Чисельність мітингу опозиції - ось що найважливіше.
Усі ми так захопилися обговоренням колоритних «регіональних» гопніків-«спортсменів», що не звертаємо увагу на головне: кількість людей, котрі вийшли на демонстрацію. За оцінками учасників це 40 – 50 тисяч.
Після завершення мітингу сісти на поїзд метро було неможливо, останні рази кияни збиралися в таких кількостях на політичні події напередодні виборів 2004 року.
Чисельність мітингів – індикатор за яким коригують свої стратегії силовики і політичний істеблішмент.
«При певній кількості мітингувальників міліція починає страждати на здоровий пофігізм», - говорить один з добре проінформованих експертів. «Здоровий пофігізм» означає, що вказівки, котрі віддаються згори не завжди виконують, або виконуються не так, або не тоді.
50 тисяч і є та межа за якою починається «здоровий пофігізм» правоохоронців. І чим більше людей, тим більша ступінь «пофігізму».
«На усіх затриманих місць не вистачить. Доведеться задіювати стадіони», - одна з думок котра сидить у голові і силовиків і тих хто віддає їм накази. Стадіони на яких доправляють затриманих не надто приваблива картинка ні для виборців, навіть своїх, ні для Міжнародного валютного фонду, якому бюджет винен купу грошей, ні для комісарів ЄС.
«Ми можемо виставити 4-5 тисяч «Беркуту». На вузьких вулицях і при декількох точках зіткнення - можуть прорвати…», - ще одна думка котра свердлить мозок людям з Банкової. «…якщо прогнозувати акції-облоги - доба стояння зменшує бойовий потенціал на 10% значить треба ротація особового складу спецпідрозділів». Одним словом багато ризиків.
А коли перед владою стає багато ризиків частина гравців, починає грати «за дві команди». Це українська традиція. Будь-яка влада тримається на людях. Вірних або заляканих людей стає менше, влада слабшає.
Це перший наслідок суботньої акції опозиції.
Другий не такий оптимістичний. Хто дасть вирішальні голоси для перемоги кандидата від опозиції на виборах президента? Де «battle ground» за долю України?
Це пояс Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя (ближче до виборів ми підготуємо статтю в якій за допомогою математичного аналізу покажемо округи на яких визначатиметься майбутній президент - ТЕКСТИ).
Вся ця «антифашистська» істерія, котра роздражнила киян і змусила їх вийти на мітинг опозиції, розрахована на мешканців цієї «спірної території». Мета показати, що навіть поганий Янукович це краще ніж агресивні опозиціонери, від яких, чого доброго, можна чекати різного роду погромів і чисток. (Пам'ять про масові репресії витісняється свідомістю, але вона впливає на нашу поведінку.)
Те, як подається повідомлення, важливіше за саме повідомлення. Тобто, якщо опозиціонери б’ють якогось провокатора, для людини котра не визначилася означає, що коли вони прийдуть до влади, то битимуть опонентів у ще більших масштабах. Пояснень і обіцянки зробити щось хороше ніхто вже не чує.
Звідси і постійні дії влади, котрі мають викликати агресію в опозиційно налаштованих громадян. І це погана новина для того хто хоче стати наступним президентом.
Поки що конвеєр провокацій працює. Пригадаймо з чого почалося кидання сніжок? Депутат від ПР Сухий показує пікетувальнкам фак, розвертається і заходить у приміщення. Потім відразу з’являються «регіонали - жінки». Натовп заведений. Результат передбачуваний.
Напередодні акцій опозиції невідомі побили свободівців біля їх будинків. Нападники діяли як шантрапа: вистежували активістів по одному і нападали зграєю. Свободівці розумно відповіли знявши їх на відео і намагалися без мордобою затримати злочинців до приїзду міліції. Та вочевидь ці події психологічно накрутили активістів. І коли з’явився клоунський броньовик гальма зірвало.
Дивимося відео: Спочатку витягують закривавленого чоловіка, потім іграшки, які стріляють водою. Стоп кадр. Знято.
Провокацій буде більше і треба вчити своїх прихильників не реагувати на них агресією. Замість того, щоб битися варто подумати, як дати асиметричну відповідь.
Особливо бурливо, коли б'ють жінок. Жінки, як окрема складова протесту була дієва навіть під час Норильського повстання у сталінських таборах. Ганді теж спонукав жінок іти до в'язниці, після чого акції непокори набирали нової сили.
Зняти провокатора на фото і відео, розтиражувати зображення, зателефонувати додому і батькам провокатора, розклеїти його портрет біля дитячого садочку куди ходить син, заявляти в міліцію, прокуратурі і т.п. Методів безліч.
Але на застосування сили лідери мають накласти табу.