«Бригада ще раз довела, що може робити неможливе». Комбриг 80-ї ОДШБр про складність боїв на Курщині
Полковник Павло Розлач очолив 80-ту окрему десантно-штурмову Галицьку бригаду за тиждень до початку її наступу в Курській області. У військових колах про 36-річного командира з позивним “Ведмідь” говорять з повагою, цінують його воєнний досвід. Розлач – повний кавалер ордена Богдана Хмельницького, має ордени “За мужність” ІІ і ІІІ ступеня, Хрест бойових заслуг, громадську відзнаку “Народний герой України”. Комбриг 80-ї ОДШБр дав велике інтерв'ю Новинарні. Texty.org.ua публікують фрагмент розмови про особливості Курської операції.
– Як ви мотивували своїх підлеглих? Був час на роботу в підрозділах?
– Так, я їздив у деякі батальйони, окремі роти та спілкувався. Проводив роз’яснювальну роботу.
Важливо розуміти, що ти дієш у рамках підрозділу, який схожий на механічний годинник, де кожен [військовослужбовець] – це якась запчастинка. Тил, кухар – це теж якась деталь. Коли ця деталь випадає, годинник не працює. Тому тільки разом ми – сильні.
І треба бути впевненим у своїх діях. Бо оці вагання, невпевненість, нерішучість тільки заважають і призводять до значних втрат.
А коли ти дієш згідно з планом (А, В, С і так далі) і все проговорюєш, всі можливі дії при можливих варіантах – тоді буде успіх і менше втрат.
Я пояснив, що якщо не будемо воювати на території ворога, то будемо воювати на своїх територіях. І якщо для когось війна далеко від його домівки, то вона все одно прийде, якщо не будемо [сковувати противника на його території].
– Ви маєте серйозний досвід боїв ще з 2014 року. Ваше прізвище та позивний відомі і серед військових, і серед волонтерів, цивільних. Такий ваш бекграунд допоміг вам у комунікації з особовим складом перед початком операції на Курщині?
– Так, допоміг. Дав усвідомлення того, що я не людина “зі сторони”. А весь 2022 рік провоював у складі 80-ї бригади командиром 3-ї батальйонно-тактичної групи. Ну, і більшість колективу мене знає.
Немає плану – ти приречений на програш
– Яке місце в такій операції відводиться плануванню? Наскільки воно має бути детальним? І чи є в таких операціях простір для якоїсь імпровізації?
– Дивіться: якщо немає плану – ти приречений на програш. І навіть наявність плану не гарантує перемогу. А от відсутність досконалого плану гарантує програш.
Це золоте правило: одна третина – це планування верхнього штабу, дві третини – робота нижнього штабу, підготовка військ.
Однозначно має бути планування. Імпровізації бути не повинно.
Хоча для кожного командира присутня своя частка “творчості”. Вони нарізають смугу вліво-вправо, є об’єкти, які треба захопити або дійти до них. От є смуга – а як у цій смузі діяти, то вже я як “художник”-командир бачу.
Я “порізав” між батальйонами підрозділи, резерви, які переміщаються. І цей шматочок відповідальності комбата – це вже його робота. Він планує, доповідає мені замисел. Я його погоджую та за потреби поправляю.
Більша імпровізація відбувається в частинах, які, скажемо так, менш повноцінні або не мають військового досвіду. А загалом, має бути план (А, В, С – залежно від дій противника). Якщо противник виконав якийсь маневр – які наші контрдії при цьому?.. Ось такі… Це все прораховується.
– Коли план давав збій? За ці два місяці операції на Курщині.
– Він завжди зазнавав деяких змін, але це теж проговорюється.
План хороший до першого пострілу, а потім він коригується. Але коригується трішечки.
Ми діємо на території ядерної держави. Ніхто у світі ще не нападав на ядерну державу
– Наскільки особливою є операція на території іншої країни з військової точки зору? Чи є відмінності від бойових дій в Україні?
– Ми діємо на території ядерної держави. Ніхто у світі ще не нападав на ядерну державу.
– Що в такому випадку треба враховувати?
