Сирський про новий наступ РФ, мобілізацію і Бахмут. Головне з інтерв'ю головкома

Про новий наступ росіян

Президент Володимир Зеленський сказав в інтерв'ю Le Figaro, що Росія готується до нового наступу на Сумську й Харківську області.

Я можу сказати, що президент абсолютно правий і цей наступ фактично вже розпочався.

Тому що вже декілька днів, майже тиждень, ми спостерігаємо збільшення майже удвічі кількості наступальних дій противника на всіх основних напрямках.

Восени цього року в Білорусі відбудуться спільні зі збройними силами Росії масштабні навчання «Захід-2025». Чи можуть вони також бути елементом підготовки до нового наступу на Україну з території Білорусі? 

Усі навчання мають якусь мету. І одна з таких цілей — це приховане створення угруповань наступальних військ. Тобто видимість навчань — це найбільш прийнятний спосіб перебазувати, перекинути війська, сконцентрувати на якомусь напрямку і створити угруповання військ.

Власне, так розпочиналося і 2022 року. Ви ж пам'ятаєте, що спочатку було створене угруповання, воно проводило навчання, і ми всі сподівалися, що вони закінчаться, російські війська повернуться на свою територію.

Але коли було прийнято рішення про те, що ці навчання продовжуються, для мене стало очевидно, що все.

Восени ви чекаєте на те саме?

Не те що чекаю. Але цей фактор ми обов'язково повинні враховувати.

Як довго, за вашими оцінками, РФ здатна продовжувати наступальні дії і що потрібно Силам оборони України, щоб стабілізувати фронт?

Сьогодні ми підбивали підсумки з командирами безпілотних частин, безпілотних бригад, полків. Цей захід ми проводимо щомісяця, і наша розвідка ознайомлює з тим, що з'являється в галузі застосування безпілотних систем: які є новітні види БпЛА, новітні засоби радіоелектронної боротьби і засоби боротьби з ними. Цей процес настільки швидкий, що фактично щомісяця щось змінюється: з'являються потужніші системи, збільшується спектр застосування, наприклад, засобів РЕБ, збільшується їх порядок роботи. Це настільки технологічна галузь, і нам треба тут тримати свою перевагу.

Про контрнаступ ЗСУ в районі Бахмута

Нещодавно The New York Times опублікувало резонансну статтю про співпрацю України та США впродовж великої війни. Зокрема, там йшлося, що на початку між вами й американцями панувала недовіра і ви нібито навіть сказали представникам США: «Ми воюємо з росіянами. Ви — ні. Чому ми повинні вас слухати?». Чи справді був такий епізод?

Ви знаєте, я багато нового дізнався про те, що я нібито казав і що я робив. Мені цікаво, хто це, скажімо так, придумав.

У тому ж тексті The New York Times стверджують, що з вашої ініціативи план наступу 2023 року змінили і замість одного напрямку удару Сили оборони розпочали наступальні дії одразу на трьох напрямках. І це, на думку американців, нібито стало причиною неуспіху. Чи можете прокоментувати таке твердження?

Кожен наш офіцер, генерал, який брав участь у бойових діях, знає, що це взагалі не відповідає дійсності.

Так, ми провели наступ на південь від Бахмута. Але ж ми проводили наступальні дії двома бригадами зі складу угруповання. Якби ми мали п’ять бригад, думаю, що і Бахмут, і Соледар були б звільнені.

Причому противник сам пішов би з них. Тому що задум цієї операції полягав у тому, що три основні дороги, якими логістично забезпечували це угруповання, ми перерізали б.

Коли ми планували ці дії, розуміли, що наших сил недостатньо. Ми маємо дві бригади без додаткових боєприпасів. Тобто в межах того, що нам постачали для ведення звичайних дій у звичайному режимі. Але ми розраховували на несподіванку, на те, що ми такими не те що авантюристичними, але сміливими діями проб’ємо оборону противника з урахуванням того, що вона не була готова, не була така, як, наприклад, на Запоріжжі. Там усі укріплення були у звичайному полі.

І от ми розраховували на те, що зможемо просунутися, перерізати дорогу між Бахмутом і Горлівкою. Раз.

