Реквієм за Pax Americana. Що стане причиною загибелі Атлантичного альянсу, — Едвард Лукас
Недбалість, а не насильство чи недуга, буде найімовірнішою причиною загибелі Pax Americana, пише у колонці для Центру аналізу європейської політики (CEPA) його старший науковий співробітник британський публіцист Едвард Лукас. Texty.org.ua публікують переклад матеріалу.
Pax — у перекладі з латини означає тривалий період миру на великих територіях.
Незалежно від того, хто переможе на президентських виборах у США 5 листопада, Pax Americana вже присвячують некрологи. Вони мають бути розлогими. Атлантичний альянс був однією з найхарактерніших і, здавалося б, найдовговічніших рис післявоєнної Європи. Він приніс безпеку і свободу десяткам мільйонів людей протягом десятиліть, спочатку запобігши поширенню комунізму, потім вигравши холодну війну, а згодом подвоївши кількість членів НАТО з 16 у 1989 році до 32 зараз.
Щоправда, очолюваний американцями порядок безпеки ніколи не був здоровим і жив ризиковано. Європейська частина була примхливою і часто ненадійною. Постійне недофінансування оборони виснажувало терпіння американців протягом багатьох десятиліть; так само як і специфічне прийняття рішень, особливо у Франції. Невдячні або параноїдальні борці за мир зображували ядерну присутність США в Європі як загрозу, а не гарантію безпеки. Багато європейців були обурені невдалими американськими війнами в Індокитаї в 1960-х і 1970-х роках, «глобальною війною з тероризмом» після 2001 року й уникали жорсткої конфронтації з Китаєм, що насувалася.
Українці розплачуються за слабкість Атлантичного альянсу
Оскільки альянс був проблемним, таким був і мир, який він приніс. Він не зміг зупинити криваві безчинства Кремля часів холодної війни в поневолених країнах Європи і спочатку дозволив Слободану Мілошевичу влаштувати бунт в колишній Югославії. «Європа цілісна, вільна та мирна» було чудовим гаслом для епохи після 1991 року. Але воно не простягалося достатньо далеко і не було досить міцним: українці розплачуються за це зараз.
Вдалий напад Путіна на країну НАТО може завдати вирішального останнього удару, але смертельне загнивання почалося раніше. Десятиліттями американські адміністрації закликали Європу до стійкості. Зараз адміністрація Байдена настільки боїться ескалації, що відмовляється дозволити обложеній Україні використовувати надану далекобійну зброю на території Росії. Як наслідок, український фронт руйнується під щоденним натиском керованих авіабомб та інших боєприпасів, що запускаються з аеродромів, які захисники України не мають права обстрілювати. США також заважають своїм союзникам по НАТО швидко і рішуче реагувати на російські «підпорогові» атаки: втручання та інші брудні трюки.
Посилення протекціонізму додає ще одну дозу отрути, що вбиває довіру: десять років тому США і Європа (і тихоокеанські союзники також) могли б створити гігантську зону спільного економічного управління з не лише вільною торгівлею, а й спільним встановленням правил. Натомість ці країни обрали егоїстичну, короткозору гру. В результаті всі вони стали біднішими та слабшими.
Павутиння брудних трюків, економічних зв'язків, пропаганди та шпигунства Росії вже захопило Угорщину, Словаччину та Австрію, на черзі — Грузія та Болгарія
У міру того, як вплив США на континенті зменшується, європейські країни падають, як доміно. Павутиння брудних трюків, економічних зв'язків, пропаганди та шпигунства Росії вже захопило Угорщину, Словаччину та Австрію, на черзі — Грузія та Болгарія, а попереду — ще більше.
Проте, з погляду Вашингтона, європейські союзники здебільшого ледве заслуговують на його милість. У військовому плані вони занадто малі або відсталі, щоб діяти пліч-о-пліч з високотехнологічними американськими військами. Більш просунуті з них, такі як Велика Британія, не мають достатніх запасів для того, щоб надовго приєднатися до будь-якої операції. Вони також не мають багато чого запропонувати на інших фронтах: дипломатичному, економічному чи культурному. Навіщо брати на себе цей тягар?
Ці недоліки не мали б стати фатальними. Європа могла б бути більш ефективним і дієздатним союзником, а США — більш рішучим і далекоглядним. Але обом сторонам більше подобалося теревенити про альянс, ніж вкладати гроші та політичний капітал у його збереження. Коли його не стане, вони сумуватимуть за ним.
Європейські уряди, які відмовилися оплачувати порівняно скромні витрати на підтримку України та забезпечення адекватної оборони в рамках НАТО, тепер зіткнуться з колосальним рахунком за забезпечення власної безпеки. Американці, зіткнувшись із загостренням геополітичної конкуренції, можуть сумувати за своїми старими союзниками — особливо, якщо деякі з них перейдуть до китайського табору.
Обійдемося без квітів, будь ласка. Натомість вітаються пожертви до будь-якого європейського військового бюджету.
