Туман війни: поразка і перемога. Що є вирішальним у війні Росії проти України, — Лукас
Старший співробітник Центру аналізу європейської політики (CEPA) Едвард Лукас вважає, що визначити переможців і переможених у війні набагато складніше, ніж здається на перший погляд. Справжня оцінка вимагає розгляду початкових цілей сторін і довгострокових наслідків. "Вирішальні результати на полі бою трапляються рідко, важливішим є те, що буде далі", — пише він. Texty.org.ua наводять переклад колонки автора.
У війні, стверджував Карл фон Клаузевіц, «результат ніколи не є остаточним». Карфагеняни, безперечно, не погодилися б: перемога Римської імперії у 146 році до н.е. принесла їм рабство та повне фізичне знищення їхнього міста. Але прусський військовий теоретик мав рацію: виміряти поразку й перемогу у збройному конфлікті набагато складніше, ніж здається. Щоб оцінити переможців і переможених, слід зважати на початкові цілі кожної зі сторін та на вартість і вигоди війни.
Можна стверджувати, що вторгнення Володимира Путіна в Україну прямує до нічиєї. Як цього тижня сказав президент Володимир Зеленський, Росія не має достатньої сили, щоб окупувати Україну, але Україна не має достатньої сили, щоб повернути свої окуповані території. Остаточний результат визначиться поєднанням дипломатії, санкцій та гарантій безпеки.
Якщо ж подивитися ширше, можна стверджувати, що Кремль уже зазнав поразки: попри величезні витрати, він не зміг обезголовити Україну й остаточно повернути її до орбіти Росії. Водночас можна стверджувати й інше: непропорційно великі для України людські та матеріальні втрати на десятиліття підірвуть її розвиток. Третя оцінка полягає в тому, що Путін протистояв Заходу силою волі та ядерним шантажем. Спроби ізолювати Росію як покарання за агресію завершилися тим, що адміністрація Дональда Трампа буквально розстелила червону доріжку для російського лідера-воєнного злочинця.
У всіх цих підходах є частка правди. Але справжня відповідь полягає в тому, що робити остаточні висновки ще зарано. Збройний конфлікт може виглядати як глухий кут, але він іще не завершений. Нові далекобійні ракети України можуть завдати вирішальної шкоди російській економіці. Масовані дронові атаки Кремля цієї зими можуть перевантажити українську ППО й завдати катастрофічної шкоди енергосистемі та цивільній інфраструктурі. Ці сценарії не є взаємозаперечними. Якщо бойові дії стихнуть або припиняться — з іноземним дипломатичним втручанням чи без нього, — наступним питанням буде: хто виграє мир? Чи стане Україна заможним, стабільним членом ЄС, чи травмованою державою? Чи зможе Росія зупинити свою воєнну машину, або ж шукатиме нових пригод, пов'язаних із нищівними ризиками, деінде?
Досвід Фінляндії тут показовий. Після тримісячної Зимової війни (1939–40) проти радянських загарбників Фінляндія опинилася у вкрай невигідному становищі й була змушена віддати восьму частину своєї території. Вона завершила й Війну-продовження (1941–44) на ще суворіших умовах, включно зі сплатою репарацій. Наступні роки супроводжувалися небезпечними конфронтаціями з Кремлем і болючими компромісами. У цьому сенсі Фінляндія «програла» свою військову боротьбу з Радянським Союзом. Але в іншому сенсі вона виграла мир: поступово вийшла з-під тіні Москви й завершила холодну війну як заможна, суверенна, демократична країна. СРСР «виграв» війни з Фінляндією і навіть значно масштабнішу боротьбу з нацистською Німеччиною. Але через чотири десятиліття він став «валізою без ручки» — державою на межі розпаду.
Ще більше ускладнює ситуацію те, що Росія та Україна вдаються до витончених диверсій, політичних вбивств, інформаційних операцій та інших "операцій поза порогом". Вони, ймовірно, триватимуть навіть після формального завершення бойових дій. Як зазначає шведський дослідник Ян Ангстром у розділі нової книги «Невійськова війна», у таких конфліктах особливо важко визначити перемогу й поразку. Найбільше може мати значення не шкода, завдана іншій стороні, а внутрішні компроміси, на які доводиться йти, щоб вести таку війну. Це може означати порушення законів чи розмивання меж між публічним і приватним, цивільним і військовим. Грубо кажучи, якщо відкрите суспільство перемагає путінізм, але при цьому незворотно саме «путінізується», то воно, швидше за все, програло, а не виграло.
