Український саміт миру приніс розчарування та надію: головні підсумки події
Старший науковий співробітник Міжнародного інституту дослідження проблем миру в Осло Павло Баєв пише для аналітичного центру Jamestown Foundation про основні підсумки саміту миру у Швейцарії. Texty.org.ua публікують переклад статті.
Ключові висновки
- Український мирний саміт у Швейцарії не забезпечив значного прогресу в підписанні мирної угоди, але широка участь міжнародної спільноти продемонструвала різке спростування спроб Кремля перехопити порядок денний.
- Президент Росії Володимир Путін поспішно представив власний «мирний план» напередодні конференції, хоча його абсолютистські твердження суперечать поглядам багатьох країн Глобального Півдня.
- Київ може розвинути успіх у розширенні своєї міжнародної коаліції, досягнувши стійких успіхів на полі бою та зберігаючи експортні поставки зерна, що має вирішальне значення для глобальної продовольчої безпеки
Політичні інтриги навколо Саміту миру в Україні, який проходив у швейцарському Бюргенштоку 15 і 16 червня, за останні тижні набули такого розпалу, що дискусії навколо навмисно скороченого порядку денного та досить поміркованої підсумкової декларації можуть здатися неприголомшливими.
Провал масштабної російської кампанії, спрямованої на зрив саміту шляхом дипломатичного саботажу та кібератак, є гучним успіхом
Президент України Володимир Зеленський доклав багато особистих зусиль для підвищення резонансу події, і відсутність будь-якого суттєвого прогресу в напрямку припинення війни можна трактувати як невдачу. Одначе, провал масштабної російської кампанії, спрямованої на зрив саміту шляхом дипломатичного саботажу та кібератак, є гучним успіхом. Участь у заході 92 держав і вісьмох міжнародних організацій стала значною політичною перемогою України, яка одразу розпочала підготовку до наступного саміту.
Москва намагалася видати зібрання за безглузде без присутності чи навіть запрошення Росії. Українська ініціатива, однак, була більше зосереджена на розширенні коаліції держав, які підтримують основні принципи її опору агресії Росії, а не на прокладенні шляху до мирної угоди. Втім, Пекін не зацікавлений у такому створенні коаліції і відмовився брати участь у саміті. Тим часом деякі аналітики припускають, що Китай разом із Бразилією та Росією готує «повноцінну» мирну конференцію, в якій можуть брати участь усі зацікавлені сторони.
Президент Росії Володимир Путін не зовсім задоволений китайським «мирним планом». Він, утім, відчуває себе зобов’язаним заявити про готовність Москви прийняти його, і тому вирішив просунути власну ініціативу на нашвидкуруч скликаному форумі за участю повного складу його політичної еліти та запрошених західних ЗМІ.
Новосформульована вимога міжнародної легалізації анексії Росією чотирьох українських областей і Криму, здається, суперечить позиції Китаю щодо територіальної цілісності України. Вона виходить далеко за межі попередніх вимог щодо прийняття «реальності на землі». Намір Путіна, який стоїть за висуненням таких неприйнятних заяв, поєднував бажання захопити порядок денний дебатів у Швейцарії з бажанням продемонструвати, що Росія виграє війну.
Потреба Путіна вірити у можливість перемоги визначає стратегічну мету продовження наступальних дій на кількох напрямках, попри втрати, які оцінюють у 1000 солдатів на добу. Директива про відкриття нового напрямку наступу на Харків виявилася великою помилкою. Нездатність наступу захопити достатньо значну територію, щоб реалізувати бачення Путіна про «санітарний кордон» («буферну зону»), спонукала Сполучені Штати та інших союзників підтвердити право України націлюватися на військові штаби та матеріально-технічне забезпечення всередині Росії.
Основна відповідь Москви для приховування цього стратегічного фіаско полягає в тому, щоб зобразити дальні удари України як доказ готовності Організації Північноатлантичного договору (НАТО) до ескалації бойових дій, що суперечить висловленим волінням багатьох держав Глобального Півдня щодо заморожування війни.
Вимоги Путіна полегшують Києву виправдання своєї відмови вести переговори з Росією, водночас ставлячи Москву в політично незахищену позицію
Зеленський готовий детально пояснити впливовим «нейтральним» країнам, таким як Саудівська Аравія, що його відмова від варіантів негайного припинення вогню — це не емоційна поза чи тактична авантюра, а принципова позиція, заснована на стійкості українського суспільства. Вимоги Путіна полегшують Києву виправдання своєї відмови вести переговори з Росією, водночас ставлячи Москву в політично незахищену позицію, з якої практично неможливо відступити до розумного компромісу.
Україна прагне проявити гнучкість і перетворити свою стриманість у націлюванні на російське комерційне судноплавство в Чорному морі на угоду, яка б забезпечила безпеку судноплавства та гарантувала безперебійне постачання зерна, що є серйозним питанням продовольчої безпеки для багатьох держав Глобального Півдня. Зеленський може розвинути успіх мирного саміту у Швейцарії, надавши Туреччині статус гаранта морської безпеки в Чорному морі. Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган був обурений скасуванням Москвою «зернової угоди» в липні 2023 року та прагне забезпечити собі помітну роль у майбутніх мирних переговорах.
Ердоган був на зустрічі Великої сімки (G7) в Апулії, Італія, за день до саміту в Швейцарії. Ймовірно, турецький президент був обурений пропозицією Путіна зустрітися під час зустрічі Шанхайської організації співпраці в Астані на початку липня замість довгообіцяного візиту Путіна в Анкару. Уряд Ердогана повинен пояснити подальше посилення санкцій проти Росії, узгоджене на саміті G7, а також домовленості про надання Україні кредиту в розмірі 50 мільярдів доларів, який буде покритий коштом прибутків від російських фінансових активів, заморожених у західних банках.
Кожна конференція знаменує собою посилення солідарності та нові обіцянки військової допомоги Україні
Московські експерти наполегливо твердять про ерозію підтримки України Заходом. Проте кожна конференція знаменує собою посилення солідарності та нові обіцянки військової допомоги. Однією з угод, яка виділяється серед багатьох останніх подій, є двостороння безпекова угода між Україною та США, підписана під час зустрічі G7, яка надає відчутні гарантії безпеки Україні на найближчі десять років і має стати «сходинкою» до членства в НАТО.
Мир в Україні залишається баченням, яке навряд чи стало більш зрозумілим після конференції у Швейцарії – але вона важлива, оскільки для Києва необхідно донести свою позицію до якнайширшої аудиторії. Дипломатія може набирати обертів лише паралельно з послідовністю українських успіхів на полі бою, що вимагатиме узгоджених зусиль для поповнення та відновлення втомлених бригад. Прибуття ескадрилій винищувачів F-16 цього літа стане джерелом нової сили, і кожен зерновий корабель, який прямує з Одеси до Африки, відображає непохитну стійкість України.
Чимало українців, які чи не щоночі очікують чергового російського ракетного обстрілу, можуть прочитати слова Бюргенштокської декларації як боязкі та неоднозначні. Проте цей консенсус означає спростування вимог Путіна та крок до його поразки.
Переклад: Павло Космачевський
