Мобілізаційний закон жодним чином не сприятиме ані мобілізації, ані перемозі (ПОГЛЯД)
Урядовий закон про мобілізацію, ухвалений парламентом 11 квітня, є відверто слабким документом. Таку думку в колонці УП висловила керівниця напряму національної аналітики Центру спільних дій Оксана Заболотна. Texty.org.ua публікують ключові висновки експертки.
У чому слабкість мобілізаційного закону?
Фактично, головним способом забезпечити виконання конституційного обов'язку захисту Батьківщини стало позбавлення права керування авто. По-перше, це виглядає дивно. По-друге, не стосується тих, хто не користується автомобілем. По-третє, сама процедура притягнення до відповідальності – якийсь адміністративний спір. Але про що цей спір?
Захищати Батьківщину – конституційний обов'язок. Ухилення від нього в будь-якій формі – порушення цього обов'язку, яке може призвести до тяжких наслідків. А порушення Конституції чи закону, які можуть вести до тяжких наслідків, практично у всіх інших випадках є кримінально караними.
Щодо тих, хто перебуває за кордоном, то вони мають оновити дані через пошту або телефоном. Але що далі? Не оновлять – і яка відповідальність на них чекає? Тож ці норми порожні.
Друга крайність у законі – соціальний захист. Дуже добре, що є бажання дати все можливе людям, які на фронті. Але в будь-якої держави є стеля її ресурсу, і в нашому випадку ця стеля геть низька. Нам бракує власних грошей навіть для базового фінансування армії. Водночас ми мусимо збільшувати її чисельність, бо росіян на фронті стоїть більше, і тут раптом вирішуємо наобіцяти "соціалки".
Обіцяти гроші, коли їх немає, означає обманювати людей. Так вже було з виплатами для "чорнобильців", дітей війни та інших категорій, яким дуже багато обіцяли й дуже мало дали.
Читайте також: "Зараз ми неефективна країна". Реалістична оцінка війни від очільника "Повернись живим" Чмута
А що насправді могло б допомогти мобілізації?
Замість того, щоб обіцяти вочевидь нездійсненні соціальні виплати, варто було б почати з розв'язання тих проблем, які реально існують у Збройних силах – з підготовки людей, покращення умов для них, підвищення якості навчання, підготовки офіцерів, щоб їхня освіта відповідала потребам сучасної війни. Адже коли людина має впевненість, що її навчать, що нею командуватиме кваліфікований офіцер, їй буде трохи спокійніше.
Президент міг би вийти й сказати щось на кшталт такого: "Дорогі, щоб була держава, ви мусите взяти автомат чи заряджати гармату. Це необхідність, але щоб вам було легше, я зроблю те і те. Кращі побутові умови, чесна відпустка, вас краще навчають, ми будемо працювати над ефективністю й стежити, щоб командири вас берегли". Але цього не було.
Замість обіцянок грошей, сертифікатів на квартири й машини, що само собою не погано, ліпше подбати про те, що реально потрібне військовослужбовцям і що лякає військовозобовʼязаних. І тут ми підходимо до ключової проблеми.
Цей закон написаний абсолютно без розуміння того, що відбувається в армії та публічному управлінні. Тож він став просто спробою латання дірок в авральному режимі, тому мети – налагодити мобілізацію – він не досягне.
Спроби перекласти відповідальність, зменшити репутаційні втрати й догодити всім зрештою призвели до повністю протилежного – порожнього закону, який одним ускладнить життя, іншим – відкриє корупційні годівнички. І при цьому жодним чином не сприятиме ані мобілізації, ані перемозі.