– Все враховувати треба. Звичайно, що політичне керівництво і верхній штаб враховують глобальні і стратегічні речі. Але для нас, для бригади, особливо нічого не міняється: поле бою, ліс, місцевість, рельєф…
– Місцевість – як в Україні?
– Нагадує Донеччину, але тут більше ярів, річок, гідросистема розгалужена. Десь як Донбас, Харківська область, плюс-мінус.
– У чому полягала основна складність?
– Не працював старлінк.
– Як викручувалися? Що робити у таких випадках?
– Дуже складно, зв’язківці працювали, шукали альтернативні системи. Це проблемно… Зараз уже налагодили.
Проблемно те, що, наприклад, є ділянки фронту, де ми перебуваємо, і там у противника є 4G мобільний, а в нас немає. Це значно понижує наші технічні можливості.
– Логістика, евакуація поранених і загиблих із території Росії. Чи є якісь особливості? Як справляєтеся з цими викликами?
– Не відрізняється від евакуації на Донбасі чи на Харківщині. Такі ж дороги, ті ж маневри. Зрозуміло, що там, де йшла лінія державного кордону – вона замінована вглибину, там обмежені маневри. А далі, на території Росії, коли вже долаєш “сіру зону” – будь ласка, маневруй. Загрози все ті самі: FPV, “Ланцети”, артилерія.
– У чому російські війська сильніші на своїй території? FPV, артилерія?..
– Я б не сказав, що в цьому переважають. Інтернет і мобільний зв’язок – так. Плюс місцеве населення, яке може координувати їхні дії.
– А наша перевага в чомусь є?
– Ми тут в артилерії сильніші. І в засобах ураження їхніх “Орланів” – у нас є засоби, щоб їх збивати, “виколоти противнику очі”.
Все одно у ворога тут засобів дуже багато. Але він уже не так вільно літає.
– Наскільки підготовленою була лінія оборони росіян на кордоні Курської і Сумської областей?
– Зрозуміло, що тут [у росіян] не було потужної лінії оборони. Так, вона була класична, але слабка. Так, були присутні інженерні й мінно-вибухові загородження. Були чудово облаштовані траншеї. Але ворог був слабкий у людському ресурсі: то була мішанина зі строковиків і прикордонників, водночас на деяких ділянках стояла 810-та бригада морпіхів [Чорноморського флоту ВМС РФ], які мали достатньо сильну підготовку.
Дрони, оператори FPV? Їх тут теж було замало. Стояв танковий батальйон, але він був розпорошений… Навпроти нас рота діяла: шість знищили, чотири – десь втекло.
На початку була також мала кількість артилерії противника.
Тому я пишаюся бригадою щодня. Тим, що роблять наші солдати, сержанти, молодші офіцери.
– Чи були у вас обмеження на те, щоб викликати вогонь артилерії старшого начальника по російських військах?
– Я міг запросити по деяких цілях, де мені необхідно. Старший начальник погоджував: так або ні. А от по артилерії не було [обмежень на застосування]. Тільки колона зупиняється – є удар. Так, приємно працювати.
Втрати в противника були колосальні перший тиждень. Потім вони вже їздили по одній машині, а не колонами
– Коли було “найсмачніше” відпрацювання по ворогу?
– Гарно працювали тоді, коли почали застосовувати резерви. У нас була достатня кількість крил, які літають на дальню дистанцію. Ми дуже чітко спостерігали їхнє (росіян) пересування, вони ходили колонами. Ну, і були потужні відпрацювання по ворогу ракетними військами. “Хаймарсів” було вдосталь.
Як тільки росіяни десь зупинялися – одразу туди прилітав “Хаймарс”, чи два, чи три, чи п’ять. Втрати в противника були колосальні перший тиждень. Потім вони вже їздили по одній машині, а не колонами.
– Як наша авіація працювала по ворогу в Курській області?
– На різних ділянках по-різному. У них своя специфіка застосування: рельєф, висоти, засоби ППО противника. Це впливає на застосування. У нашій смузі рельєф і певні чинники не давали працювати авіації. Але вона заходила, працювала. По попередньому краю працювали високоточними ракетами в тому числі.
– Якими результатами 80-ї бригади ви пишаєтеся за час боїв на Курщині?
