Як знешкодити російський наратив про Україну як «найкорумпованішу країну Європи»

Андрій Боровик із 2016 року працює в Transparency International Ukraine, а з 2019 року обіймає посаду виконавчого директора. Під його керівництвом ТІ Україна розробила та передала уряду портали Prozvit і Prozorro.Sale, що суттєво зменшили рівень корупції в управлінні державними активами. Працює над адаптацією українських інституцій до стандартів ЄС у сфері антикорупції та публічного управління. Є членом Координаційного комітету Конвенції ООН проти корупції (UNCAC) і Незалежної антикорупційної комісії.

Ілана Бет-Ель викладає у Школі міжнародних відносин (PSIA) Паризького інституту політичних досліджень Sciences Po, працює в Департаменті військових досліджень Королівського коледжу в Лондоні, є старшою асоційованою дослідницею Європейської мережі лідерства (ELN) та членкинею консультативної ради організації «Жінки в міжнародній безпеці» (WIIS). Двадцять років займалась консультуванням із державної політики, політичних ризиків та управління репутацією. Досліджує питання історії, пам’яті, конфліктів, оборони і безпеки.

Ілана Бет-Ель: Я зацікавилась використанням теми корупції проти України, коли у 2023 році ми почали помічати, як цю тему інструменталізують. Особливо у Сполучених Штатах, де під час розгляду рішень про допомогу Україні республіканці та інші праві політики закликали: «не давайте їм грошей, бо вони корумповані й вкрадуть усе, що ми дамо». Досить абсурдна думка, коли йдеться про державу, що веде війну. Наша невелика група дослідників, яка добре знається зокрема на темі корупції, зацікавилась походженням цієї риторики. За підтримки фонду Джорджа Сороса ми провели дослідження, аби з’ясувати, наскільки корумпованою є Україна насправді і як використовується дезінформація про корупцію. За допомогою штучного інтелекту ми створили дашборд, який збирав і візуалізував інформацію із традиційних і соціальних медіа. Виявилось, що 60% повідомлень про корупцію в Україні можна вважати дезінформацією. Більшість їх походила з Росії. Ми довели, що тема корупції використовувалась і використовується проти України, щоб послабити легітимність її суверенітету й знизити рівень її підтримки у світі.

Андрій Боровик: Ми не кажемо, що наша мета — повністю побороти корупцію, бо знаємо, що цього неможливо досягти в жодній країні. Ми можемо обмежити це явище і розвиваємо прозорість, підзвітність влади і належне врядування, щоб зменшити простір для корупції.

У травні 2022 року я вперше спостерігав, як російська дезінформація використовує наратив про корумповану Україну в контексті західної мілітарної допомоги. Невдовзі після того, як Сполучені Штати почали постачати Україні більше важкого озброєння, до мене стали звертатись по коментарі журналісти з Америки. Вони запитували: «Чи є, на вашу думку, в Україні небезпека корупції?» Я відповідав, що, звісно, небезпека є, адже чимало даних у час війни закрито. «Гаразд, а чи є ймовірність, що артилерія, яку постачають Україні США, вигулькне на Близькому Сході?»

Я казав, що не маю про це інформації, але пропонував поміркувати логічно: травень 2022 року, наші морські порти заблоковані, нас атакує Росія. Всі наші більш-менш відкриті кордони — з державами Європейського Союзу. Які шанси, що польські, словацькі чи румунські прикордонники не помітять, як з України вивозять контрабандою HIMARS?

Той журналіст погодився: «Це слушно. Але як щодо стрілецької зброї?» Я зрозумів, що він відчайдушно шукає прикладів можливої корупції, наслідком якої буде розкрадання й продаж за кордон бодай якоїсь американської зброї. Авжеж, кілька тисяч гвинтівок, які ми тоді отримали від США, не вплинули б на глобальну безпекову ситуацію, навіть якби їх продали за кордон. Але журналістам потрібні були підтвердження, що всі ми тут корумповані, і прокидаємось щоранку з думкою «що б такого корупційного сьогодні зробити?»

Друга хвиля звернень від журналістів із такими самими запитаннями почалась у вересні 2022 року, хоча за попередні місяці ми отримали чимало іноземної зброї, й жодних повідомлень про потрапляння цієї зброї на чорний ринок не було.

Десь у той самий час з’явився наратив про Україну як «найкорумпованішу країну Європи». Я почав шукати першоджерело цих даних. Що ж, росіяни винахідливі — вони не стверджували цього голослівно, а знайшли аргументацію. Transparency International щороку публікує Індекс сприйняття корупції. Важливий момент: це показник саме сприйняття корупції, бо виміряти самі прояви корупції в об’єктивних показниках вкрай важко.

У 2022 році Україна мала 32 бали зі ста — досить низький показник, але набагато кращий, ніж був десять років тому (26). Росіяни взяли індекс сприйняття корупції 42 держав, які входять до Ради Європи: Україна виявилась на 41 місці. Показник самої Росії — 28 бала. До речі, вже наступного року, коли Україна отримала 36 балів і піднялась у рейтингу на кілька місць, цей наратив перестали використовувати. Словом, росіяни використали дані авторитетної міжнародної організації, щоб довести світу, що Україна — корупційна клоака, якій не слід допомагати.

