"Зараз ми неефективна країна". Реалістична оцінка війни від очільника "Повернись живим" Чмута

Ветеран АТО і очільник фонду допомоги армії "Повернись живим" відомий своїм реалістичними оцінками ситуації на фронті, які часто не збігаються з надто оптимістичними прогнозами представників влади. У свіжому інтервю УП він аналізує підготовку російських військ до чергового наступу та оцінює мобілізацію в Україні. Texty.org.ua публікують ключові фрагменти розмови у вигляді впорядкованої прямої мови Чмута.

Тарас Чмут/Фейсбук
Тарас Чмут/Фейсбук

Про ситуацію на фронті

Те, що відбувається зараз – це певна патова ситуація, оскільки швидко захопити Україну росіянам не вдалося, вони не змогли залякати нас силою, ядерною зброєю, техногенними ударами, блекаутами. Збити повністю західну підтримку їм теж не вдалося. І, як результат, росіяни перейшли в ту гру, в якій себе найкраще почувають – гра в довгу. 

Що відбувається у нас? Ми маємо різне бачення з деякими західними партнерами по війні, бачимо дивні процеси всередині країни, які виливаються у внутрішньополітичне протистояння. Я зараз говорю про повну імпотенцію парламенту, про тиск на весь бізнес, про абсолютно деструктивну поведінку правоохоронних органів і спецслужб.

А на цьому фоні росіяни проводять якісне імпортозаміщення важливих компонентів для зброї й техніки, готуються до чергової мобілізації, готують 300 тисяч людей на літо. І їм треба щось протиставити. 

На деяких ділянках ми відбиваємо території, на деяких ділянках, на жаль, втрачаємо території, на деяких героїчно тримаємо плацдарм, намагаємося тиснути там, де можемо.

Але вже 2024 рік. Війна почалася 10 років тому, йде третій рік великої війни. На скільки нас вистачить? 

Про сприйняття війни

У Києві вже багато хто думає, що ми вже виграли, а хтось забув, що війна триває. А треба пам'ятати, що вона може повернутися сюди.

Нам не можна потрапляти в ту бульбашку ілюзії, в якій була Росія перед початком повномасштабного вторгнення. 

Адже саме це призвело до її поразки на першому етапі повномасштабної війни. І значною мірою призведе, я дуже сподіваюся, до майбутньої поразки в довгостроковій перспективі.

Це не тільки питання готовності Києва, а питання готовності країни загалом.

З хорошого, то за останні місяці ми дуже якісно взялися за підготовку інженерно-фортифікаційних ліній оборони. Фактично від Житомирщини й до Одещини. Насправді це те, що треба було робити ще в 2015 році. Але, на жаль, до нас доходить пізно. 

Чи готовий зараз Київ? У порівнянні з 2022 роком Київ готовий в рази краще. 

Але і росіяни можуть бути готові в рази краще. І це вже не буде колона Омону чи росгвардії, яка зі щитами для розгону акцій протесту спокійненько на вантажівках рухається в бік столиці. Якщо це станеться, то може бути повноцінний комбінований наступ – все, як книжка пише. 

У чому зараз ми сильніші за росіян

На багатьох ділянках ми перебуваємо в обороні, а в обороні завжди простіше. 

Ми можемо робити комбіновані удари на глибину до півтори тисячі кілометрів. Росія – велика країна, а ППО всім не прикриєш, і цілі для нас будуть знаходитися завжди, це для нас плюс. 

У нас є волонтерський рух. Це важливо, бо він швидкий, доволі об'ємний з точки зору коштів і ресурсу. У ворога цього немає. 

Далі ми сильніші з позиції доступу до технологій світу, де у росіян проблеми. Але це не значить, що ці всі канали для них заблоковані. Сильніші з точки зору зв'язку на тактичній ланці, в ситуаційній обізнаності на полі бою.

І я б сказав, що сильніші в якості людей і мотивації. Але треба бути відвертим – у них також є доволі професійні люди. 

Чого найбільше потребує військо

Люди – це пріоритет номер один. Немає людей – немає всього решти. Якби була достатня кількість людей, війна була б зовсім іншою зараз. 