Друга дорога, яку ми хотіли перерізати з одного боку, — це дорога між Бахмутом і Дебальцевим. Це основна траса, якою здійснювали логістичне забезпечення. А від неї відходила дорога на Попасну. Це ще одна дорога, яка виходила на основну магістраль.

От, у принципі, це три дороги, якими логістично забезпечували угруповання, яке нараховувало 20 тисяч. Якби нам вдалося перерізати ці шляхи, ворог був би вимушений відступати. Інакше потрапив би до пастки.

Але так не сталося.

На жаль. У нас просто банально не вистачило сил і засобів.

Про наступ ЗСУ на Курщині

Президент Володимир Зеленський неодноразово казав про те, що наступальна операція в Курській області вже виконала своє завдання — не допустила наступу на Сумщину-Харківщину. Акцент на слові «вже». Навіщо ми ходили в Курську область?

Якщо ви пам'ятаєте, минулого літа ситуація була критична для нас — ворог розпочав наступальну операцію. Спочатку хотів наступати на Харків, але нам вдалося випередити його в діях. Ворог не очікував, що в нас є якісь резерви.

Нам вдалося вивести сім бригад для ротації, і коли вже стало абсолютно зрозуміло, що ворог почне наступ на Харків, а було багато свідчень цього: дані нашої розвідки, Головного управління розвідки, фронтової розвідки, тобто перехоплення, — і всі вони стосувалися того, що росіяни виводять частини, дають їм час на перегрупування, на відпочинок і з початку травня починають наступ. (Узагалі-то, вони планували його у 20-х числах квітня, але потім цей термін зсунули на початок травня.) Коли це вже стало зрозуміло, я доповів президенту і ми висунули всі наші резерви (бригади, які перебували на полігонах, на відновлені боєздатності) до кордону.

Узагалі головна ідея противника полягала в тому, що цей стратегічний наступ вони планували провести після бойового злагодження 44-го армійського корпусу. Він складав основу цього угруповання. Був повністю знову сформований, тобто це було нове об'єднання. І чисельність цього угруповання, наскільки я пам'ятаю, коливалась у межах 140–160 тисяч, це дуже багато. Вони планували наступати на двох напрямках — Харківському й Сумському.

Коли ми почали висувати наші частини до державного кордону — а цей корпус (44-й. — Ред.) ще не закінчив бойового злагодження, його частини були на полігонах, — російське командування у відповідь на наші дії, які для них були неочікуваними, прийняло рішення наступати тими силами, які були в них. За нашими даними, це десь 46 тисяч у районі Бєлгорода і 23–26 тисяч на Сумському напрямку.

Далі ви знаєте — розпочалися дії, вони виявилися загалом невдалими, тому що ворог зав'яз у Вовчанську. Вони просунулися на дев'ять кілометрів у районі Липців біля Харкова, але потім нам вдалося відкинути їх на два кілометри і фактично лінія стабілізувалася.

Противник зазнав дуже великих втрат і поступово почав перекидати ті частини, які готувалися до наступу на Суми, на Харківський напрямок. Так вони теж втягнулися і зав'язли. Таким чином цей наступ, скажімо так, провалився.

Після цього противник перегрупувався, завершив підготовку 44 корпусу і фактично з середини червня розпочав стратегічну операцію на всьому фронту. Почав наступати на Часів Яр, Торецьк, Нью-Йорк, Покровськ, Запоріжжя, на Куп’янському напрямку, на Лиманському, тобто фактично скрізь.

Ситуація була критична, і в цих умовах треба було зробити щось таке, щоб максимально послабити натиск ворога. І тоді, власне, народилася ідея провести свій контрнаступ там, де противник цього не очікує і де він найбільш слабкий.

Ми детально вивчали ситуацію і прийшли до висновку, що якраз там, де противник планував наступати на Сумщину і в наслідок того, що перекинув всі свої частини на Харківський напрямок, у нього залишились тільки підрозділи, які прикривали державний кордон або ті, які знаходилися в глибині для виконання якихось окремих завдань.