– По-перше, бригада прорвала лінію державного кордону. У нас є дуже крута рота 2-го батальйону, яка за два дні до початку наступу перейшла державний кордон і два дні сиділа приховано, в безпосередній близькості до ворожого блокпоста.
Нам допомогли групи Сил спецоперацій: провели цю групу маленькими групками, по шість чоловік. Заводили два дні, потім два дні група сиділа у повному складі, бо дощ пішов, і ми чекали, поки висохне ґрунт, щоб не буксувати. І коли вже пішла червона ракета – сигнал на атаку – наша рота захопила блокпост. Потім діяли інженери, проробляли проходи у мінних полях та інженерних загородженнях. Це все відбувалося досить стрімко.
Цифри говорять самі за себе – скільки було звільнено населених пунктів, від маленьких до великих, скільки взято опорних і ротних пунктів, все це було зачищено.
Загалом ліквідовано близько 800 осіб. “Трьохсотих” росіян – близько 750.
Ми вже знищили [в Курській області] 10 ворожих складів б/к, близько сотні одиниць автомобільної техніки, щонайменше 14 ББМ. 51 артилерійську систему було знищено або пошкоджено. Наші захопили 10 танків (дані станом на 27 вересня – “Н”).
Основну частину нашої десантно-штурмової роти складали нещодавно мобілізовані бійці
Окремої поваги заслуговує один із моментів роботи на Курщині десантно-штурмової роти 1-го десантно-штурмового батальйону, коли три групи по шість чоловік зачистили ворожу ферму, де перебувало близько 50 чоловік спеціального підрозділу “Ахмат”. Частину було знищено, частина – відійшли.
Варто зауважити, що основну частину нашої десантно-штурмової роти складали нещодавно мобілізовані бійці.
Тому бригада ще раз доказала, що може робити неможливе. Тим складом, який ми не озвучимо, прорвала досить потужну фортифікаційну лінію оборони, зачистила ці всі ВОПи, РОПи, населені пункти і пішла далі наступати.
– А які результати вашої бригади щодо полонених росіян?
– У полон взяли 130 чоловік – це і строковики, і підполковники, і “ахматівці”.
Один захід на [прикордонний] КПВВ у нас був особливо щедрим – одразу 76 полонених росіян. Перевозили їх під конвоєм у вантажівках, і це (робота з полоненими – Авт.) стримувало в певні моменти наше просування.
– Відчуваєте задоволення, що завдяки роботі також і вашої бригади відбулися два великі обміни полоненими?
– Звичайно. І трохи образливо, що [під час звітування про обмін полоненими] не згадуються бригади, які набрали цих [російських] полонених… Дякують усім, але не тим, хто здобув цих строковиків і “кадировців”.
Ми теж раді, що наші хлопці повернулися [з російського полону] на Батьківщину. Але треба розуміти, хто виконав цю важку роботу і зробив можливим обмін військовополоненими.
Загалом із початку 2022 року ми вже взяли в полон близько 400 окупантів. Під час операції на Курщині, нагадаю – близько 130 осіб.
Не можна казати, що тільки штурмовики круті. Всі круті, хто виконує свою роботу на 100%
– Чиї дії з числа підлеглого особового складу ви могли б виокремити? Ким пишаєтеся, кого подаєте на нагородження? Хто ці люди, що вони встигли зробити на Курщині?
– Їх дуже багато. Це зокрема командири певних рот, деякі комбати, командири батарей, артилеристи… У нас дуже круто працюють інженери з наведення переправ.
От уявіть: переправу противник щодня розбиває ракетами, КАБами. А наші інженери на тракторах і самоскидах все це засипають і вирівнюють. Їх б’ють артилерією, КАБами, на них летять FPV. А вони – на звичайних тракторах, не на броньованій техніці, а на звичайному JCB це все закопують, рівняють.
Хоробрість виявляється по-різному. Не лише в бою. І це дуже круто.
Кожен має виконати свою роботу. Якщо інженер не наведе переправу, то у війська не буде ні логістики, ні евакуації, ні резервів. Це дуже важливо. Це – шматок хліба його, і свою частину роботи він має виконати на 100%.
