т.п.
Залишається відкритим питання схожих картинок – чи не буде визначати загальний фільтр вашу особисту фотографію як занадто схожу на фотографію якогось Reuters? Чи не буде ваш пост з цитатою політика сприйнято за копію новини про цього політика з якоїсь газети?
Стаття 13 написана дуже загальною юридичною мовою і залишає забагато відкритих (технічних) питань. А отже, з таким підходом при реалізації вимог цієї статті буде просто обмежено використання Інтернету в тому вигляді, до якого ми звикли.
Захочеш запостити мем, цікаву фотографію (навіть власну), написати статтю чи пост – спочатку подумай, чи не порушуєш права власників контенту (читай – медіа-концернів та авторських спілок з ЄС), а потім спробуй опублікувати – можливо, розумний «фільтр» все ж визнає тебе власником унікального контенту.
