«Готую одразу два сюрпризи окупантам, ворогу буде дуже важко», — новий командувач ДШВ Олег Апостол

– Які зміни очікують ДШВ під вашим командуванням? Які пріоритети для себе визначили?

– ДШВ – це такий рід військ, який завжди відрізнявся власними підходами, нестандартністю, методами застосування. Про якісь кардинальні зміни наразі не йдеться. Ми говоримо про модернізацію та покращення – там, де це можливо. У нас невеликий колектив, який має власні славні традиції.

Дійсно, є моменти, які я хочу допрацювати та вкласти власний досвід для поліпшення ситуації. Однак загалом система працює, вона потужна, одна з найкращих в наших Силах оборони. Наша ключова задача – щоб ця система продовжувала працювати як годинник.

В ДШВ дуже серйозно ставляться до навчання та підготовки. Також в нас потужна командна ланка. Можемо твердо сказати: як би не було важко, десантники не біжать з позицій. Вони довіряють своїм командирам, відчувають свою підтримку і воюють до кінця. Це дуже важливий момент, на який ми звертаємо увагу, і цим перемелюємо пі*арів (так у війську називають окупантів. — Авт.) та не даємо пройти противнику. Я так можу навести у приклад усі бригади ДШВ.

– ДШВ — це наступальний компонент Сил оборони. В одному зі своїх інтерв’ю ви говорили, що наступ на Курщині був для вас ковтком свіжого повітря, який дуже зарядив і вас, і особовий склад. Однак зараз ми більшою мірою обороняємось і змушені відбивати постійні атаки ворога. Як в такій ситуації зберігати мотивацію особового складу?

– Наведу приклад 95-ї бригади під час боїв за Торецьк (Олег Апостол тоді командував бригадою. — Авт.). Було дуже складно, особливо в перші три тижні. Це був напрямок основного удару противника. Справді тяжкі бої. Мої підлеглі самих лише вагнерів "Ветерани" близько 500 вбили там, а добили їх на Курщині. Потім мене вивели, а вже через п’ять днів ми почали наступати на Курщині. І досягли великих успіхів. Підрозділи ДШВ завжди готуються, тому для нас немає великої проблеми перейти з оборони в наступ. Як тільки є така можливість і наказ командування — ми наступаємо і звільняємо нашу землю.

Не буду приховувати – ми можемо стояти в обороні, але наше призначення — наступати. Знаходити слабкі місця в обороні противника і робити прориви. Це те, в чому ДШВ немає рівних. Власне наступ — це вже гарна мотивація для наших підрозділів. Особисто мені наступати легше, ніж стояти в обороні. Попри поширену думку, в наступі ти зазнаєш менших втрат, ніж в обороні. І більше відчуваєш динаміку на полі бою.

– Як опишете ситуацію на Сумщині та Курщині станом на другу половину липня 2025 року?

– Я керуюсь таким правилом: щастя любить тишу. В загальному — на цей час ситуація частково стабілізована. Звісно, є розуміння, де нам треба посилитись або наростити зусилля. Населений пункт Андріївка вже звільнений, ще один звільнимо найближчим часом. Ведеться активна робота. (Після того, як було записано це інтерв'ю, військові частини та підрозділи Сил оборони України звільнили селище Кіндратівка. – Авт.)

Ми постійно працюємо не лише над кількісною компонентою, а й над якісним зростанням. Наприклад, змінили принцип ведення вогню і маємо гарні результати. Є деякі інші технологічні новинки, однак не буду розкривати їх ворогу.

Можу сказати так: наразі я готую одразу два сюрпризи окупантам. Для одного в мене вже все є, для другого треба трохи ресурсів і часу, але ми це плануємо от-от реалізувати. Якщо все вдасться, ворогу буде дуже важко. Це стосується і технологічного, і інженерного покращення наших позицій. Ми зробимо росіянам такі кіл-зони (зони ураження, в яких особовий склад не може вижити і не може їх пройти. — Авт.), що вони будуть вмирати пачками. Якщо дійдуть туди, то сьогоднішні втрати покажуться їм мінімальними.

Читайте також: Як дрони змінюють хід війни в Україні, розширюючи «кіл-зону», — The Economist

– Стосовно підготовки — перед нашим інтерв’ю я провів декілька бесід з вашими підлеглими, які мають різні звання та посади. Більшість вказали не лише на нестачу кадрів, а й на якість підготовки рекрутів, спричинену дефіцитом інструкторів в навчальних центрах. Чи бачите ви цю проблему і чи є план її вирішення?

