Чому і як Росії вдається наступати на Сході, — The Economist
Британський журнал The Economist пише про те, як українські оборонці відбивають наступ російських військ на сході України, зокрема в районі Покровська. Texty.org.ua публікують перекладений матеріал.
Для тих, хто прибуває на посічену війною східну лінію фронту України, життя часто буває коротким. "Досвідчені солдати бояться знайомитися з новачками, – каже Артем, який колись був прикріплений до 59-ї бригади на південь від Покровська. — Твоя доля вирішується в перші кілька годин. П’ять-десять хвилин — цього цілком достатньо".
Артем згадує, що в одному з передових бліндажів він побачив "можливо, двісті покинутих [речових] комплектів" з прізвищами. Дістатися до позицій — це лише половина справи. Опинившись в окопах, що утворюють лінію фронту, доводиться мати справу з тим, що деякі солдати називають "вінегретом" — зогнилою сумішшю металу, сміття, гілок, крові та людських останків. "Неможливо утримувати позиції, бо дуже багато полеглих, а тіла ніхто не забирає", — каже він.
Літній наступ Росії, на відміну від минулорічного контрнаступу України, ніколи не оголошувався. Його найінтенсивніша фаза триває на Донбасі та в Харківській області вже три місяці. З моменту відступу з Авдіївки в лютому Україна, потерпаючи від нестачі зброї та людей, неухильно втрачає позиції: село тут, невдала ротація там. Зараз вона відступає до 1 км на день. Бої активізувалися по всій лінії фронту. 30 липня президент Володимир Зеленський заявив, що Покровськ, місто з населенням 60 000 осіб до війни, став головною метою Росії.
Читайте також: Просування росіян за два місяці: нова тактика і детальні карти гарячих ділянок
Російське просування було фрагментарним і далося дорогою ціною. Такими темпами пройдуть роки, перш ніж Росія завершить захоплення Донецької та Луганської областей – свою давню політичну мету, якщо вона взагалі зможе це зробити. Її втрати, вбитими та пораненими, становлять кілька сотень на день, що в п'ять-десять разів перевищує втрати України. Бронетехніки мало, її методично знищують українські безпілотники. Деякі підрозділи використовують старі мотоцикли.
Але водночас Росія розробила тактику, яка працює. Безперервні хвилі солдатів, кинуті на українські гармати, прориваються завдяки чисельній перевазі. Планерні бомби та перевага в артилерійських снарядах 4:1 можуть зруйнувати позиції. Безпілотники швидко ставлять під загрозу ключові дороги постачання далеко від місця бойових дій.
"Вони атакують наші слабкі місця по всій лінії фронту", — каже офіцер 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Сергій Ціхоцький.
Схоже, що росіяни обирають мішенню підрозділи з низьким моральним духом або напруженими відносинами між командуванням, використовуючи дезінформаційні кампанії та зброю, щоб ще більше послабити їх.
Читайте також: Пташка закликала Зеленського перевірити "злочинні накази" командира 59-ї бригади. Як відреагував Генштаб
59-та бригада стала особливою мішенню після публічної критики її командира за нібито безцеремонний підхід до операцій. Критика лише посилилася наприкінці липня, коли група бійців була оточена в Красногорівці, за 35 км на південний схід від Покровська, без наказу відступати. Ціхоцький вважає, що критика була несправедливою: "Зараз командирам доводиться обирати між складними та надзвичайно складними рішеннями".
Джерело з українських силових структур, що базується в Покровську, пояснює спад значною мірою "нищівним" затриманням зброї Конгресом США на початку цього року. Але найбільш нагальною проблемою на цей момент є нестача людських ресурсів і провал української мобілізаційної програми. У Росії більше людей. Моральний дух в українських лавах відповідно впав, каже він, хоча ступінь цього падіння дуже різниться залежно від бригади. "Є бригади, де робота добре організована, а є такі, де, відверто кажучи, ні".
З одного боку, такі бригади, як 3-тя штурмова, що зараз базується далі на північ від Ізюма, навіть мають резерви, які можна використовувати. Але три роки війни на виснаження можуть вихолостити навіть найкращі підрозділи. Командир 24-ї бригади, яку нещодавно перекинули з Нью-Йорка до Часового Яру, на одну з найгарячіших ділянок фронту, каже, що батальйони його бригади зараз воюють, маючи на позиціях лише 20 людей, що менше взводу.
Він просить залишитися анонімним, щоб висловити свій біль повною мірою. "Називайте мене Сирським", — жартує він, і в його голосі звучить гнів на адресу головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.
"Сирський" з 24-ї каже, що його бригада, яка здебільшого використовує раритетну зброю радянського виробництва, має від двох до шести снарядів на вісім гармат на день. Наслідком цього є близько 15 втрат за кожен бойовий день у бригаді. "Це божевілля. Ми воюємо разом з кухарями, електриками та механіками", — каже військовий.
Нещодавні невдачі спонукали старших командирів призначити кризових менеджерів, що досягло певного успіху. Серед них — полковник Павло Федосенко, який двічі відіграв вирішальну роль у захисті Харкова від російських атак, востаннє — у травні. Його поява в Красногорівці, одній із найбільш критичних ділянок, збіглася з її стабілізацією. Зараз Україна стримує росіян від подальшого просування, і все ще контролює близько 10% цього міста.
"Командування було слабким, — каже він у бліцінтерв'ю біля лінії фронту. — Я дав кожному підрозділу чіткіші інструкції щодо їхніх завдань, розташування резервів, позицій противника і того, де діють російські безпілотники".
Полковник Федосенко наполягає на тому, що за стабілізацією ситуації має послідувати наступ на російські позиції. "Нам потрібно повернути ініціативу. Якщо ми цього не зробимо, вони продовжуватимуть встановлювати умови".
Покровськ, як і багато інших міст Донбасу, чекає. Його східна дорога, що веде до Костянтинівки, вже в зоні досяжності російських безпілотників. Артилерія стоїть на околицях міста. Балістичні ракети — частина повсякденного життя. До падіння сусідньої Авдіївки в лютому двокімнатні квартири тут продавалися за $25 000. Зараз ціна становить $7 000-10 000. У центрі Покровська залишилася химера мирного життя, але смуток закарбувався на кожному чолі.
Джерело в силових структурах прогнозує, що за кілька місяців життя тут зміниться ще більш остаточно. "Вони доберуться до певних позицій, — каже він, — і тоді почне приземлятися російська артилерія та FPV-дрони".
Стрімкий російський наступ ставить багато запитань перед Україною: перед її народом, політиками та солдатами. Артем обрав драматичний варіант. Він втік під приводом забрати посилку з найближчого міста.
"Якби я цього не зробив, то не розмовляв би з вами зараз", — каже він. Але навіть він вважає, що Україна має й надалі воювати, а не шукати миру, і він зробив би це під керівництвом кращого командира.
Ненависть до Росії залишається об'єднуючим фактором серед українських військових, і вона, здається, стає тим сильнішою, чим ближче вони до фронту. Мало хто вірить у перемир'я, яке не призведе до нового і більш руйнівного нападу Росії. "Як командир я бачу необхідність переговорів, — каже полковник Федосенко. — Але як боєць, патріот і українець, я категорично проти них".