Якщо зводити все до матеріальних потреб, то найперше – це боєприпаси всієї номенклатури. В пріоритеті артилерійські снаряди, мінометні міни, далекобійні засоби ураження тактичного й оперативно-тактичного рівня, хотілося б і стратегічного рівня. Далі: бронетехніка, БТР, БМП. В цьому списку не буде танків, на мою думку, зараз це не пріоритетне.

Потрібен також медично-евакуаційний транспорт, засоби радіотехнічної боротьби. Тут не буде безпілотників-розвідників, оскільки ми доволі непогано і гарно насичуємо їх з боку держави, волонтерів, партнерів. 

Ще потрібні колективне піхотне озброєння, транспорт, логістика, інженерна техніка. А далі все інше – там безмежні потреби всього.

Про технологічний прогрес у баченні Залужного та ШІ

На думку головкома Залужного, [технологічним стрибком] мали бути FPV і в цілому безпілотні технології на полі бою. Я мав довгу розмову про це з ним.

Залужний вбачав у цій технології величезний потенціал, завдяки якому ми могли б нівелювати російську кількісну перевагу в людях, у техніці, в озброєннях, у тактичній глибині, виграючи час. 

Під це головком хотів формувати командування безпілотних сил, під це він хотів формувати 100 рот так званих "Рубаків" – рот ударних безпілотних авіаційних комплексів, під це він хотів формувати ту саму армію дронів – мільйон плюс FPV і виробів інших платформ.

Щодо використання штучного інтелекту у війні – він трансформує застосування тієї чи іншої техніки озброєння. Але наразі, щоб прямо змінити хід війни – ні, я не бачу такого потенціалу в короткостроковій перспективі.

Є дуже багато команд, які працюють над оптичними системами навігації, над системами автозахоплення, розпізнавання і донаведення на ціль. Це потроху впроваджується на полі бою обома сторонами.

До речі, що б ще можна робити? Скажімо, автоматизувати застосування FPV і мінімалізувати там людський чинник. Але на кожному з етапів там купа питань, проблем, і воно не так все супер просто, як може здаватися.

І завжди на будь-яку дію з'являється протидія. Це одвічна боротьба броні й снаряду.

На товстішу броню з'являється кращий снаряд, на кращий снаряд з'являється якась нова комбінована броня. Той, хто швидше переадаптується, той, хто швидше переналаштовується, той, хто гнучкіший, оперативніший, не боїться пробувати і шукати – той і виграє.

Про проблеми мобілізації

Ми в якийсь момент вибудували некоректну інформаційну політику стосовно цього питання. У багатьох питаннях ми дозволяємо працювати російським і внутрішнім ботофермам, якимось псевдоактивістам, які викривляють реальність. 

Відповідно ми нормально не караємо за зловживання в контексті мобілізації, гальмуємо рекрутинг, гальмуємо децентралізацію базової загальновійськової підготовки, втрачаємо час на рівні парламенту, до якого насправді в мене тут найбільше питань.

У мене взагалі багато питань до політиків, які мають приймати політичні рішення, відповідати за них, які зараз зайняли позицію страусів і намагаються кидатися відповідальністю один в одного – від органу влади до органу влади.

Парламент, який мав би в умовах війни працювати цілодобово і трансформувати все для того, щоб у нас була найкраща країна з точки зору законів і нормативно-правових актів – не може зібратися на голосування.

Ми втрачаємо час, який нам забезпечують сотні тисяч чоловіків і жінок на полі бою. Цей час не безкінечний. 

На мою думку, мобілізація має відбуватися з 20 років уже. Ми занадто багато втратили часу. 

Якщо ми хочемо вижити як країна, ми маємо повернутися до війни обличчям, прийняти її як реальність і почати з цим щось робити. Бо інакше – все даремно, сотні тисяч людей, які загинули, які скалічені, які гинуть сьогодні, поки ми тут балакаємо. Воно все даремно. 

Зараз ми неефективні. Неефективна країна ніколи не переможе тоталітарну, авторитарну жорстку вертикаль сили і примусу, в якої є ще й 150 мільйонів людей, і величезні кошти.

25 років – о'кей, але вже пізно. Нам треба приймати непопулярні рішення або в майбутньому нас чекатимуть ще більші проблеми.

Зараз росіяни місяць до місяця стають сильнішими, і їхня позиція посилюється. Тож зараз нам треба закопуватися, перезавантажувати економіку і тримати оборону.

стратегічна адаптація мобілізація фронт чмут

Знак гривні
Знак гривні