Єдиний спосіб закінчити війну в Україні: Росія має припинити воювати, — Енн Епплбом
Польсько-американська історикиня, лауреатка Пулітцерівської премії, дослідниця тоталітаризму та комуністичного режиму в Східній Європі Енн Епплбом у колонці в The Atlantic переконує американців, чому США і Захід мають допомогти Україні.
Відвідавши виробництво морських безпілотників й експериментальних дронів Україні, Епплбом відзначає великий прогрес і талант українців до ведення асиметричної війни й наголошує, що за належної підтримки Україна може перемогти Росію. Texty.org.ua публікують переклад статті у скороченому вигляді.
Горизонтальність – це слово, яке описує багато успішних українських проєктів, як військових, так і цивільних. А ще – низові. Іншими словами, українці досягають успіху, коли самоорганізовуються; вони гірше справляються, коли намагаються рухатися злагоджено під керівництвом одного лідера. Дехто стверджує, що це робить їх більш стійкими. Або, як сказав член команди [з виробництва інноваційних дронів], Росія ніколи не зможе знищити український центр прийняття рішень, "тому що центр не приймає всіх рішень".
Я усвідомлюю, що ця розповідь про військові зусилля кардинально відрізняється від інших, більш похмурих історій, які зараз надходять з України. Протягом останніх тижнів російські планерні бомби та артилерія почали повільно руйнувати місто Покровськ, логістичний центр, який протягом десятиліття був частиною лінії оборони України на Донбасі.
Українці досягають успіху, коли самоорганізовуються
Регулярні хвилі російських повітряних ударів продовжують завдавати шкоди українській електроенергетичній інфраструктурі. Неодноразові атаки на цивільне населення не є випадковістю, це – тактика. Президент Росії Володимир Путін прагне позбавити українців тепла і світла, деморалізувати народ, а також уряд, і, можливо, спровокувати новий потік біженців, який порушить європейську політику.
Росія залишається більшою і багатшою країною. Кремль має більше боєприпасів, більше танків і більше бажання розпоряджатися своїми громадянами. Російський президент толерує великі людські втрати, а також втрати техніки, з якими майже жодна інша країна не змогла б змиритися. І все ж українці все ще вірять, що вони можуть перемогти – якщо тільки їхні американські та європейські союзники дадуть змогу їм це зробити.
Через два з половиною роки конфлікту думка про те, що ми не дали Україні перемогти, може здатися дивною. Зрештою, від початку великої війни ми підтримуємо Україну зброєю та іншою допомогою. Нещодавно президент Джо Байден підтвердив свою підтримку України в ООН. «Хороша новина полягає в тому, що війна Путіна провалилася у своїй основній меті», – сказав він. Але, додав Байден, «світ зараз має зробити інший вибір: чи продовжимо ми нашу підтримку, щоб допомогти Україні виграти цю війну і зберегти її свободу, чи відійдемо і дозволимо знищити націю? Ми не можемо втомлюватися. Ми не можемо відвернутися».
Сподіваючись залучити більше американців на свій бік, президент України Володимир Зеленський провів більшу частину минулого тижня у Сполучених Штатах. Він відвідав завод з виробництва боєприпасів у Пенсильванії. Він зустрівся з колишнім президентом Дональдом Трампом і віцепрезиденткою Камалою Гарріс.
Зеленський також представив план перемоги, в якому, серед іншого, просив надати Україні право використовувати американські та європейські ракети великої дальності для ураження військових об'єктів у глибині Росії. Такого роду прохання вже стали звичними. На кожному етапі війни українці та їхні союзники проводили публічні кампанії, щоб отримати нову зброю – танки, F-16, далекобійні ракети – необхідну для збереження технологічної переваги. Щоразу ці запити врешті-решт задовольнялися, хоча іноді надто пізно, щоб змінити ситуацію на краще.
Червоні лінії містяться виключно в наших головах, і кожна з них була порушена
Щоразу офіційні особи в США, Німеччині та інших західних державах стверджували, що та чи інша зброя ризикує перетнути якусь червону лінію. Той самий аргумент лунає знову, і він звучить порожньо. Тому що на цей час червоні лінії містяться виключно в наших головах, і кожна з них була порушена.
