«Еволюціонуємо, або помремо». Що треба нагально міняти у війську (ПОГЛЯД)

Військовослужбовець ЗСУ і військовий блогер Олександр Карпюк (Serg Marco), поговоривши з багатьма підрозділами, написав у блозі на site.ua "низову" думку про сучасні виклики та нагальні проблеми у війську, які потребують швидкого розв'язання.

"Усе тут викладене — це мої суб'єктивні думки, я розумію, що якісь тези можуть критикуватись, і це нормально. Але коли в фб найпопулярніше гасло "Еволюціонуємо, або помремо" — ну щось пропонувати ж треба. Бо у ці місяці, коли ще можна було щось міняти на Покровському напрямку, ми втратили час, за який можна б було імплементувати низові пропозиції підрозділів. Якщо ж ми не почнемо щось змінювати та шукати шлях правильних змін — то Покровський напрямок стане початком", — наголошує Карпюк. Texty.org.ua публікують точку зору автора у вигляді скороченої й дещо адаптованої прямої мови.

Олександр Карпюк, фото з його фейсбук-сторінки
Олександр Карпюк, фото з його фейсбук-сторінки

Ні кроку назад

Це, мабуть, найбільша проблема бойових дій цього року. Коли основним критерієм стало «втрати позицій не допущено, пане генерал!» Причому ніхто не дивиться якою ціною та про яку саме позицію йдеться.

Взагалі ця проблема стала у військах масовою. Ми не рівняємо лінію, ми не готуємо фортифікації заздалегідь. І як маркер — дедалі більше наших підрозділів попадає у напівоточення. Тобто ворог зрозумів, як з нами воювати, він просто робить «кліщі», а потім в них знищує боєздатний підрозділ до рівня небоєздатного, атакуючи по флангах слабші підрозділи. Раз за разом. Треба вже це помітити та робити протидію, бо це вже не поодинокі випадки, а система.

Ми вичавлюємо боєздатні підрозділи на тактично неперспективних рубежах, а потім, коли їх проривають, то в результаті втрачаємо набагато більші території, ніж ми б організовано б вирівняли лінію, заздалегідь відступивши на підготовлені рубежі. 

Висновок: Концепція «ні кроку назад» повинна бути переглянута. В нас немає людей на це. Планування оборонної лінії наперед, вирівнювання лінії, швидка реакція на флангові прориви та забезпеченість гідними фортифікаціями, які прикриті необхідною кількістю скоординованого РЕБа, РЕРа, а також зберігання потенціалу особового складу — це має бути наш пріоритет. Бо не можна досягти успіху на полі бою підрозділами, які через причину поганого планування потрапляють в оточення. Це треба міняти.

Фортифікації

Я можу з впевненістю заявити — ми набагато гірші в цьому, ніж росіяни. Так, я розумію, що для них це дуже важливо, бо в них експедиційна операція, а ми на своїй землі та маємо йти вперед, а не окопуватись. Але це з нами зіграло погану гру. Бо коли фронт почав сипатись, виявилось, що в нас просто немає достатньої кількості інженерних підрозділів — як штатних, так і приданих, щоб досить швидко фортифікувати лінії на напрямках прориву.

Особливо погано, коли фортифікації копаються, аби відзвітуватись, але не мають перспективи стати частиною реального оборонного рубежу. Я не розумію навіщо ми тримаємо недоукомплектовані підрозділи, які не стануть БГ навіть у перспективі року, коли в нас такий дефіцит інженерів. Сформуйте з недоукомплектованих підрозділів та сзчешників інженерні підрозділи, забезпечити їх технікою простіше, ніж зброєю. Та відправте їх готувати фортифікації, за які будуть відповідати бригади, які знають цей район, а не генерали, які перед тим як щось там узгоджувати, навіть карти висот не дивились.

У ворога зараз велика перевага в особовому складі, тож фортифікації — це те, що має хоча б якось нівелювати цю різницю. Та кількість інженерних підрозділів, яких ще вистачало рік тому — зараз сильно недостатньо, навіть з допомогою тих засобів, які дають міські ради.

Росіяни копають швидше, вони вже мають великий досвід в цьому, вони в ньому реально розвивались. Ми повинні були взяти їхній досвід фортифікацій з Запорізького напрямку та масштабувати у себе, я бачив, яка там лінія, прорвати її зараз буде дуже важко. А ми весь цей час копали абияк і абиде, а потім дивувались, що піхота просто залишає ті позиції. То, може, справа не тільки в піхоті?

Треба стандарт, система, яка буде достатня, щоб не допускати проривів, в якій 100% штурми будуть в'язнути. Зараз час втрачений, бо зимою копати складніше. Але це треба робити, бо інакше доведеться окопувати вже Дніпро.

Координація

Солянка підрозділів з кардинально різною боєздатністю — це крах системи. Особливо коли стараються ще і нові підрозділи формувати. Я прихильник системи, коли в бригадах замість 3-4 батальонів робиться, наприклад, 6 батальонів, з яких 3-4 на фронті, а 2-3 постійно відновлюються, проходять навчання та бойове злагодження і міняють батальони своєї ж бригади на знайомих позиціях.