Це ставить перед Україною питання, на яке ми досі шукаємо відповідь: як нам говорити про реальні проблеми, пов’язані з корупцією? Ці проблеми є, і вони загрожують ефективності держави, що в час війни означає загрозу для виживання країни. Кожна вкрадена з бюджету гривня — це гривня, не витрачена на дрони чи гармати. Україні потрібно долати корупцію, бо вона заважає нам протидіяти російській агресії.

Ілана Бет-Ель: Для Росії, коли вона веде війну, операції в інформаційному просторі настільки ж важливі, як солдати, гармати й літаки. Контекст, у якому виник наратив про «найкорумпованішу Україну», постав задовго до 2022 і навіть 2014 року. Я б сказала, що він існував із 1991 року, коли Україна оголосила незалежність. І не лише поза Україною, а й, що не менш важливо, у самій Україні. Проросійські медіа доводили українцям: ви такі корумповані, що не можете бути незалежними. Не можете самі розпоряджатись своєю країною. Кожна помітна спроба суспільства подолати пострадянські хвороби своєї держави — Революція на граніті, протести початку двотисячних, Помаранчева революція, Революція гідності — ставала для Росії приводом посилювати наратив про неспроможність української державності. І щоразу, коли ви поширюєте пресреліз про успішне засудження корупціонера, про затримання продажного судді чи підозру керівникові державного відомства, Росія вмить намагається використати це проти вас. Мовляв, дивіться, в них там корупція!

Андрій Боровик: Справді, коли ми читаємо новину про затримання голови Верховного Суду на хабарі, для нас це перемога. Росіяни ж кажуть: дивіться, навіть голова Верховного Суду в Україні корупціонер, то що вже говорити про інших?!

Нам потрібно говорити про корупцію, бо ця проблема актуальна. Мабуть, ситуація в Україні трохи гірша, ніж в інших європейських країнах, але не в усіх. Також у нас сильна спільнота журналістів-розслідувачів і антикорупційних активістів, які не дають цій проблемі залишитись непоміченою. У час війни можливість вільно висвітлювати корупцію в медіа, і взагалі мати вільні медіа, більшість яких не контролює держава — це вже непересічне досягнення. Медійний розголос в Україні був і є важливою складовою механізмів протидії корупції.

На мою думку, одна з найбільших проблем — це те, як проблему корупції комунікує керівництво держави. Коли в інтерв’ю їх питають про корупцію, вони заперечують існування цієї проблеми як такої. Кажуть, що корупція була, але спливла — мовляв, ми боролися проти олігархів і перемогли їх. Якщо керівництво держави не визнає проблеми, то й системного підходу до комунікації проблеми на державному рівні не буде. Я вважаю, що потрібно почати з визнання: так, у нас є корупція. І ось які кроки ми плануємо, щоб їй протидіяти. Тоді про Україну можна говорити не як про «корумповану країну», а як про країну, що бореться проти корупції.

Також посадовцям варто припинити звинувачувати викривачів корупції в «роботі на Росію» і намаганні зруйнувати державу, коли йдеться про аргументовану критику й перевірені факти. Ми звикли до таких звинувачень — ми всі були «соросятами», — але будь-яке, навіть голослівне, звинувачення в роботі на Росію б’є по авторитету людини чи інституції. Це не допомагає нам ані протистояти російській агресії, ані рятувати нашу країну — це чудове місце, де ми по завершенні війни знову зможемо займатись політичною боротьбою та іншими улюбленими справами.

Ілана Бет-Ель: Росіян ніколи не варто недооцінювати: вони хитрі й винахідливі. Наведу приклад із нашого дослідження. Ми зауважили, що якийсь час близько 8% дезінформації про корупцію в Україну йшли через Ефіопію. Гм, Ефіопія? Виявилось, що це була спеціально організована ботоферма. В іншому випадку вони пропускали потрібні меседжі через твітер-акаунт посольства Росії в Південній Африці. І всі ці проросійські персонажі в Америці — такери карлсони, джо роґани — брали повідомлення з цього твітер-акаунта і озвучували їх у своїх ефірах, звідки дезінформаційні меседжі потрапляли в Європу.

І кожен раз, коли хтось — навіть маючи найкращі мотиви — говорить про корупцію в Україні, у росіян з’являється більше інформації, яку вони можуть використати для переконування світу в недоречності існування України як держави.

Тому я б радила українцям припинити вживати слово «корупція». Замість слова «корупція», яке Росія взяла на озброєння, можна вживати поняття «погані управлінські рішення» (mismanagement). Не «ми корумповані», а «ми погано розпорядились грішми в цій ситуації»; не «ми боремося проти корупції», а «а ми хочемо ефективніше управляти країною». Це зажене російську пропаганду в кут. Це також допоможе вам підкреслити різницю між Україною і Росією. Бо якщо вони кажуть, що ви — корумпована країна, то як тоді охарактеризувати їх?

