Час Зеленському обрати Україну, а не переобрання — Euromaidan Press
Кожне катастрофічне рішення Володимира Зеленського спрямоване на захист його політичного майбутнього, пише у редакційній статті Euromaidan Press. Texty.org.ua наводять переклад матеріалу, опублікований на сторінці Oleksandra Shandra.
Контракт розірвано
Скандал із Міндічем викрив не лише понад $100 млн, викрадених із ядерного оператора України «Енергоатом». Він оголив розрив між країною, яку вибудовують українці, та державою, якою керує Зеленський.
Коли Росія напала, українці уклали з Зеленським негласну угоду: «Проведи нас через цю війну — і ми підтримаємо».
Контракт зламався, коли Зеленський переступив червону лінію: солдати гинуть на фронті, поки його друзі крадуть удома.
Протести в липні довели, що Україна змінилася. Коли команда Зеленського намагалася підпорядкувати НАБУ, щоб захистити своє оточення від розслідування «Енергоатому», на вулиці по всій Україні вийшли підлітки з картонними плакатами «Ти обіцяв справедливу державу» та ветерани у візках із написами: «Ми воюємо за Україну, а не за вашу безкарність».
Через десять днів Зеленський капітулював. Протестувальники перемогли.
Це була не аномалія, а одкровення. Українське суспільство, особливо покоління, яке успадковує країну, вийшло за межі пострадянських мереж патронажу. Вони вимагають нової угоди: гідність замість лояльності, підзвітність замість зв’язків і закон замість персональних мереж.
Неможлива оборона
Зеленський удає, ніби корупція існує окремо від нього. Але є лише два варіанти:
Він знав, що його бізнес-партнер керував рекетом в «Енергоатомі» під час війни — тобто був співучасником зради солдатів, які гинуть.
Він не знав — що ставить під сумнів його елементарну компетентність, поки він святкує дні народження з крадіями.
Злочинець чи некомпетентний. Обирайте одне.
Це важливо, тому що Україна не має часу вирішувати це повільно. Розрив між еволюціонованим суспільством і застиглим керівництвом не сороміцький — він смертельно небезпечний.
Демократія — це зброя
Найбільший актив України — це не військова технологія, а демократична легітимність. Саме вона утримує солдатів у бою, коли вони виснажені, громадян — під час блекаутів, партнерів — від продовження підтримки на мільярди попри власну втому.
Деморалізація реальна. Солдати, повертаючись із фронту, питають: «Ми ще боремося за країну, яку варто рятувати?» Коли відповідь розмита, зростають дезертирство і спротив мобілізації. Фронт слабшає не тому, що Росія сильніша, а тому, що суспільство втрачає віру.
Партнери стежать. ЄС заморозив $5,5 млрд після атаки Зеленського на НАБУ. ФБР координує з НАБУ розслідування Міндіча. Західні уряди миттєво тиснутимуть на Україну катастрофічними «мирними» угодами, щойно демократична легітимність впаде.
Але Україна має працюючі інституції — робота НАБУ це довела. Має і громадянське суспільство — людей, які вимагають підзвітності навіть під час війни.
Чого Україна не має — це керівництва, що відповідає рівню, якого досягло суспільство.
Цей розрив може знищити все.
Політичні амбіції — це рак
Кожне катастрофічне рішення пов’язане із захистом політичного майбутнього. Прагнення переобрання під час екзистенційної кризи створює дві смертельні пастки:
- Пастка патронажу
Побудова коаліції для переобрання в Україні вимагає мереж патронажу — захищай своїх, і вони захищатимуть тебе. Переслідуй своє оточення — і мережа розвалиться.
Виникає коло некомпетентності: ти не можеш звільнити некомпетентних союзників чи підняти талановитих критиків.
Андрій Єрмак — втілення цього. Формально — глава ОПУ, неформально — впливовіший за віцепрезидента, міністрів оборони, закордонних справ та прем’єра разом. Без компетенції, що відповідає владі, він монополізує рішення й демонструє катастрофічну некомпетентність. Саме він організував атаку на НАБУ, коли слідчі наблизилися до оточення Зеленського.
Він тримається не завдяки компетентності, а бо є незамінним елементом патронатної мережі.
Схема повторюється всюди: колишнього керівника «Укренерго» Володимира Кудрицького, який забезпечив $1,5 млрд на енергосистему, звільнили та переслідували за критику міністра енергетики. Натомість друга дитинства Зеленського Івана Баканова звільнили лише після катастрофічних втрат 2022 року.
Компетентних — усувають. Некомпетентних лояльних — захищають.
- Пастка популярності
Щоб зберегти рейтинги, потрібно уникати непопулярних рішень — навіть тих, що необхідні для виживання.
Мобілізація — найболючіший приклад. Брак військ — результат відкладання непопулярних рішень. Росія просувається щодня. Виснажені війська воюють недоукомплектованими. Солдати гинуть, бо не отримують підсилення.
Їх жертвують не заради стратегії, а заради рейтингів.
У мирний час патронат породжує застій, а залежність від рейтингів — параліч. У війні це вбиває.
Виборча машина несумісна з воєнним керівництвом
Президент, який прагне переобрання, потребує:
-лояльних коаліцій (патронаж),
-популярності (уникання важких рішень),
-контролю інформації (атаки на критиків),
-відсутності компетентних суперників.
Все це суперечить ефективному управлінню під час війни.
Вибір
Українці кажуть: Ми будемо з тобою до кінця війни. Але не далі. Не з твоїми друзями. Ми очікуємо чесності. Ми очікуємо, що наша жертва не була даремною.
Це не відмова — це новий суспільний договір.
Два шляхи:
1) Джордж Вашингтон відмовився від влади й став безсмертним.
2) Вінстон Черчилль виграв війну, але програв вибори через два місяці — і помер у гіркоті.
Україна змінилася. Чи здатен Зеленський?
Конкретні кроки:
Оголосити, що він не балотуватиметься на другий термін.
Це прибере всі збочені стимули — не потрібно захищати мережі, боятися непопулярних рішень чи тиснути на слідчих.
Потім негайно:
- звільнити Андрія Єрмака й демонтувати тіньовий уряд в ОПУ,
- дозволити повне розслідування НАБУ без втручання,
- призначати компетентних професіоналів, а не політичних лоялістів,
- ухвалити непопулярні рішення щодо мобілізації,
- визнати, що система патронажу, яку він обіцяв зламати, — навпаки укріпилася.
Йдеться не про сором. Йдеться про свободу — його свободу керувати заради виживання України, а не свого політичного майбутнього.
Українці вже зробили свій вибір. Вони підуть за ним через цю війну. Але лише якщо він поведе країну, за яку вони воюють, а не ту систему, від якої хочуть втекти.