Як Україна може перемогти в обороні: розбір нової стратегії
Є варіант, який у Вашингтоні здебільшого ігнорують: перемога через оборону, пишуть для впливового американського видання Foreign Affairs експертки аналітичного Центру Стімсона. Хоч цей підхід не надто популярний в Україні, його не слід відкидати й варто розглянути як один зі способів виграти війну на виснаження, наголошують авторки. Texty.org.ua переклали ключові тези матеріалу.
Про авторок: Емма Ешфорд — старша наукова співробітниця Центру Стімсона та ад’юнкт-доцентка Джорджтаунського університету. Авторка книжки «Нафта, держава і війна: зовнішня політика нафтодержав».
Келлі А. Гріко — старша наукова співробітниця Центру Стімсона та ад’юнкт-професорка Джорджтаунського університету.
Більшу частину допомоги останні два роки спрямовували на посилення наступальних можливостей України у війні проти Росії. Однак перемога України та Заходу необовʼязково означає повернення всіх окупованих територій. Вона означає крах планів Путіна з підкорення України.
Якщо Україна зможе захистити територію, яку вона контролює, в найближчі місяці, використовуючи оборонні засоби, вона може позбавити Росію шляху до повної перемоги і, можливо, навіть відкрити двері для переговорів. Путін, очевидно, вважає, що час на його боці, тоді як сильна, стійка українська оборона доведе, що він помиляється.
ТЕОРІЇ ПЕРЕМОГИ
Нинішня скрутна ситуація, в якій опинилися західні політики, є результатом максималістського мислення. З одного боку дебатів є ті, хто стверджує, що Україна не може перемогти, поки не поверне собі кожен квадратний сантиметр своєї території, включно з тією, які Росія утримує з 2014 року. З іншого боку є ті, хто стверджує, що Сполучені Штати вже витратили занадто багато, і що Україна має домагатися миру зараз, використовуючи традиційний підхід "мир, а не перемога".
Жоден з цих варіантів не є добрим. Є реальні обмеження щодо того, що Захід може надати Україні для того, щоб вона змогла повернути собі територію. Громадська думка в Сполучених Штатах і Європі виступає проти значного додаткового фінансування, а запаси західних боєприпасів вичерпуються. Водночас зараз також не найкращий час для мирних переговорів. Попри очевидну патову ситуацію на полі бою, малоймовірно, що Путін погодиться на припинення вогню до президентських виборів у США 2024 року, які, як він сподівається, принесуть йому президентство Трампа, а отже, і кращу угоду. Він також, безсумнівно, усвідомлює похмуру математику сухопутної війни: Росія має більше населення призовного віку, ніж Україна, і сильнішу промислову базу. На папері час на його боці.
Політики на Заході знають, що їм потрібна нова стратегія: Білий дім дедалі наполегливіше підштовхує Україну до переходу до оборонної стратегії у 2024 році, і Зеленський та його військове командування поступово визнають необхідність такого переходу, оголосивши в листопаді про розширення оборонних укріплень.
Проте американські політики також потребують нової теорії перемоги. Переорієнтація на оборону — це правильна ідея, але і Вашингтон, і Київ переслідують її з неправильних причин. По обидва боки Атлантики оборона розглядається здебільшого як тимчасовий захід, щоб виграти час для розбудови потенціалу для майбутніх наступальних операцій. Як нещодавно написав Джек Вотлінг у журналі Foreign Affairs, Захід "стоїть зараз перед вирішальним вибором: підтримати Україну, щоб її лідери могли захистити свою територію і підготуватися до наступу в 2025 році, або поступитися безповоротною перевагою Росії".
Докладніше про це читайте тут: Війна в Україні не зайшла в глухий кут. Як Захід може запобігти російській перевазі цього року
Схожих поглядів дотримуються і в Києві, де оборону, схоже, розглядають як необхідне зло, яке потрібно робити, поки військові зосереджуються на розбудові своїх резервних сил і продовженні кампанії з завдання глибоких ударів по російській логістиці. Генерал Валерій Залужний, головнокомандувач Збройних сил України, нещодавно заявив, що "нові, інноваційні підходи" все ще можуть переломити хід війни. В обох випадках план передбачає, що Україна відновить свої сили цього року і відновить контратаки не пізніше весни 2025 року.
Однак поки що ці теорії перемоги не пройшли перевірку на полі бою. Ані маневрена військова кампанія Києва, в якій українські війська намагалися прорвати російські лінії та швидко відвоювати територію, ані спроби підірвати народну підтримку війни в Росії за допомогою атак безпілотників на Москву не увінчалися успіхом. Путін не збирається визнавати свою поразку, тому що він все ще вірить, що його армія має реальний шлях до перемоги. Він думає, що зможе пережити підтримку Києва з боку Заходу і врешті-решт перемогти Україну шляхом повного виснаження.
Навіть після двох років війни точні цілі Путіна залишаються незрозумілими. Початковий наступ у лютому 2022 року явно мав на меті обезголовити й підкорити українську державу. Коли це не вдалося, Кремль заявив, що прагне повного завоювання чотирьох українських областей: Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької. Однак на стратегічному рівні політичні цілі Путіна досить прозорі: послабити Київ, захопити якомога більше території і не допустити подальшої інтеграції України з Європою.
