«Відверта дискримінація військових». У чому небезпеки законопроєкту №13452
5 вересня нардепи Верховної Ради планують розглянути законопроєкт № 13452. Йдеться про заборону судам застосовувати свою дискрецію щодо можливого м'якого покарання та умовного звільнення від його відбування за статтею «непокора».
Прийняття цього законопроєкту призведе до дискримінації військових, які будуть позбавлені права на індивідуалізацію покарання. Наслідком стане не лише демотивація військових продовжувати службу в атмосфері «покарання замість довіри», а й демотивація цивільних вступати до війська з перспективою бути позбавленим базових процесуальних гарантій.

Про це у блозі на УП пише командир мінометної батареї 108 ОШБ "Вовки Да Вінчі" 59 ОШБр ім. Якова Гандзюка СБС ЗСУ, адвокат Андрій Писаренко.
Він нагадує, що наприкінці 2022 року депутати без публічного і професійного обговорення внесли зміни в Кримінальний Кодекс. І прийняли за один день інквізиційний закон (8271), який позбавив права на справедливий суд всіх військових, на який мають право всі інші члени суспільства.
"Це був примітивний закон з точки зору юридичної техніки. Завдяки ньому посилили (збільшили строки) покарання у таких злочинах, як невиконання наказу, погроза або насильство щодо начальника, самовільне залишення частини або місця служби, дезертирство, самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю. Та найголовніше – у суду забрали можливість призначати покарання нижче за мінімум, встановлений санкцією відповідної статті, навіть якщо існують пом’якшувальні обставини. І позбавили суд можливості призначати умовні строки, тобто звільняти від відбування покарання з випробуванням.
Для прикладу, зараз вбивця має право на врахування судом пом’якшувальних обставин, а військовий – ні. Ґвалтівник має право на призначення судом покарання менше визначеного кодексом мінімального строку, а військовий – ні. Серійний грабіжник має право на звільнення від відбування покарання з випробуванням (на т.з. "умовне" покарання), а військовий – вже ні", – пояснює Писаренко.
Він додає, що парламентарі провели далеко не штучний, а вельми значущий водорозподіл між цивільними і військовими. При чому, під час обговорення відверто звучали тези про те, що судді часто м’яко карають військових. Тому, начебто, варто прибрати дискреційне право суду обирати покарання і максимально звузити цей інструмент.
Андрій Писаренко пояснює, чому ці норми не працюють і не можуть працювати:
"Це – несправедливі норми, які прямо дискримінують всіх бійців ЗСУ, найбільш шанованої в суспільстві організації, яка на своїх плечах тримає країну і не дозволяє скотитись в термінальний стан онкохворого. Це привернуло значну суспільну увагу і петиція про скасування цієї дискримінації набрала 25 000 голосів в рекордні терміни. Проте подальших дій зі скасування дискримінаційних норм від Президента не було.
Це – жахливі норми. За їхню реалізацію будуть платити всі громадяни. Це відбуватиметься через механізм компенсації з бюджету великих грошових сум засудженим бійцям за потенційними рішеннями "Військовий vs Ukraine" Європейського суду. За порушення права на справедливий суд та відверту дискримінацію.
Це – деморалізуючі норми. Оскільки це неприхована калька досвіду нашого військового опонента. І ми очікувано отримали обернено пропорційний і зворотній, до мети їх прийняття, результат. Чим більше заляканих відповідальністю бійців – тим меншою буде їхня справжня боєздатність, і тим менше зворотного реально фідбеку про реальні проблеми на ділянках фронту.
Чим менше інформації про реальний стан речей – тим більше нових, зі старту нездійснених наказів. І кількість справ по СЗЧ тому підтвердження".
Писаренко нагадає, що за весь час повномасштабного вторгнення станом на липень 2025 офіційно зафіксовано понад 202 тисячі випадків СЗЧ, і більше ніж 50 тисяч дезертирств, це інформація, яку надав Офіс генерального прокурора. За січень-липень 2025 року в Україні відкрили понад 110 тисяч справ за самовільне залишення частини. Це майже дорівнює показнику за попередні два роки разом. І це тільки зареєстровані заяви про злочин.
"Я знаю адекватних командирів, які не подають рапорти на своїх бійців, які тимчасово "загубились", розуміючи, що військові отримують одразу перспективу отримати реальний строк. А якщо рапорт таки подається, відомості з нього ще треба внести до Єдиного реєстру кримінальних проваджень, що останнім часом потребує ще й окремої Ухвали слідчого судді. Це витрачання дорогоцінного часу на фронті. Тобто справжня кількість випадків СЗЧ кратно вища. Більше того, самовільне залишення частини часто використовують для переходу в інші підрозділи через неефективну існуючу систему переводів, про що йтиметься нижче.
Але, навіть з такою кількістю офіційних справ слідчі ДБР фізично не справляються, не оформлюють і не направляють обвинувальні акти в суди. Адже ані слідчих, ані часу для такої кількості справ також банально немає. Так, з усієї кількості проваджень по СЗЧ, тільки в 15564 з них повідомили про підозру. А усієї кількості у справах по дезертирству підозри отримали лише в 1248 провадженнях.