Використовуючи безпілотники, Україна вже вражає цілі в глибині Росії, включаючи нафтопереробні заводи, об'єкти експорту нафти і газу і навіть військово-повітряні бази. За останні кілька тижнів українські далекобійні дрони вразили щонайменше три великі склади боєприпасів, один з яких, за чутками, щойно отримав велику партію з Північної Кореї; під час атаки склад різко вибухнув, утворивши моторошну грибовидну хмару. На початку війни це було б немислимо, але з початку серпня Україна навіть окупувала частину російської території. Українські війська зайшли в Курську область, взяли під контроль кілька міст і сіл, облаштували оборону, дали відсіч російським військам і досі не пішли звідти.
Але насправді уявні червоні лінії, повільне постачання зброї та правила щодо того, по чому можна, а по чому не можна бити, не є справжньою проблемою. Саме по собі рішення Білого дому дозволити українцям вражати цілі в Росії американськими чи навіть європейськими ракетами не змінить хід війни.
Глибшим обмеженням є брак нашої уяви. Від початку цієї війни ми не могли уявити, що українці можуть перемогти Росію, і тому не намагалися допомогти тим, хто намагається це зробити. Ми не допомагаємо, не фінансуємо і не надаємо можливості молодим українським інженерам, які винаходять нові форми асиметричної війни. За деякими винятками, як кажуть мені українці, багато армій союзників не підтримують регулярних контактів з людьми, які проводять передові військові експерименти в Україні.
Чому б не дозволити коаліції почати захищати Україну від ракет, що наближаються, як це щойно зробили друзі Ізраїлю на Близькому Сході?
Тим часом заморожені російські резерви на суму 300 мільярдів доларів все ще лежать в європейських сховищах, недоторкані, і чекають на політичне рішення використати ці гроші для перемоги у війні. Байден має рацію, говорячи про успіх коаліції демократій, створеної для допомоги Україні, але чому б не дозволити цій коаліції почати захищати Україну від ракет, що наближаються, як це щойно зробили друзі Ізраїлю на Близькому Сході? Чому коаліція не зосереджена на застосуванні цільових санкцій проти російської оборонної промисловості?
Гірше – набагато гірше – те, що замість того, щоб зосередитися на перемозі, американці і європейці продовжують мріяти про чарівне «рішення шляхом переговорів», яке залишається далеким. Багато, дуже багато людей, хто з добрими намірами, а хто з недобрими, продовжують закликати до обміну «земля в обмін на мир».
Минулого тижня Трамп напав на Зеленського за те, що той нібито відмовляється вести переговори, а експрезидент США продовжує роздавати безпідставні обіцянки закінчити війну «за 24 години». Але перешкодою для переговорів є не Зеленський. Ймовірно, його можна було б спонукати обміняти принаймні частину території на мир, якщо Україна отримає справжні гарантії безпеки – бажано, хоча й не обов'язково, у вигляді членства в НАТО – для захисту решти території країни, а також якщо Україна стане на шлях повної інтеграції з Європою. Навіть менша за розміром Україна все одно повинна бути життєздатною країною, щоб залучати інвестиції та забезпечувати повернення біженців.
Це росіян треба переконати припинити воювати. Це росіяни не хочуть закінчувати війну
Наразі фактичною перешкодою є Путін. Дійсно, жоден з цих прихильників «миру», незалежно від того, чи походять вони з Інституту Квінсі, кампанії Трампа, Ради з міжнародних відносин або навіть з уряду США, не може пояснити, як вони переконають Росію погодитися на таку угоду. Це росіян треба переконати припинити воювати. Це росіяни не хочуть закінчувати війну.
Знову ж таки, подивіться на ситуацію на місцях. Навіть зараз, через два з половиною роки війни, яка мала б закінчитися за кілька днів, Кремль все ще прагне захопити більше території. Попри те, що Україна досі утримує частину захопленої Курської області, російська армія все ще посилає тисячі людей на смерть у битві за Донецьку область. Російську армію також, здається, не турбує втрата техніки. У тривалій битві за Вугледар, нині порожнє місто на сході України з довоєнним населенням 14 000 осіб, росіяни втратили близько 1000 танків, бронемашин і артилерійських установок – майже 6 відсотків усієї техніки, знищеної за всю війну.