Андрій Боровик: Не можу погодитись із ідеєю відмови від слова «корупція». Це поняття, що має досить чітке визначення, тоді як «поганими рішеннями» можна назвати все, що завгодно: забув помити чашку після кави — ось тобі й mismanagement.

Якщо ж говорити про різницю між Україною і Росією в цій сфері, то вона в тому, що для нас протидія корупції — це питання виживання держави. Тоді як для Росії корупція є необхідною передумовою виживання їхньої держави.

З іншого боку, не все, що в медіа називають корупцією, насправді є розкраданням бюджетних грошей. У деяких випадках це справді погані управлінські рішення. І то не конче зловмисні. Чимало рішень ухвалюють не політики, а державні службовці, чий професійний рівень не завжди достатньо високий. Ринок праці в Україні втратив мільйони людей, і це позначилось на кадровій ситуації в органах влади і місцевого самоврядування. Звісно, коли ви бачите завищені вдвічі витрати на будівництво, це точно корупція, про яку потрібно голосно кричати. Ми не повинні втрапити в полон ілюзії, що люди, які багатіють із року в рік завдяки доступу до бюджету, просто «ухвалюють хибні управлінські рішення».

Колеги з Німеччини розповідають, що там більшість випадків неефективної витрати бюджетних грошей трактують саме як погане урядування. Це впливає на індекс сприйняття корупції: німці не бачать у ній великої проблеми, бо рідко про неї чують. Хоча соціологічні опитування свідчать, що чимало громадян підозрюють великі корпорації в намаганнях корумпувати уряд.

В Україні інша крайність: якщо будь-що відбувається не так, як людям би хотілося, це пояснюють тим, що хтось нагорі нагрів на цьому руки.

Ілана Бет-Ель: Це дуже важко — бути демократією і вести війну одночасно. Є вкрай небагато успішних прикладів. Не забуваймо, що Сполучені Штати Америки, які люблять повчати всіх на тему демократичних цінностей, спочатку виграли тривалу війну проти Британії, потім проголосили незалежність, і аж за десять років ухвалили конституцію. Але в тому, щоб боротись за демократію навіть у час війни, є сенс: це дає відчуття гідності, тієї самої, заради якої в Україні була Революція гідності. Дає змогу сказати собі: я хочу жити іншим, кращим життям.

Крім гідності є інше важливе поняття — честь. Якщо людина корумпована, вона безчесна. Вона не заслуговує на повагу. Потрібно прямо говорити про це.

Андрій Боровик: Не скажу, що демократія в нас останні три роки прогресує — в нас усе-таки війна. Проте жодна інша країна у стані війни не ставала кандидатом на вступ до Європейського Союзу. Причому головна проблема, яка заважає нам почати процес вступу, не всередині країни, а ззовні — це позиція Угорщини. Ми не припиняємо реформи, і хоча не всі спроби вдалі, але йдеться про виклики, складні навіть в умовах миру. Так, не все ідеально, але ми робимо все це на гідному рівні і водночас ведемо війну! Зазвичай держави, де починається війна, негайно сповзають вниз у рейтингах демократичних свобод, а ми тримаємось і навіть покращуємо ситуацію.

Наприклад, в Україні є платформа для тендерів «Прозорро», яка дозволяє контролювати державні закупівлі. З початком великої війни її роботу повністю зупинили, та вже в червні 2022 року почали поступово відновлювати. Які держави у час повномасштабної війни на своїй території забезпечували прозорі закупівлі через тендери?

Ілана Бет-Ель: Колишній віцепрезидент Світового банку, який займається питаннями боротьби проти корупції в Африці, захоплено відгукувався про систему «Прозорро». Він казав мені, що якби африканські держави мали хоча б спрощений аналог цього сервісу, вони б мали шанс здолати корупцію. Україні справді варто цінувати те, чого вона вже досягла.

Ви можете досягти ще більшого, якщо будете діяти разом як нація. В Ізраїлі за часів моєї молодості в багатьох крамницях не було касових апаратів, і ніхто не міг відстежити, скільки вони заробляють. Уряд узявся розв’язувати цю проблему і замість примусу організував чудову кампанію: закликав усіх покупців вимагати чек. За місяць усі почали вимагати чеки, тож крамниці мусили встановити касові апарати. Це була спільна свідома дія, що дала результат. Це також приклад того, як можна боротися «за», а не тільки «проти».

Андрій Боровик: Колишній посол Канади в Україні Роман Ващук колись нарікав, що українці вічно всім незадоволені. Якщо реформа втілена не на 101%, а на 99%, для українців це провал. Ми повинні навчитись визнавати й цінувати досягнення, які маємо щонайменше за останнє десятиліття. Цінуючи й відзначаючи ці перемоги, ми даємо шанс реформам не бути змарнованими. А якщо щось не зроблено на 100%, варто фокусуватись на кроках, які допоможуть нам довести справу до кінця. Ми боремося проти корупції — іноді вдало, іноді ні, але ми живі, ми рухаємось, ми не статичні. Це ознака демократії, що розвивається.

демократія корупція реформи російська пропаганда