Пропаганда на Росію, інструкції окупованим. Що Україні треба було зробити ще з 2014 року, задовго до воєнного стану (ТОЧКА ЗОРУ)
Із введенням часткової і делікатної воєнної кондиції почастішали розмови про те, що треба було ввести ще 4 (а скоро вже 5) років тому. Я ж, користуючись нагодою - перерахую, що, на мою думку, могло і мало бути введено на 1, 2, 3, 4, 5 році війни і досі не введено - ні, не тому, що дбайливо готується, а тому, що на це забили, - пише мешканець окупованої території з ніком Алі Татар-заде.
І в тому, що забили винні обоє - влада і народ, і нема чого їм кивати один на одного, що не такий дістався, бо в цьому вони єдині: маловірство, недооцінка власних можливостей, недооцінка взагалі можливостей і потреб, які автоматично виникають з самого факту війни проти своєї країни.
Влада бездіяльна не тихцем від народу, а за повної його підтримки - мовчазної, бо варто про це заїкнутися, то з народу й пролунає: - Ну, ви й замахнулися. - Мріяти не шкідливо! - Мрійник! - Тут би дороги полагодити! - Тут би в під’їздах не срати! - Тут би корупцію подолати! - Думаєш, ти найрозумніший?
Отже, мій список такий. Він короткий.
1. Не ведеться пропаганда на ворога.
Не створено жодного сайту, радіостанції, телестудії, друкованого органу або комбінації всіх ціх елементів, які б денно і нощно мовили в тил ворога та на його фронт.
Всі чомусь впевнені, що там усі думають однаково і що мовити на них - даремно викидати гроші (саме так пояснюється й теза, що на це “немає грошей” - немає, коли шкода на таке витрачатись, бо на що не шкода - шукають і знаходять, навіть беруть у борг і випрошують).
Не ведеться пропаганда на рускіх там (все сконцентроване на тому, щоби рускіх тут умовити бути лояльними).
Не ведеться мовлення і пропаганда на сотні мов народів Росії. Їх теж автоматично записали у вороги, радісно шерячи світлини з бурятами, половину яких їм же ворог і підкидає.
Ворога не намагаються ... послабити.
Наприклад, так робили фінни
2. Не працюють на розвал Росії.
Ніяк. Від слова зовсім ніяк.
Не деморалізується ворожий тил. Не створюються приводи, не використвуються й готові приводи (яких противник по своїй розхлябаности і недбалости генерує щотижня пачками).
Не сіється паніка, зневіра, сумнів, хаос.
Навіть дезінформація не шириться.
Схоже, наш народ і керівництво вирішили переплюнути саму Директорію, самого Гетьмана, самого Грушевського - вести війну у білих пальчатках, палити чужі листи у камінах, бути джентельменами з ворогом.
Не запрошуються ключові лідери національних рухів, більша частина з яких потенційно сепаратистська.
Не підтримуються такі рухи тут.
Не оцінюється (я навіть не кажу “недооцінюється, переоцінюється”, просто не оцінюється) етничний, мовний, релігійний фактор в розвалі Ереф.
Це нецікаво.
Ворога не намагаються ... знищити.
3. Не сформульовані інструкції окупованим.
Нас нема. Ми невидимки.
Окуповані не отримали жодних сигналів від держави, влади, народу - свого ж народу, неокупованої частини народу - про те, що нам тут робити.
Як нам наближати перемогу.
Які наші дії “там” вважаються корисними.
За що ви нас потім “нагородите”.
За що “проклянете і покараєте”.
Це все ребус. Схоже, ви самі цього не знаєте.
Нема ультиматуму, бо нема бачення цього.
Ні разу не зібралися це обговорити - ані з нами, хто збіжав чи приїхав на годинку, ані без нас.
Це нецікаво. Все не до того.
Не знають, бо не думали, а не думали, бо не знають.
Трьох цих пунктів достатньо.
