Шахраї та «корєша». Едвард Лукас про співучасть західного бізнесу в злочинах Кремля

Несправні лампочки, що продаються на московському вуличному ринку, уособлюють Радянський Союз у роки його розпаду. Робочі лампочки були недоступні в магазинах, тому, якщо вам було потрібне світло вдома, ви крали лампочку з робочого місця і замінювали її на перегорілу. Ця замальовка, одна з багатьох у книзі Чарльза Гекера про посткомуністичну Росію, відображає винахідливий, цинічний і саморуйнівний менталітет, який процвітав, коли розпалася планова економіка.

На папері ця епоха минула. У 1990-х роках ділове життя ставало дедалі нормальнішим. Західні інвестори процвітали у величезній країні, благословенній безмежними природними ресурсами та колосальним апетитом до споживчих товарів і послуг. «Можливості були всюди», — пише Гекер у книжці »Нульова сума: вісь міжнародного бізнесу в Росії». Західні емігранти, чиє життя оберталося навколо бізнес-комплексу Radisson Slavyanskaya з його обслуговуваними офісами, басейном, кінотеатром і галасливими ресторанами, яскраво описаними Гекером, могли б повірити, що вони опинилися на будь-якому іншому ринку, що розвивається.

Західні інвестори були добровільними, добре оплачуваними співучасниками будівництва і заселення потьомкінського села

Але західні інвестори були добровільними, добре оплачуваними співучасниками будівництва і заселення потьомкінського села. За фасадом демократії та капіталізму процвітали шахраї, головорізи та корупція. Прикладом цього був такий зручний готель Radisson. Його прозвали «Чеченським», натякаючи на чеченського колекціонера Умара Джабраїлова, який був його власником. Його американський бізнес-партнер Пол Татум загинув під градом куль у сусідньому підземному переході після тривалої і запеклої ділової суперечки (Джабраїлов завжди заперечував свою причетність, а поліцейське розслідування виявилося безрезультатним).

Такі випадки були рідкістю. Більшість західних людей не переймалися ні злочинністю, ні докорами сумління, бенкетуючи в ресторанах і отримуючи надзвичайні прибутки. Швидкоплинний контакт з кримінальним світом давав лише «легкий електричний заряд». Те, що насправді відбувалося за лаштунками, було історією, яку воліли ігнорувати — доки росіяни не сказали останнє слово і не посміялися останніми.

Гекер починає свою книжку з цього: наполеонівський відступ іноземної бізнес-еліти з Москви після вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року. Шалене пакування речей, непомірні ціни на авіаквитки, поспішні прощання та екстрені ліквідації ознаменували несподіваний кінець доби, яка для декого охоплювала три десятиліття життя в Росії.

Загальні втрати європейського бізнесу від виходу з російського ринку склали понад 100 мільярдів євро, і майже ніхто не передбачав, що це станеться. «Що ми пропустили? І що ми насправді знали?» Ці питання занурюють Гекера в суміш автобіографії, управлінських студій та культурної антропології.

Кар'єра автора в Росії почалася в журналістиці, а закінчилася в корпоративній розвідці. Він взяв інтерв'ю у десятків свідків та учасників подій для своєї хроніки злету та падіння західного бізнесу в Росії. На жаль, для зручності читача, він вважає за потрібне процитувати їх усіх, часто з приголомшливо банальними спостереженнями. Він також підкріплює свою розповідь сучасними репортажами з іноземних газет. Більш суворий редактор вирізав би значну частину цього, залишивши більш пронизливу книгу.

Його власні спостереження цікавіші. Опис «металевого людського складу» Шереметьєво, головного аеропорту Москви, наводить на думку, що перед ним відкривається друга кар'єра письменника, який пише про подорожі. «Брудна воронка» для пасажирів, що прибувають, з підлогою з “похмурого, строкатого граніту”, він сформував перші враження для цілого покоління західних новоприбулих до Москви. Хочеться, щоб таких описів було більше, ніж чергових дослівних витягів з репортажу «Нью-Йорк Таймс» про давно забутий скандал.

Геккер детально описує пастки та підводні камені, які повсякденне життя в Росії підстерігає необережних, а також еволюцію контрзаходів: від терпимості до крадіжок і хабарів до найму місцевих зі зв'язками і (принаймні на перший погляд) досконалої чистоти.

Читачі, нетерплячі до пихатого, жадібного світу, який він змальовує, можуть виявити, що вони підтримують його заклятого ворога. Путінський режим та його поплічники конфіскували бізнес, який залишили іноземці, що стало приємною помстою за стрімку, принизливу приватизацію 1990-х років, під час якої зовнішні інвестори розхапали коронні коштовності радянської економіки.

Висновок книги похмурий і правильний: сучасна Росія була проклята, можливо, фатально, своїм тоталітарним та імперським минулим. Жоден правитель після 1991 року «не заклав жодної цеглини в будівництво міцних, прозорих, відкритих для громадськості інститутів». Західні люди, які не помітили цього, в кращому випадку винні в наївності та оптимізмі, а в гіршому — в жадібності.

Очолюючи московське бюро журналу The Economist з 1998 по 2002 рік, я боровся з «ра-ра хором», як його називає Гекер, бізнесменів, банкірів та пов'язаних з ними шахраїв і махінаторів, а також дипломатів, науковців і представників аналітичних центрів, які були зацікавлені в тому, щоб «масний потяг» продовжував рухатися. Все це прикривалося пишномовними ідеями про зростаючий, демократично налаштований середній клас і безповоротний миротворчий ефект торгівлі. Стверджувати, що правляча еліта корумпована і жорстока, верховенство права — фікція, реваншизм укорінився, а Росія є загрозою для сусідів, було глибоко немодно і потенційно небезпечно для кар'єри.

Ми розплачуємося за це, і українці також. Озолочені, поблажливі люди, яких описує Гекер, мають взяти на себе велику частку провини.

Читайте також: Реквієм за Pax Americana. Що стане причиною загибелі Атлантичного альянсу, — Едвард Лукас

фінансування війни росія-захід корупція в рф відповідальність