Майбутнє НАТО — за перемогою України над Росією. Як цього досягти: стратегія з п'яти елементів

4 квітня НАТО відзначає свою 75-ту річницю як найуспішніший військовий альянс в історії. Однак його майбутнє як надійного стримувача агресії зараз залежить від перемоги України над Росією.

Про це пише старший науковий співробітник Atlantic Council, ексзаступник помічника міністра оборони з питань Європи та політики НАТО Ян Бжезінський. Texty.org.ua публікують переклад ключових висновків експерта.

Дмитро Кулеба і Єнс Столтенберг під час зустрічі 4 квітня 2024 року. Фото: nato.int
Дмитро Кулеба і Єнс Столтенберг під час зустрічі 4 квітня 2024 року. Фото: nato.int

Втрата Україною динаміки у захисті від повномасштабного російського вторгнення глибоко вкорінена у спроможності Москви стримувати Альянс від надання більш потужної допомоги Україні. Ключовим елементом стратегії російського президента Путіна є застосування ядерного примусу для стримування Заходу від прямого втручання на захист України.

Поки що ця стратегія спрацьовує краще, ніж він сподівався. Погрози Путіна ядерною війною змусили Альянс пообіцяти "не ступати чоботами на землю" і залякали союзників, змусивши їх обмежити постачання військової техніки в Україну.

Ефективність, з якою Росія застосовує ядерний примус, підкреслює явний дисбаланс сил між НАТО і Росією. Сукупний валовий внутрішній продукт (ВВП) країн-членів НАТО становить близько 51 трлн доларів, що більш ніж у 20 разів перевищує ВВП Росії. У 2023 році країни-члени НАТО витратили на оборону 1,3 трильйона доларів, що приблизно в десять разів більше, ніж Росія, а російська військова техніка й особовий склад не можуть зрівнятися з технологіями та професіоналізмом військ Альянсу.

Цей дисбаланс викликає запитання: як так сталося, що Альянс не може або не хоче рішуче перемогти російське вторгнення? Це питання неминуче постане на липневому саміті. Лідери країн Альянсу однозначно пов'язали безпеку НАТО з російсько-українською війною. Саміти НАТО неодноразово засуджували повномасштабне вторгнення і вимагали від Росії "повністю і беззастережно вивести всі свої сили та техніку з території України".

І риторика посилилася. Президент Франції Емманюель Макрон нещодавно назвав цю війну "екзистенціальною" для Європи. "Якщо Росія виграє цю війну, довіра до Європи буде зведена до нуля", — сказав Макрон, додавши, що тоді війна дійде до східного кордону НАТО. Байден у своєму останньому зверненні про стан справ в ЄС сказав: "Якщо хтось у цій кімнаті думає, що Путін зупиниться на Україні, я запевняю вас, що це не так". Чимало лідерів країн-членів Альянсу сказали те саме, хоча і не в таких нагальних виразах.

НАТО має довгий і важливий порядок денний на майбутньому саміті у Вашингтоні: лідери Альянсу підкреслять оновлену єдність НАТО. Вони представлять оновлену концепцію оборони та стримування. І вони розгорнуть свої вдосконалені військові плани, які вже підкріплені збільшенням витрат на оборону і більш інтенсивними й масштабними навчаннями. Усе це правда... але чи підтвердить саміт, що НАТО все ще може спиратися на політичну волю — політичну твердість, необхідну для перемоги над своїми супротивниками?

Якщо майбутній Вашингтонський саміт має на меті вселити подальшу віру в авторитет НАТО, а отже і в його майбутнє, то Альянс має вжити заходів для того, щоб спрямувати Україну на чіткий шлях до перемоги. Для цього потрібна стратегія, що складається з п'яти основних елементів:

  1. Лідери країн-членів Альянсу повинні однозначно підтримати цілі України у війні — тобто повне відновлення території до кордонів 1991 року. Будь-яка інша позиція буде розчаровуючим сигналом для України й заохоченням для Путіна продовжувати своє вторгнення.
  2. НАТО більше не може зволікати з наданням Україні зброї, якої вона так гостро потребує — в необхідних обсягах і без жодних обмежень на її використання проти легітимних військових цілей в Росії. Цей список включає винищувачі, далекобійні вогневі засоби, обладнання для розмінування, додаткові танки, а також системи протиповітряної та протиракетної оборони.
  3. Проти Росії мають бути запроваджені справді всеосяжні та ефективні санкції. Торік ВВП Росії зріс більш ніж на 3 відсотки, попри західні санкції, спрямовані на перешкоджання військовим зусиллям Москви. Цей факт підкреслює неадекватність режиму санкцій Заходу. Суворі санкції самі по собі можуть не зупинити вторгнення Путіна, але їх запровадження — і їх дотримання — послабить російську військову машину, підірве політичну стабільність в країні та слугуватиме позитивним відображенням рішучості Альянсу.
  4. Союзники по НАТО мають активно інформувати російський народ про жорстокі реалії цієї війни. Трансатлантична спільнота просто не проводить інтенсивної інформаційної кампанії з цього приводу, побоюючись створити враження, що Захід має намір змінити режим у Росії. Тим часом Росія та її союзники постійно посилюють свої інформаційні кампанії проти Заходу.
  5. Вашингтонський саміт має надати Україні чіткий шлях до членства в НАТО. Членство України в НАТО потрібне не лише для забезпечення післявоєнного миру. Воно необхідне для ефективної стратегії перемоги, яка дозволить Україні швидко і рішуче досягти своїх воєнних цілей. Членство України в НАТО і гарантії безпеки, які з ним пов'язані, — це єдиний спосіб переконати Путіна, що Україна незворотно інтегрована в трансатлантичну спільноту і більше не є вразливою для його підпорядкування.

безпека європи протидія рф глобальна безпека україна-нато

Знак гривні
Знак гривні