Тому тут не можна казати, що тільки штурмовики круті. Всі круті, хто виконує свою роботу на 100%.
Танкіст, наприклад, теж крутий, який виїхав упритул і “розібрав” опорний пункт.
Є артилерист крутий “Форсаж”, він ще на Білогорівці працював, був тоді командиром батареї. Його розрахунок влучив в ангар одним снарядом – там загораються якісь масла і згорає два танки противника. Ну це ж круто! З одного снаряда! А бувало, що першого пострілу в танк попадали.
Або зв’язківці: десь вежу тільки захопили, незрозуміло, чи є ворог чи ні, поруч – лінія зіткнення, а вони вже з кущів вибігають і тягнуть на цю вежу свої дроти, щоб забезпечити зв’язок.
Уявіть: зв’язківець розуміє, що він незахищений, що в нього зараз може влетіти FPV чи по ньому відкриють вогонь зі стрілецької зброї, йому навіть тікати нікуди з тієї вежі, він не стрибне з неї. Це теж подвиг.
Тому можу сказати, що пишаюся своєю бригадою не тільки за ці два місяці [Курської операції], а загалом (усміхається).
80-та бригада дуже багато зробила історичних моментів у 2022 році
Колись я служив у 95-й бригаді і думав, що вона найкраща. Потім, у 2022-му, служив у 80-й ОДШБр, і зрозумів, що тут служать дуже потужні люди.
80-та бригада дуже багато зробила історичних моментів у 2022 році: обороняли Вознесенськ (у Миколаївській області – “Н”), відтіснили ворожі війська та не дали оточити Миколаїв, розбивали окупантів, які намагались звести переправу у Дронівці та Серебрянці, знищили переправу в Білогорівці (на Луганщині). Потім були епізоди біля Богородичного, коли в роті залишалося по 12-14 людей, але вони не допустили противника на Слов’янськ. Утримання рубежу Білогорівка-Спірне, яке не дало впасти Сіверську (в Донецькій області).
Уявіть: залишалося 14 десантників, далі – блокпост. Тоді сили вичерпалися і в противника, і в нас. Але залишилося 14 десантників… Якби не вони – Слов’янськ би впав. А вони стояли під вогнем танків. І вистояли до останнього.
Також Харківська операція, під час якої було звільнено та взято під контроль більш ніж 500 населених пунктів у Харківській, Донецькій та Луганській областях.
Найголовніше – психологічна підготовка, не фізична
– Що зараз із кадровою ситуацією у вашій бригаді? Чи вистачає людей у ДШВ?
– Люди однакові: що в нас, що в ТрО, що в піхоті чи у військах спецпризначення.
Зараз немає блакитноокого десантника, двометрового, світловолосого і здорового. Так, для фізичного здоров’я [в ДШВ] має бути якийсь мінімум, база. Але найголовніше – психологічна підготовка, не фізична.
Я бачив чимало качків-контрактників, ще з 2014 року, які не могли себе опанувати в критичній ситуації. А якийсь маленький худорлявий хлопчина робив неймовірні дива, як Джекі Чан. Тому важлива насамперед психологічна підготовка.
Зараз менше часу дається на підготовку. Якщо раніше контрактник готувався пів року чи рік, то зараз підготовка – це місяць БЗВП, після цього – фахова підготовка, також близько 30 діб. Крім того, проводяться суміжні курси для сержантського складу. І тоді – злагодження в підрозділі.
У ДШВ налагоджена система, коли курс проходить більш активно. Є елементи психологічної підготовки: смуга перешкод, стрибки з парашутом, їх водять у морг на розтин (якщо є дозвіл від родичів).
Я сам бійцям кажу, що справжній чоловік – це не той, хто не боїться, а той, хто долає свій страх. І в ДШВ вчать долати свій страх.
Контрактник має більше бойового досвіду: за спиною АТО, чув постріли, трохи понюхав пороху війни, був на навчаннях. Мобілізовані – менш підготовлені, за обставин, що треба вступати в бій.
От цим відрізняється мобілізований від контрактника: часом підготовки. Але так всі вони – люди.