Це дасть можливість і ходити у відпустку, і передавати бойовий досвід, який специфічний та унікальний на кожній бойовій лінії. Здебільшого про нові бригади, особливо 150-ті, в армії вже склалась своя думка. Наприклад, поруч з всім знайомим 450, або 4.5.0. з'явилась команда «код 150». Це означає що підрозділ покинув позиції. І так, він запозичений з назви «150-х» бригад. Які неукомплектовані, не мають розвинених підрозділів БПЛА, РЕБ, та навченого особового складу.

Треба кардинально змінювати підхід у застосуванні Збройних сил, бо так ми не вивеземо. А для цього треба ефективно застосовувати те, що ми маємо, бути реалістами.

Підрозділи БПЛА

Розширення розвідувально-ударних спроможностей наявних РУБАКів/БУБАКів — це має бути пріорітетна ціль, бо якщо ворога стало більше — треба мати більше спроможностей по його знищенню, це ж логічно. Ніякі учебки та доукомплектування швидко не зроблять х2 пілотів у підрозділах. Треба йти на нестандартні міри, прямо питати «Скільки вам треба екіпажів фпв/бомберів/мавіків/крил, щоб закрити цей напрямок? Стільки? Вказуєте, хто вам треба, через тиждень ці люди вже у вас по переводах, даєте заявку на засоби для них, вчите, і щоб через місяць вже виконували функцію!» Якщо так буде поставлена задача — існуючі підрозділи масштабуються швидко, в обхід учебок, та іншому.

У нас досі є бригади, де зі всіх засобів розвідки другого ешелону пара старих "Лелек", і на цьому все. І це на бригаду. Ну серйозно, невже складно поставити задачу з формування підрозділу, який системно має виконувати покладену функцію, а не просто існувати на папері?

Тоді втрати піхоти будуть набагато менші, ми просто не будемо давати до неї підходити, а якщо ще й у піхоти буде розуміння, на які рубежі відійти, щоб прорив на позиції і залишився на одному захопленому окопі, в якому о.с. ворога потім системно декілька днів по ночах знищується «бабою-ягою», шляхи ротацій мінуються, а бліндажі розносяться великими фпвішками — то я гарантую, що йти штурмувати наступний окоп там буде нема кому.

Сучасне поле бою не може обійтись без підрозділів БПЛА/РЕБ, які беруть на себе різні функції, які не може взяти на себе піхота. Тому масштабування цих підрозділів — це повинна бути задача сьогодення. В найкоротші терміни.

Засоби

Зверху немає розуміння, що для того, наприклад, щоб екіпаж крила виконував покладену на нього функцію, треба не тільки забезпечити його комплексом БПЛА, а надати ще старлінки, екофлоу, ноутбуки, карти захвату та автівки.

У моєму підрозділі екіпажі працюють тільки тому, що я постійно щось прошу в когось, і завдяки окремим спонсорам, а також Тарасу Чмуту (очільник фонду "Повернись живим" — Ред.) — в мене екіпажі й задіяні в роботі. А якщо немає в підрозділі блогера з 70- тис підписників, куди йти за засобами, необхідними для роботи?

Я не розумію, як держава може купити комплекс БПЛА за 400-700 тис. доларів, але не купити автівку за 40 000 доларів, щоб цей комплекс був застосований. А крім автівок, ще є багато чого, що ми досі купляємо за свої гроші або збираємо на це.

Крім того, треба визнати, що потрібен апгрейд ударних засобів, бо кількість FPV-дронів, що не долітають до цілі вже, неймовірна. Вартість одного влучання фпвішкою вже доходить до вартості 300-го свічблейда (американський баражувальний боєприпас Switchblade 300 — Ред.), який ще недавно вважався дуже дорогим засобом. Але якщо в тебе долітає один з десяти FPV, то краще мати один в 10 разів дорожче, але щоб він виконав завдання з першого разу та гарантовано. Саме це зрозуміли росіяни, переходячи на оптику на дронах. 

Виробники готові постачати в армію кіт-комплекти апгрейду своїх дронів, але прямо кажуть, що держава не зацікавлена в закупівлі таких комплектів модернізації на оптику, нестандартні частоти та інше.

Так, бійці за свої гроші модернізують дрони, але треба системний підхід, бо з такою кількістю дронів за свої гроші не можна витягнути всю потребу.

Ціль

Це теж те, без чого на третій рік війни втомленим та демотивованим після «ні кроку назад» людям вже не можна. Генерали чомусь вважають, що для того, щоб боєць виконував бойові задачі, йому треба лише дати наказ. Він же солдат, я генерал, я даю накази, він виконує, все просто. 

А якщо ні? Якщо цього недостатньо?

Треба розуміння, що ми всі робимо, яка в нас місія. Коли місія була «вийти на кордони 1991 року», то як би крінжово це тоді для знаючих не виглядало, але це було хоч щось. Місія в тому, щоб гнати разом ворога, тоді були на це надії та можливості, окей. А зараз що?

Мобілізація теж частково провалена, бо йти в армію, яка гонить ворога — то одне, а йти в армію, яка програє і затикає тобою проріхи в обороні — тут охочих мало, це зрозуміло. Всі хочуть жити, всі хочуть перемагати, а не програвати. РФ це все ще підтримує ІПСО, викладанням розстрілів полонених та іншими демотиваційними факторами. А що ми їм у відповідь пропонуємо? Бусифікацію? Ну, результат очевидний.

Треба ціль, щоб всі розуміли, в яку сторону бігти, згуртовано та зрозуміло.

стратегічна адаптація життя бійців реформа зсу зміни у війську фортифікації дрони

Знак гривні
Знак гривні