Досвідчені бійці мають стати кадровим ядром армії і центром тяжіння для свіжомобілізованих (ПОГЛЯД)
"У своїй масі, ті хто давно воюють завдяки досвіду мають десятикратну перевагу порівняно зі свіжомобілізованими для виживання та ураження ворога. Отож варто спитати себе чи настільки я втомилася, що мій ухід додому вартує загибелі та каліцтва десяти новобранців", — написала на своїй фейсбук-сторінці громадська діячка і військовослужбовиця Тетяна Чорновол у контексті дискусії про демобілізацію.
Її допис викликав суспільний резонанс, тож Чорновол додала, що "змушена розкласти своє бачення по поличках". Texty.org.ua публікують ключові висновки військової у вигляді впорядкованої й дещо адаптованої прямої мови.
Ситуація зараз дуже непроста. Суспільство розділене на дві великі категорії за бажаннями, які керують всіма їх думками та поведінкою.
Перша категорія: в неї входить багато військових та їхні родини. Їхнє бажання — повернутися додому. Їхній аргумент — справедливість. «Ми вже воювали, хай нас замінять інші».
Друга категорія: цивільні та їхні родини, для яких найголовніше бажання — уникнути мобілізації. Їхній аргумент: право на життя. Вони бояться, що на фронті у них не має шансів вижити, мовляв, «не народжені для війни».
Що з цим робити країні?
Головне, чого треба досягти: щоб у першій категорії військовослужбовців бажання повернутися додому поступилося бажанню професійного росту та реалізації, бажанню успіхів у роботі.
Так, війна — це просто робота. Ми, військові, у своїх діалогах називаємо бойові дії «роботою» і сприймаємо їх так. У нас висока зарплата за нашу роботу, це безумовно вже «плюс», це аргумент перед сім’ями, щоб не кидати роботу.
У дуже багатьох є напрацьований досвід і вміння, це також важливо, бо якщо діяльність стає професійною, кидати й починати з «нуля» теж не хочеться.
Що треба робити, щоб наша робота була нам приємнішою.
Перше: нова зброя, нові технології мають потрапляти передусім у досвідчений колектив. Навчання на нову зброю потрібно проводити серед досвідченого складеного колективу.
По-суті, система така, що нову в тому числі НАТОвську зброю дають «чайникам», досвідчені воюють на «старому», «трофейному» або самотужки придбаному ними чи волонтерами.
Я часто чую, що свіжомобілізованих відправляють вчитися в країни НАТО. Мій взвод теж хоче, була б нам розрада.
Я вже мовчу про нагороди…
Досвідчених бійців треба підіймати на новий рівень. Формувати надійне кадрове ядро армії як центр тяжіння для слабкіших елементів
Найгірше — все одне і те саме. По колу. Ми зациклені на одному рівні. А досвідчених, навпаки, треба підіймати на новий рівень. Формувати надійне кадрове ядро армії як центр тяжіння для слабкіших елементів.
Таке у нас було в 2022 році — як тоді добре було воювати… Ми, добровольці-цивільні, крутилися навколо професійного армійського ядра. І страшно нам не було, бо знали, що є поряд досвідчені, якщо що прикриють.
Де воно тепер те ядро? Звісно де, поховане, скалічене, розкидане… вже ми на заміні.
Але ми не стали ядром… елітою, ми ті, ким затикають діри. Ми потребуємо заохочень у нашій роботі, перспектив і впевненості, що багато чого в наших руках.
«Свіжомобілізовані» окремим підрозділом — потенційні 200. Але мають чудову виживаність, якщо їх вводити в досвідчені колективи
Тепер про другу категорію.
Без неї ніяк. І тут замкнене коло. Без поповнення особового складу перша категорія закінчується швидко, бо її і так вже мало. Без першої категорії друга категорія теж закінчується швидко. «Свіжомобілізовані» окремим підрозділом — потенційні 200. Але мають чудову виживаність і перетворюються на хороших результативних воїнів, якщо їх вводити в досвідчені колективи.
Проте, щоб ця друга категорія пішла на фронт, стала ресурсом для армії, найголовніше — прибрати страх невідомого. Бо саме страх невідомого у них трансформується в страх швидкої загибелі. І вони панічно тікають через Тису.
Дуже важливо спростити переводи в армії, які зараз, по-суті, неможливі
А знайти тут вихід з ситуації неважко. Це лише — спрощений механізм потрапляння мобілізованого в ті підрозділи, в які він хоче, до того командира, якого він знає або йому рекомендував кум Петро. Дуже важливо спростити переводи в армії, які зараз, по-суті, неможливі.
Звісно, є купа підводних каменів, які я не побачила або про які не знаю, я лише командир взводу. Але якщо нічого не міняти, а просто затикати діри — це катастрофа. Я розумію, що діри такі, що не до жиру. Але хоч би по міліметру робити кроки в потрібному напрямку… до професійної армії, а не армії приречених.