Таким чином, оборона сама по собі може стати шляхом до перемоги, якщо Україні та її західним прихильникам вдасться переконати Путіна в тому, що він не зможе досягти цих стратегічних цілей. За такого підходу Україна розбудує потужні фортифікаційні споруди і оборонні можливості, щоб продемонструвати, що країна може витримати тривалу війну на виснаження і запобігти подальшому просуванню Росії, навіть за умови зменшення західної підтримки. З часом послідовна, стійка українська оборона могла б переконати Кремль у безперспективності продовження бойових дій, що відкрило б перспективу миру.
В ОБОРОНІ
Якщо з цієї війни можна винести один чіткий урок, то він полягає в тому, що сьогоднішнє поле бою сприяє обороні. Сучасна зброя, особливо дрони, сучасна артилерія і протитанкові ракети великої дальності, значно полегшують утримання території, ніж її захоплення. Мобільні наземні засоби протиповітряної оборони важко виявити й знищити, що дає захисникам перевагу над сучасними військово-повітряними силами. Перехід до оборони в Україні міг би скористатися цими перевагами і вимагав би трьох конкретних елементів для досягнення успіху.
По-перше, Україні необхідно побудувати систему оборонних ліній, що складається з глибоких траншей, підготовлених вогневих позицій, ровів, протитанкових мін і "зубів дракона" — систему, що не відрізняється від російської так званої лінії укріплень Суровікіна, що торік продемонструвала свою ефективність. Українські війська вже мають правильну мантру: "Хочеш жити — копай". Проте досі українська оборона складалася переважно з неглибоких окопів, а не стаціонарних укріплень, оскільки військові вели мобільну оборону, здійснюючи раптові атаки на російські війська та лінії постачання.
Оборона також має бути глибокою і багатошаровою, поступово виснажуючи військову міць Росії, якщо її війська наважаться її перетнути. Перша лінія має бути щільно замінована протитанковими боєприпасами і бетонними бар'єрами, за якими українські війська в бункерах і окопах зачаїлися б зі смертоносною вогневою силою. Друга оборонна лінія, страхування від прориву, пропонувала б більше того ж самого, вимагаючи високої ціни для будь-яких російських нападників. Ці оборонні споруди забезпечать українським військам значно більший захист і дозволять їм краще протистояти російським наступальним діям, ніж мобільна оборона, з якою вони боролися дотепер.
Це може коштувати напрочуд дешево. Наприклад, Росія побудувала свої "зуби дракона" приблизно по 130 доларів за кожну піраміду, заклавши близько 1000 бетонних пірамід у чотири ряди для укріплення трохи менше милі фронту. За таку ціну Україна могла б укріпити всю лінію фронту на Донбасі (близько 260 миль) приблизно за 54 мільйони доларів. Протитанкові міни також дешеві — менш як 10 000 доларів за штуку, і американські військові мають багато таких мін, в тому числі понад 178 000 мін М21, які незабаром будуть замінені новими моделями.
По-друге, Україна має зробити пріоритетом збереження конкурентного повітряного простору, щоб жодна зі сторін не мала переваги в повітрі. Хоча українське командування наполягає на тому, що навіть невеликої кількості західних винищувачів, таких як F-16, було б достатньо, щоб отримати перевагу в повітрі над полем бою, це видається малоймовірним.
Однак, як Україна вже показала в цій війні, вона може досягти успіху в обороні доти, доки її наземна протиповітряна оборона залишатиметься реальною загрозою для російських військових літаків. Сьогодні західні запаси зенітних ракет вичерпуються, що підвищує ризик того, що Київ більше не зможе стримувати ВПС РФ. Щоб уникнути такої перспективи, Україні, можливо, доведеться бути більш вибірковою у використанні своїх засобів протиповітряної оборони. Заходу, схоже, важко задовольнити поточні потреби України в протиповітряній обороні, але це та сфера, де креативне мислення може допомогти: запуск проєкту FrankenSAM, який має на меті поєднати сучасні західні ракети з українськими пусковими установками й радарами радянських часів, пропонує один зі шляхів вирішення цього критичного дефіциту.
По-третє, Україна має розширювати внутрішнє виробництво зброї, зменшуючи свою залежність від західних постачань. За часів холодної війни Україна була великим виробником зброї, і зусилля Києва з нарощування оборонного виробництва з початку війни є багатообіцяльними. Більш самодостатня Україна дала б сигнал Москві, що навіть якщо західна підтримка України зменшиться, російські війська зіткнуться з жорстким військовим опором.
Перехід до оборони важливий не лише тому, що він може показати Кремлю, що подальше територіальне завоювання є недосяжним, а й тому, що він допоможе Україні розв'язати дві найбільші проблеми: нестачу солдатів і слабку підтримку Заходу. Мережа потужних оборонних споруд дозволила б Києву ефективніше використовувати свої ресурси, зменшивши кількість особового складу і кількість артилерії, необхідної для захисту своїх фронтів. В умовах серйозної кризи, що назріває в Україні, будь-яка стратегія, що вимагає меншої кількості військ, є безсумнівним переможцем.
Перехід до оборони також є дешевшим для західних прихильників Києва. Оборонна стратегія зменшує необхідність озброювати Україну дорогими і дефіцитними західними системами, призначеними для надання їй якісної наступальної переваги, такими як сучасні винищувачі або танки. Замість цього Захід міг би переорієнтувати допомогу на дешевші боєприпаси, будівельні матеріали та системи ППО, одночасно працюючи над нарощуванням оборонно-промислової бази України.