Тоді, завдяки тому, що нам вдалося доукомплектувати п’ять бригад, ці бригади поміняли бригади Десантно-штурмових військ, які були в боях на Торецькому напрямку (95 бригада), в районі Часового Яра (там 80-ка стояла). Нам вдалося їх вивести, підготувати. Причому все це відбувалося фактично з коліс. Бригади виходили, навіть не доукомплектувалися повністю. В бригадах було по два батальйони, тому що треті батальйони тільки доукомплектовувалися. Тоді нам довелося розкомплектувати дві бригади, ви пам'ятаєте — 153-ю і 155-ю — і за рахунок них ми доукомплектували власне ці бригади.

І розпочали наступ 6 серпня.

Головне, що нам вдалося все це зберегти в таємниці. Ніхто не знав.

Напередодні наступу я буквально об'їздив всі підрозділи, роти, зустрівся з солдатами і кожному розповів, для чого ми туди йдемо і чому саме тут.

Бо були навіть командири, які ставили питання, чи це законно.

На фронті велике значення має морально-психологічний стан. Коли всі відступають — пригнічені, ні у що не вірять, що можна наступати, що можна громити ворога. А коли ми наступаємо, відбувається перелом свідомості, морально-психологічного стану, і це мотивує не тільки ті війська, які наступають, а всіх. Тому що виявляється, що ворог-то не такий, і бачите, ми за один день проснулись вглиб на 12 кілометрів, розгромили всі прикордонні частини, подолали прикордонну смугу.

До речі, смуга вдовж кордону була дуже потужно збудована. Ми змогли проробити проходи в їхніх загородженнях тільки близько 12 години дня.

Це проблема є і на деяких інших ділянках. Уявіть, подолати два протитанкових рови, кожен глибиною і шириною до 3-4 метрів. Всі тетраедри (протитанкові загородження, їх ще називають «зуби дракона». — Ред.) з'єднані між собою металевим тросом, а на деяких ділянках ще й заміновані. Їх починає стягувати інженерна техніка, і тут йдуть підриви протитанкових мін.

Ну і плюс дрони. Нам дуже пощастило, що тоді у противника не було (вони тільки почали з’являтися) дрони на оптоволокні. Це для нас потім стало великою проблемою. А на той момент, кількість наших дронів переважала, нам вдалося скоординувати підрозділи БПЛА з діями штурмових підрозділів

Про контрдії ЗСУ

У своєму зверненні з нагоди року на посаді Головкома, ви написали, що одним з пріоритетів є «нестандартні дії, не лише оборона». Зрозуміло, не варто розкривати свої плани ворогу, проте, чи маємо ми спроможності для того, щоб зараз була б «не лише оборона»? З огляду на наступ на Сумщині і Харківщині, я маю на увазі. Адже противник явно зробив висновки з Курщини. Сумщину зараз утюжать КАБами, а ми фактично нічого не можемо з цим зробити.

По-перше, кожна дія має контрдію. Якщо вони використовують свої КАБи, ми повинні також використовувати наші GBU, наші керовані бомби. І ми використовуємо цю зброю і нарощуємо масштаб її використання. До речі, наші Повітряні сили завдають таких дуже чутливих для противника ударів, і вони несуть втрати.

Наші системи наведення набагато кращі, ніж системи ворога. У нас достатня кількість засобів електронної боротьби, які діють на систему управління ворожих КАБів. От летіла вона в одному напрямку, а потім чомусь полетіла в іншому. Система управління і боротьба проти засобів РЕБ — це постійне змагання, як і змагання між дронами і засобами РЕБ.

По-друге, зрозуміло, що активні дії, активна оборона, контрнаступальні дії залишаються. Вони проводяться і щоразу підтверджують свою ефективність. Навіть в цих умовах сміливі, рішучі дії, в тому числі на території ворога, призводять до того, що ми зриваємо їм всі плани.

Далі. Технологічна складова. Те, що стосується дронів, удосконалення їх характеристик, збільшення дальності ураження — ми також почали отримувати дрони на оптоволокні з кабелем довжиною 20 км, що в принципі зрівнює наші шанси з ворогом.

І я сподіваюся, що, можливо, за місяць-два-три ми зможемо значно наростити кількість оптоволоконних FPV, що практично позбавлять ворога переваг, які він має наразі.

