Шевченко - революціонер, бо першим вийшов з імперського контексту. З днем Тараса!
Чим для мене видатний сьогоднішній день? Його прийнято вважати Днем народження Шевченка (знаю, що дослідники називають й інші дати, але традиція вже сформувалась, не знаю, чи є сенс переглядати).
Я щиро люблю Тараса і його поетичну спадщину, пишаюся тим, що закінчив університет, який носить його ім'я. Чому? - пише у своєму блозі редактор тижневика "Український тиждень" Дмитро Крапивенко.
Бо це справжній поет-революційонер. Не поспішайте сміятись із цього ніби радянського визначення!
В чому революційність Шевченка як літератора? Він зламав канон! Його сучасники і ближчі попередники перебували в імперському контексті.
Котляревський та інші автори "малоросійських водевілей", навіть харківські романтики, були таким собі додатком до російської літератури, як шотландці до англійської.
Тарас вирвався з цього небезпечного і згубного контексту. Кріпак за походженням, він перевернув догори дригом письменство паничів-пристосуванців і створив те, що ми тепер маємо право називати власне новою українською літературою.
Шевченко-пророк створив той міф волелюбної України, яким ми живимося й донині. І коли створив? Коли "моголи-моголи", "а онуки? Їм байдуже, панам жито сіють". Тоді, коли надії не залишалося навіть у затятих. Створив недарма, як переконались кілька поколінь потім.
Я люблю й іншого українського поета - Михайля Семенка, який "палив свій "Кобзар" сто років тому, бо з Шевченка творили оцей просвітянський культ дядька у смушковій шапці. І це було теж недарама, бо якби той культ забронзовів, то наш Тарас став би таким собі національним "дєдушкой Лєніним".
Ну й з особистого. 9 березня 2001-го. День Кобзаря як бунт проти системи. Перші сутички на Банковій. День, коли дивом уник травм і арешту. Як його не любити?!
