Як повністю стерти культурний вплив іншої країни: успішний приклад Кореї
У контексті боротьби з російськомовним продуктом в Україні сходознавиця і японістка Наталія Щербань пише про промовисті факти культурної політики, яку проводила Корея після японської окупації.
"Оскільки сьогодні світ захопила корейська хвиля, мільйони слухають BTS, дивляться корейські дорами, читають корейську манхва, а Кейпоп демон хантерс в топі на Netflix, то цей досвід явно успішний", — зазначає вона.
Науковиця нагадує, що у 1945 році Корея нарешті вирвалась з-під японської окупації. Але залишки колоніального впливу були всюди — у мові, культурі, навіть у побутових звичках.
"Що робити? Корейські політики вирішили стерти культурний вплив повністю.
Вже у 1948-му ухвалили “Закон про покарання за антинаціональну поведінку”. Формально він карав колаборантів, але поступово перетворився на систему культурного карантину", — пише сходознавиця.
Наталія Щербань перераховує, що реально забороняли (далі її пряма мова):
Фільми. Будь-яке японське кіно чи серіал. Якщо хотів подивитися “Сім самураїв” Куросави — доступу не було, і чхати що це світовий шедевр. Створений колишніми окупантами — до побачення.
Музика. Пісні японською мовою не можна було ні виконувати, ні транслювати. Навіть японські мотиви у мелодії могли стати приводом для цензури.
Книги і манґа. Заборонено видавати і продавати.
Відеоігри. Японські консолі офіційно не продавалися. Nintendo Game Boy у Кореї існувала, але під брендом Hyundai Comboy без згадки про Японію.
Телепрограми. Навіть спортивні трансляції з Японії часто вирізали або подавали без оригінальної символіки.
Навіщо це було потрібно?
Офіційна мета — знищити колоніальний вплив і побудувати власну національну ідентичність.
Не просто замінити японське корейським, а виростити покоління, яке навіть не знатиме, як воно «мало би бути» по-японськи.
Як знімали обмеження
- 1998 — частково дозволили японські фільми та музику, але лише обмежену кількість назв.
- 2000 — зняли більшість заборон з книг і друкованої продукції.
- 2004 — відкрили корейський ринок для японських ігор і концертів.
- Сьогодні — формальних обмежень майже немає, але іноді японські шоу все ще не потрапляють на ефір через політичну напругу.
Реальні історії та приклади
Dragon Ball та Sailor Moon з’явилися в Кореї у 90-х, але з переписаними іменами персонажів і зміненими сюжетами, щоб замаскувати японське походження.
У 80-х у корейських кінотеатрах показували ремейки японських фільмів, де знімали тих самих акторів, але сценарій переписували під «корейську» версію.
Багато популярних корейських поп-хітів 70–80-х — це переспіви японських пісень з новим текстом.
Nintendo офіційно вийшла на ринок тільки у 2006 році, до того всі їхні приставки продавалися через Hyundai Electronics під іншими назвами.
"Офіційно японське було під забороною, але неофіційно — японська культура знаходила шпарини.
Продюсери купували японські сценарії або брали готові стрічки як шаблон. Запрошували тих самих японських акторів (!) зніматися, але вже під вивіскою «корейське кіно». Імена персонажів змінювали на корейські, локації прикрашали місцевими символами, отримуючи японську історію у «національно безпечній» обгортці.
Багато хітів корейської поп-сцени того часу — це переспіви японських пісень з абсолютно новими текстами. Мелодія була знайома японцям, проте слова — виключно корейські. Теми змінювались на «потрібні»: з японської меланхолії у корейське весняне кохання", — пише японістка.
Щербань зазначає, що складно визначити, чи це робилось через брак власних ідей, чи задля опосередкованого знайомства з Японією. Але, додає сходознавиця, після зняття заборон у 90-х виявилося, що багато суто корейських творів мали японське коріння. Це запустило дебати: де межа між адаптацією і культурною крадіжкою?
"З усього вищезазначеного можна зробити висновок, що саме ця ізоляція створила вакуум, який Корея заповнила власним продуктом. У 90-х це був вибух дорам і поп-гуртів, у 2000-х — кіно Кім Кі Дука на противагу Куросаві, а у 2020-х — світ уже дивиться Squid Game і слухає BTS та фанатів від К Поп Мисливців на демонів", — зазначає науковиця.
Наталія Щербань наголошує, що Кореї знадобилось 50 років для очищення та створення власного продукту, і ще 20 років, щоб завоювати світ «культурною силою».
"Цікаво: саме ця ізоляція дала поштовх до появи Hallyu — хвилі корейської культури, яка зараз звучить іноді потужніше за японську. Якби тоді Корея не створила вакуум, можливо, сьогодні Корея б не займала вагоме економічне та культурне місце на Далекому Сході, а українці досі б асоціювали корейську кухню з поїданням цуциків", — підсумовує вона.