Ну і, звичайно, нарощування наземних дронів. Їх зараз багато виробляється. Дистанційно керованих модулів. Всі вони мають елементи штучного інтелекту, тобто спроможні виявляти цілі самостійно, ідентифікувати їх, спроможні вести вогонь в автоматичному, напівавтоматичному режимі.

Про мобілізацію і СЗЧ

Президент озвучив цифру — 30 тисяч мобілізованих щомісяця. Якщо говорити про плани, вона залишиться такою ж чи ми будемо її підвищувати?

Президент озвучив цифру, яку він озвучив. І це дійсно та цифра, якої ми повинні притримуватися.

Ворог щомісяця збільшує численність своїх Збройних сил на 8-9 тисяч за рахунок контрактників. В деяких регіонах вартість контракту сягає 40 тисяч доларів. А гроші для них — завжди стимул.

Відомо, що близько шести мільйонів чоловіків не оновили свої дані у ТЦК. Відповідно, вони уникають мобілізації. Чи є бачення, як можна залучити їх до війська?

В першу чергу, потрібна цифровізація. Коли процес оцифрований, ми знатимемо усіх наших громадян і де вони знаходяться.

Яку частину потреби в мобілізації покриває рекрутинг?

Взагалі, всі цифри, які стосуються мобілізації, — конфіденційні. Я знаю усі цифри, скільки цього місяця прийшло людей через рекрутинг, скільки минулого, але все, що стосується мобілізації, — це конфіденційна інформація. Скажеш одну цифру, а там (вороги. — Ред.) швиденько порахують.

Проблема з СЗЧ. Чи покращилася ситуація після того, як кримінальне покарання за самовільне залишення частин було відкладене у разі повернення на фронт?

Так, ситуація змінилася. Військовослужбовців почало повертатися, значно більше, і багато з них дуже якісно воюють, показують непогані результати.

Деякі підрозділи майже наполовину укомплектовані якраз тими військовослужбовцями, які самовільно залишали частини.

Скільки повернулося?

Ну, тисячі.

Недостатній (вочевидь) рівень мобілізації спричиняє ще дві системні проблеми, які впливають на морально-психологічний стан військових та боєздатність підрозділів: тривалу відсутність ротацій і відсутність перспективи демобілізації. Кабмін мав подати законопроєкт про демобілізацію до 18 грудня 2024 року, однак не зробив цього.

Зараз Міноборони опрацьовує кілька дуже дивних варіантів законопроєкту, який передбачатиме можливість довготривалої ротації або лікування для військових на строк від трьох до п’яти місяців.

Ротації проводяться. Взагалі-то, коли я розпочав свою діяльність на посаді Головкома, ми почали одразу виводити бригади на відновлення боєздатності. Власне ті сім бригад, які зірвали наступ на Харківщині, якраз були виведені на ротацію. До цього ротацій не було.

Та разом з тим хочу сказати, що фронт постійно збільшується, Курська операція і дії противника в Харківській області, у Вовчанську, дали нам збільшення фронту на 200 км. А противник з початку агресії збільшив своє угруповання вп’ятеро. Щомісяця вони збільшують на 8-9 тисяч, за рік це виходить 120-130 тисяч. На 1 січня 2025 у Росії угруповання військ, яке бере участь у бойових діях в Україні, налічувало 603 тисячі військових, на сьогодні — вже 623 тисячі.

Уявіть, якщо тільки за підписання контракту їм платять 20-40 тисяч доларів, я вже не беру всі інші виплати грошового забезпечення, а солдат у них отримує від 2,5 тисяч доларів. Тобто вони людей закидають грошима, і це головний стимул. Ми собі дозволити цього не можемо.

Якщо взяти підготовлений мобілізаційний ресурс противника — тих, хто проходив військову службу, військову підготовку, він складає близько 5 млн осіб. А мобілізаційний ресурс загалом — 20 мільйонів. Уявіть їхній потенціал. І що ми можемо в цих умовах зробити? Звичайно, мобілізація і переведення.

зсу мобілізація наступ росіян оборона України сирський