Дніпропетровськ закохався в Україну. Розповідь
Дніпропетровськ ковбасить. Плющить, штирить і криє. Ось знову приїхала, а його все ще не відпустило. Всі з прапорцями. Все таке українське. Дівчатка якісь у вишиванках ходять, пергідрольні, і у вишиванках - в Дніпропетровську! Це перемога. Якщо вже рожеві блондиночки, то все, - розповідає Анастасія Ковальова.
І це не просто відданість своєму сеньйору: "куди він, туди і ми". Таке відчуття, що Дніпропетровськ вперше закохався, по-справжньому закохався. Відчув, так би мовити, як приємно любити свою країну. Все набагато простіше стає. Нове почуття для міста. Дивовижне. Вперше воно куштує нематеріальні цінності і, мабуть, відчуває шок у стилі "як же я жив без тебе всі ці роки?"
Ви можете собі уявити, щоб з машини в Дніпрі лунала, наприклад, "лента за лентою"? Я теж не уявляла, поки не почула. Ось цими ось великими вухами.
Курю на балконі, на машини з українськими прапорцями вже не зважаю - задовбало - але ось сьогодні пронісся з чорно-червоними прапорами, так мало того - на них ще портрет Бандери надрукований. Це що таке?
А маршрутки з прапорцями, як вам? Ось прямо їде, а ззаду на даху з боків - як два хвостики. Є й нормальні маршрутки з прапорцями у бічних дзеркалах - по дрес-коду, так би сказати. Просто цей, з хвостиками, креативний маршрутник виявився.
Прапори на балконах - це норма вже, навіть не помічаю, але поруч будинок є, п'ятиповерхівка, невелика причому, старенька. Так на ньому на фасаді шість прапорів з вікон звішуються. Змовилися сусіди, коротше.
На деяких старих будинках зі шпилями на даху, власне залазять на дах і вішають на шпиль. Бачила пару раз такі висотні розміщення.
Ну треба тобі, повісь ти на балконі. Нннні, я прорвуся, я навееерх, ось прямо на саму на верхівку, на саму верхулюшечку будівлі повішу, шоб всі бачили. Шоб прям як на асфальті підлітки пишуть "Мася я тебе люблю", так от і я залізу на дах з сусідами і повішу ось тудиии... "
Пішла на ринок за нормальними фруктами. У продавців прапорці в ваги встромлені. Нафіга? Хрін його знає, думаю, вони й самі не знають - почуття. Любофф. Грішним ділом подумала, що вони на патріотізьмі народної наживаються, спеціально прапорці повтикалу, щоб у них саме брали, а не у тих, у кого без прапорців. І тут же зрозуміла, наскільки це круто: якщо вже продавці маніпулювати взялися, значить кількість закоханих у місті вже зашкалює. Значить закохані-закохані настільки, що їх до своєї брюкви тупо прапорцем підманити можна. А це реально любофф.
На головній площі з пістолета хтось пальнув у повітря. Не розбіглися. Підійшли, пику натовкли - здали ментам. Саме підійшли до чувака з пістолетом і цьому чуваку з пістолетом натовкли пику.
І це дніпровці, яким завжди все пофіг було, причому так жорстко, агресивно пофіг. типу "відійди від мене зі своєю патріотізьмою. Ти скажи, кому бабки нести, а яка країна - мені пофіг, дитя, не заважай працювати".
У нас у підвалі будинку щось загорілося, приїхали пожежники, рятувальники. Нічого в принципі страшного, навіть вогню не було, тільки дим. Але всі встали - дивляться. Причому, увага! - На мобільні не знімають з круглими очима. Навпаки дивляться пильно, запам'ятовують хронологію. Я не роззява, я саме свідок. Я пильную. Раптом державі треба буде. Свідчення свідків там, допомога пожежникам, собачку врятувати наприклад, принеси-подай. Так ось він я, пильную тут.
На головній площі на великому екрані показують новини, в якийсь момент звучить гімн. Люди йдуть - підспівують. причому деякі осмислено підспівують, по очах видно. А деякі - навіть не замислюючись. Біжать кудись, квапляться, ручку валізи в кулачку зціпив, очі скляні (ну луб'яні просто) - а ротиком при цьому виводить "щеее НЕ вмееерла уууукраііінии ..".
А вболівальники відкрили для мене новий музичний світ. Адже раніше я уявити собі не могла, що такі гучні звуки з людини в принципі можливі. Йдуть, кричать, очі на викотив, груди колесом, голос зривається.
Якомога голосніше, так щоб вся Україна почула мою серенаду. Є такі пташки, солов'ї. Вони коли співають, так заливаються, що іноді падають намертво від розриву серця. Ну ніби, відчуваєш, що серденько вже не те, ну зупинись ти, переведи подих, попий водиці з калюжки. Ннні, так неправильно, я доспіваю пісню до кінця і здохну на піку.
Ось я дивилася на цих дніпровських вболівальників, і мені було страшно, як би вони не лопнули. Чи не від співу, від патріотизму. Їх так крило, так розпирало, причому розпирало вперше.
І це ж блін, що не львів'яни, які не прегарні одесити, не кияни навіть. Це ж блін дніпропетровці.
Але місто ніби щось нове відкрило для себе.
І я бачу що місто дійсно пре від цього новоізведанного почуття, так би мовити. Смакують, вивчають. препарують свої відчуття. Як після першого сексу. Коротше, їм подобається.
І мені. Хочу більше.
Загалом я дуже дуже дуже рада за Дніпропетровськ. Зараз він виглядає щасливим.