А з тими справами, які все ж таки потрапляють в судову систему, відбуваються юридичні світоглядні демарші. Знав випадок, коли суддя свідомо виніс вирок за старою редакцією кодексу, щоб дати умовне покарання, бо по-іншому було б несправедливо для бійця, враховуючи його дії в конкретній бойовій обстановці, і прокуратура не оскаржила такий вирок, бо також бачить цю несправедливість", – пише військовий.
Писаренко зазначає, що СЗЧ з 2024 року почали використовувати для "легалізації" переведення бійців між підрозділами. Система переходу через правопорушення стала єдиною можливістю змінити підрозділ і свого командира.
"Замість того, щоб аналізувати KPI командування, запровадити кількісні та якісні індикативні показники, очищувати армію від неефективного менеджменту і реформувати внутрішню систему армійських відношень для швидкого переведення бійців між родами і видами військ, законодавець дав нам банальний інструмент не зовсім, хм, профільного законодавства. Так в цьому ж кримінальному законодавстві це називається підбурюванням. Піди в СЗЧ, отримай згоду іншого командира, який візьме тебе в штат, і строк ти не отримаєш. Але ж піди в СЗЧ. Свідомо скоїмо злочин. Підбурювання в національному масштабі. Але ж законодавці такими себе не вважають?
На противагу, система прозорих можливостей бути переведеним за власним бажанням стала б реально важливою віхою у зменшенні кількості СЗЧ. Так само і можливість в разі обґрунтованої незгоди з діями командира не мати перепон для зміни свого підрозділу. Це той випадок, коли військові самі природнім шляхом покажуть командуванню де ефективно працює командир, а де ні. Це здорова конкуренція, яка має з’явитись. Інакше ми залишимося все тією ж маленькою совєтською армією", – йдеться у матеріалі.
Що ж пропонують зробити парламентарі зараз та чому це тільки погіршить ситуацію?
Тепер, пише Писаренко, законодавці пропонують вже новий законопроєкт (13452), який встановлює безальтернативні реальні тюремні строки для бійців також і за "непокору".
"Усі новели кримінального законодавства технічно перетворюють всіх військових на потенційних найсуворіших злочинців, які отримують одразу від 5 реальних років і вище, не маючи навіть формального права на справедливе правосуддя, де саме суд мав би вирішувати чи треба застосовувати пом’якшуючі обставини, і чи можна призначати покарання з відстроченням, на так званий умовний строк.
Це відверта дискримінація. Покарання завжди має бути індивідуальне, враховуючи субʼєктивні причини: мотиви, психологічні та фізіологічні проблеми, проблеми зі здоров'ям членів сімʼї, та обʼєктивні: обстановку в колективі, професійність командування, забезпеченість та укомплектованість підрозділу тощо", – зазначає він.
Писаренко наголошує, що фактично норми, які унеможливлюють врахування пом’якшувальних обставин чи призначення умовного строку для військових, позбавляють їх базового елементу справедливого суду – індивідуалізації покарання. Це означає, що суддя вже не має права оцінювати реальну ситуацію, враховувати обставини бойових дій, психологічний стан чи попередні заслуги бійця. Натомість він змушений призначати однаково суворе покарання в усіх випадках, навіть тоді, коли обставини вимагають іншого підходу. Таким чином, військовослужбовець не отримує рівних із цивільними гарантій правосуддя, адже його справа вирішується не судом, а наперед встановленою політичною волею законодавця. Це і є позбавленням права на справедливий суд у класичному розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини.
"Ситуація абсурдна, у випадку прийняття цього закону про непокору – всі накази будуть обов'язкові до виконання з безальтернативним "Так". Який моментально перетвориться в наступний вчинок СЗЧ, звільнення від відповідальності за який вже неодноразово пропонували депутати. І запропонують ще раз. Це ж було вже, як казав класик. Результат вже прогнозований. Візуальна прогресія кількості СЗЧ на геометричній параболі.
Більше того, зміни до кримінального кодексу і в 2022 і в 2025 роках – це відвертий клин між військовими і цивільними, де боєць не просто дискримінований, боєць – найгірший злочинець, який взагалі не має права на справедливий суд. Чи не хочуть законодавці свідомо розділити суспільство? Дуже на це схоже.
Бо ніхто так і не зрозумів, що українських воїнів треба мотивувати, а не деморалізувати", – підкреслює військовий.
Писаренко закликає не підтримувати законопроєкт 13452:
"Для правосуддя потрібні чесні правила. Прозорі і зрозумілі. Або ми всі беремо участь у війні, бо всі – рівні, або програємо. Тож давайте почнемо з взаємної поваги. Не додавайте нову дискримінаційну норму в Кримінальний Кодекс. Не підтримуйте новий законопроєкт 13452. Ба більше – ініціюйте скасування закону 8271 від 2022 року.
Вірю, що бойових командирів, які виступають проти такої відвертої дискримінації, проти позбавлення своїх воїнів навіть формального права на справедливий суд – більшість. Тому закликаю командирів, ветеранів, правників, правозахисників, народних депутатів, посадовців, представників громадянського суспільства, волонтерів підтримати Лист-звернення до парламентарів своїми підписами".