– Наразі ситуація покращилася: від мотивації, до ситуації з бойовою підготовкою, яка у 2025 році краще, ніж у 2024-му. Ми працюємо над укомплектованістю інструкторського складу та покращенням підготовки. Наразі збільшено грошове забезпечення тих, хто займається підготовкою. Інструктор отримує більше, ніж ті, хто отримує додатково 30 тисяч за виконання завдань в зоні бойових дій. Створено умови, щоб інструктори залишались в навчальних центрах і передавали знання. Одна з мотивацій — грошове забезпечення, це було важливо врегулювати.

Також стоїть задача забезпечити якісний відбір інструкторського складу. Не просто набрати, а відібрати й укомплектувати до певного рівня. Всі інструктори повинні відповідати вимогам і обов’язково мати бойовий досвід.

– Про наш досвід — наразі ЗСУ переходять на корпусну систему. Є свої корпуси й в ДШВ. Наскільки ця реформа змінить характер бойових дій? Як ви оцінюєте саму корпусну систему як спосіб управління військами?

– Перехід на корпуси — необхідний процес. Раніше під управлінням тимчасових органів (ОТУ) об’єднували різні підрозділи. Тобто командувати доводилось не своїми підрозділами: ти не розумієш їхні реальні настрої, спроможності. І це створювало певну дискоординацію. Наразі лінію фронту буде тримати корпус, у підпорядкуванні якого буде власний комплект військ, власні командири. Це має підвищити якість управління.

Варто звернути увагу, що і росіяни впродовж бойових дій провели реформи в окупаційній армії. І зробили це доволі швидко. У 2022-му отримали тягла, побачили неефективність управління власною армією, і пішли на створення дивізій та армій. З 2023 року ми побачили результати.

– У росіян зміна системи управління пройшла швидше?

– Не зовсім, вона теж тривала певний період. Слід розуміти, що ми виходимо з власних ресурсів і можливостей. Треба було знайти командирів відповідної ланки, потім підібрати керівників у структурні підрозділи, створити органи управління, підрозділи — забезпечити їх, навчити. Це довгий і складний процес. Але він вже закінчується, залишилося злагодити та набратися досвіду.

– Як ви ставитесь до декриміналізації СЗЧ (самовільне залишення військової частини. — Авт.)? Наразі все частіше звучать заклики до того, щоб жорстко карати тих, хто так і не повернувся із СЗЧ.

– Я вважаю, що цю "лавочку" треба закривати. І я тут за жорсткі міри. Ті, хто покинув своїх побратимів, не можуть користуватись тими ж правами, як ті, хто залишився воювати і змушений виконувати задачі тих, хто втік. Поведінка тих, хто пішов у СЗЧ, призводить до збільшення дефіциту людей, вони швидше "зношуються". І так, ми втрачаємо території. Адже на позиції замість восьми людей стоїть двоє-троє. Відповідно увісьмох штурм пі*арів вони могли б відбити, але вдвох вони приречені. Інший момент — через брак резервів ми не можемо провести ротацію, а отже, бійцям треба довше тримати позиції.

Власне, тому для мене неприйнятна аргументація "моя хата скраю", яку використовують ті, хто йде в СЗЧ. Ти залишаєш своїх побратимів, не виконуєш свою задачу. Нічого хорошого в цьому немає. І ми розуміємо, що кількість СЗЧшників дуже немаленька. Якби всі вони були на позиціях, ми могли б не просто нормально триматися, а контратакувати та знищувати ворога.

Це війна, ми зазнаємо втрат, дуже боляче. Але єдиний шанс вижити для нас — перемелювати ворога і продовжувати воювати.

Коли я був комбригом, під час боїв наступали такі моменти, що все: думав, кінець вже мені і моїм батальйонам. А потім перетерпіли, поманеврували, перехопили ініціативу і пішли далі знищувати пі*арів. Дуже складні моменти були, і зараз бувають. Але не можна зараз нам з вами розслаблятись. Бо опинимось в Карпатах в кращому випадку. Раджу дезертирам і ухилянтам в Карпатах почати готувати рубежі оборони.

десантники дшв командування фронт