Брюссель нагадує місто, що готується до війни, — The Economist
Європа готується до виживання у світі ворожих сильних лідерів, пише The Economist. Далі переклад матеріалу.
Хоч це й звучить надто гучно, але Брюссель — міжнародна столиця, осередок Європейського Союзу та штаб-квартира НАТО — сьогодні нагадує місто, що готується до бою.
«Європа веде боротьбу», — заявила Урсула фон дер Ляєн, президентка Європейської комісії — виконавчого органу ЄС — у своїй промові про стан Союзу 10 вересня. «Прямо зараз окреслюються лінії фронту нового світового порядку, заснованого на силі». Європа має боротися за свої цінності та за право самостійно обирати свою долю, наголосила вона. Фон дер Ляєн описала світ, у якому «залежності безжально перетворюються на зброю», а «багато великих держав або байдужі до Європи, або відкрито ворожі».
Звісно, старі вади загальноєвропейського управління — порожня риторика, бюрократичні війни за вплив і дорогі компроміси «для всіх і кожного» — нікуди не зникли. Та попри це, в штаб-квартирах ЄС і НАТО — двох дуже різних інституцій на протилежних кінцях міста — останніми місяцями відчувається різка зміна настроїв.
«Ми починаємо організовуватися лише тоді, коли нам загрожують», — каже один з чиновників. А загрози нині очевидні. Найнагальніші — це троє лідерів, які ставляться до Європи з презирством або ворожістю: президенти Дональд Трамп, Володимир Путін і Сі Цзіньпін. Брюссель усвідомив гірку реальність: на європейському континенті триває війна — в Україні — і жоден із цих лідерів не керується цінностями, близькими до європейських.
Європейські спецслужби б’ють на сполох: війна може наблизитися ще більше. 13 жовтня глава Федеральної розвідувальної служби Німеччини заявив у парламенті, що Росія прагне розширити свій вплив у Європі, зокрема в Німеччині, і «не зупиниться перед прямим військовим зіткненням з НАТО, якщо вважатиме це необхідним».
Серйозні часи вимагають жорсткої політики. Протягом останніх 30 років Європа здебільшого насолоджувалася зростанням безпеки та добробуту. З розширенням ЄС і НАТО, а також із поступовим забуттям війни та диктатури, життя в Європі нагадувало поступове просування за «ієрархією потреб», описаній у 1940-х роках американським психологом Абрахамом Маслоу. Лише небагатьом громадянам ЄС доводиться турбуватися про базовий рівень — виживання, їжу та дах над головою. Наступний рівень — «безпека і захищеність»: відсутність війни, чисте довкілля, свобода від гострої нужди. Коли уряди створювали соціальні системи та контролювали забруднення, прогресивні сили закликали Європу розв'язувати проблеми, що відповідають вищим рівням Маслоу — «любов і приналежність», «повага» та «самореалізація», тобто прагнення до життя зі змістом і радістю.
Та нині європейські виборці зосереджені на базових потребах. Вони обрали низку консервативних національних урядів, які направили до європейських інституцій відповідно жорстких політиків. Після років ухвалення обтяжливих екологічних та соціальних норм блок тепер витрачає значну частину свого часу на скасування правил, що знищують робочі місця. Нові єврозакони, які можуть зібрати більшість — у Єврокомісії чи Європарламенті — часто передбачають жорсткі заходи, як-от депортацію шукачів притулку.
Європа більше не має ілюзій щодо інших великих держав. На початку року деякі політики прагнули зблизитися з Китаєм, щоб урівноважити американський тиск. Нині залежність від Китаю викликає більше занепокоєння: ця держава використовує контроль над рідкісноземельними металами та іншими критично важливими ресурсами, щоб виграти торговельну війну з Трампом, а європейські компанії при цьому стають побічними жертвами.
Торговельна політика стала прагматичною. У розмовах чиновники в Брюсселі відмахуються від скарг на «літо принижень» ЄС — односторонні торговельні переговори з Америкою. Було б нереалістично сподіватися захистити європейську гідність, зважаючи на вплив США та їхню готовність завдавати болю торговим партнерам. «Немає сенсу скаржитися на Трампа», — сухо зазначає один із чиновників.
Є болісна ясність щодо оборонного союзу Європи зі США. Після чергового розвороту Трампа щодо України європейські лідери дедалі більше роздратовані тим, скільки часу та зусиль доводиться витрачати на «ліквідацію наслідків» його рішень. Смуток і заперечення через ненадійність Америки поступилися місцем усвідомленню: тепер у стратегічному плануванні виходять із того, що США більше не надаватимуть допомогу Україні, а навіть готовність продавати європейцям сучасну зброю для передачі Києву — тимчасова.
Щодо ширшої оборони Європи, то план А — співпрацювати зі США так довго, як це можливо. Європа досі залежить від Америки у сфері «критичних компонентів»: супутникової розвідки, далекобійної зброї, систем ППО, важких транспортних літаків і цифрових систем, які поєднують різні види озброєння. Багато говорять про розвиток європейської оборонної промисловості, але водночас визнають: замінити США як постачальника повністю не вдасться ще принаймні десять років — надто довго для континенту, який переозброюється, щоб стримати Росію.
Страх перед Росією змушує чиновників уникати навіть обговорення найчутливішого питання: чи потрібен Європі план Б на випадок, якщо Америка одного дня відмовиться від зобов’язань. Дехто побоюється, що саме обговорення такого сценарію може спровокувати напад Росії. Інші шукають інвестиції, які працювали б і в межах плану А, і в межах плану Б: або зміцнюючи партнерство з Америкою, або готуючи Європу до самостійності.
Старий світ готується до нового старту
Європейська єдність залишається метою, але вже не догмою. Якщо прагнення до консенсусу дає право вето проросійським членам ЄС і НАТО, таким як Угорщина, то коаліції охочих стають практичним способом координувати оборону Європи та підтримку України. Вважається неминучим, що країни, розташовані ближче до Росії, відіграватимуть провідну роль у стримуванні Путіна.
Європейська рішучість — це позитивний сигнал, але зміни потребують часу. На жаль, великі гравці — починаючи з Британії та Франції — перебувають у фінансовій скруті. Європа бачить загрози, які перед нею постали. Залишається сподіватися, що ще не пізно.