Російські пропагандисти все ще закликають до розчленування та знищення України. Російські економічні рішення також не свідчать про прагнення до миру
Росія також не змінила своєї риторики. На державному телебаченні пропагандисти все ще закликають до розчленування та знищення України. Путін продовжує закликати до «денацифікації України», під якою він розуміє знищення української мови, культури та ідентичності, а також до «демілітаризації та нейтрального статусу», під яким він розуміє Україну, яка не має армії і не може протистояти завоюванню. Російські економічні рішення також не свідчать про прагнення до миру. Російський президент тепер планує витратити 40 відсотків національного бюджету на виробництво зброї, приносячи в жертву рівень життя, охорону здоров'я, пенсії, загальне процвітання і, можливо, стабільність самої економіки. Держава все ще виплачує все більші і більші премії всім, хто готовий піти воювати. Дефіцит робочої сили катастрофічний, як тому, що армія поглинає придатних чоловіків, так і тому, що багато інших виїхали з країни, щоб уникнути призову до армії.
Війна закінчиться лише тоді, коли у росіян закінчаться ресурси – а їхні ресурси не безмежні – або коли вони нарешті зрозуміють, що Росія не може перемогти
Переговори можуть розпочатися лише тоді, коли зміниться ця риторика, коли зупиниться оборонна машина, коли будуть залишені спроби завоювати ще одне село. Іншими словами, ця війна закінчиться лише тоді, коли у росіян закінчаться ресурси – а їхні ресурси не безмежні – або коли вони нарешті зрозуміють, що союзи України є реальними, що Україна не здасться, і що Росія не може перемогти. Так само як британці на початку 20-го століття вирішили, що Ірландія – це не Британія, а французи у 1962 році дійшли згоди, що Алжир – це не Франція, так само і росіяни мають визнати, що Україна – це не Росія. На цьому етапі можливе припинення вогню, обговорення нових кордонів, переговори про інші речі – наприклад, про долю понад 19 000 українських дітей, які були викрадені й депортовані росіянами, що є організованим актом жорстокості.
Ми ще не дійшли до цього етапу. Росіяни все ще чекають, коли США втомляться, перестануть захищати Україну і, можливо, оберуть Трампа, щоб диктувати умови і знову перетворити Україну на колонію. Вони сподіваються, що «втома від України», яку вони просувають, і брехливі аргументи про українську корупцію («яхти Зеленського»), за які вони платять американським впливовим особам, щоб ті їх повторювали, врешті-решт переважать стратегічні та політичні інтереси Америки. Що, звичайно, може статися.
Але якщо це так, на нас чекає неприємний сюрприз. Якщо Україна остаточно програє цю війну, витрати – військові, економічні, політичні – для США та їхніх союзників не зменшаться. Навпаки, вони, швидше за все, зростуть, і не лише в Європі. Починаючи з 2022 року, військові та оборонно-промислові зв'язки між Росією, Північною Кореєю, Іраном і Китаєм посилилися. Іран доставив до Росії безпілотники й ракети. Росія, своєю чергою, може надавати протикорабельні ракети хуситам – іранським маріонеткам, які можуть використовувати їх проти американських і європейських комерційних і військових кораблів у Червоному морі.
Згідно з нещодавнім повідомленням Reuters, росіяни зараз будують великий завод з виробництва безпілотників у Китаї. Китайці отримують вигоду від величезних технологічних досягнень, яких досягли росіяни, у багатьох випадках наслідуючи українців у війні з безпілотниками та іншими системами, навіть якщо американці не звертають на це пильної уваги.
Неспроможність перемогти Росію відчують не лише в Європі, а й на Близькому Сході та в Азії
Неспроможність перемогти Росію відчують не лише в Європі, а й на Близькому Сході та в Азії. Це відчують у Венесуелі, де агресивна непокора Путіна, безсумнівно, допомогла надихнути його союзника Ніколаса Мадуро залишитися при владі, попри поразку на виборах з великим відривом. Це буде відчутно в Африці, де російські найманці зараз підтримують низку потворних режимів. І, звичайно, цей провал відчують сусіди України. Я дуже сумніваюся, що Німеччина і Франція, не кажучи вже про Польщу, готові до наслідків справді провальної України, до розпаду української держави, до беззаконня або російсько-мафіозного правління на східному порозі Європейського Союзу, а також до насильства і злочинності, які будуть наслідком цього.
Засоби для запобігання такій міжнародній катастрофі знаходяться прямо перед нами: українські заводи з виробництва безпілотників, підземна лабораторія морських безпілотників, інструменти, які зараз розробляються, щоб дати можливість українській армії перемогти сильнішого супротивника, а також наш власний промисловий потенціал. Демократичний світ залишається багатшим і динамічнішим, ніж авторитарний. Щоб так було і надалі, Україна та її західні союзники мають переконати Росію припинити війну. Ми повинні виграти цю війну.
