Війна в Україні не зайшла в глухий кут. Як Захід може запобігти російській перевазі цього року

Після провалу наступальних операцій у 2023 році як з боку України, так і з боку Росії, формується наратив про те, що війна в Україні зайшла в глухий кут. Сприйняття невизначеного, але статичного конфлікту викликає відчуття втоми в столицях партнерів України: якщо жодна зі сторін, ймовірно, не досягне суттєвого прогресу, статус-кво видається стабільним і не потребує нагальної політичної уваги.

Однак таке уявлення про патову ситуацію є глибоко хибним. І Москва, і Київ змагаються за відновлення наступальної бойової потужності. У конфлікті такого масштабу цей процес займе багато часу. Хоча перша половина 2024 року може принести мало змін у контролі над українською територією, матеріальна база, підготовка особового складу та втрати, яких зазнає кожна зі сторін протягом наступних кількох місяців, визначатимуть довгострокову траєкторію конфлікту.

Захід фактично стоїть зараз перед вирішальним вибором: підтримати Україну, щоб її лідери могли захистити свою територію і підготуватися до наступу 2025 року, або поступитися безповоротною перевагою Росії.

Захід стоїть перед вирішальним вибором: підтримати Україну або поступитися безповоротною перевагою Росії

Невизначеність щодо довгострокового надання допомоги Україні ризикує не лише надати Росії переваги на полі бою, а й ще більше заохотити Москву. Кремль тепер вважає, що може пересилити волю Заходу. Якщо на початку 2024 року не будуть взяті чіткі зобов'язання, рішучість російського режиму лише зміцніє.

Те, що Сполучені Штати і Європа зроблять протягом наступних шести місяців, визначить одне з двох майбутніх. В одному випадку Україна може наростити свої сили для відновлення наступальних операцій і послабити російську військову міць настільки, що Київ зможе вступити в переговори з важелями впливу для нав'язування тривалого миру. В іншому разі, нестача постачання і підготовленого особового складу занурить Україну у жорстку боротьбу, яка призведе до виснаження й остаточного підкорення.

Мобілізована і підбадьорена Росія становитиме постійну загрозу для НАТО, що вимагатиме від США нескінченних зусиль зі стримування в Європі

Міжнародним партнерам України слід пам'ятати, що перший результат бажаний не лише для українців. Необхідно захистити міжнародну норму, згідно з якою держави не змінюють свої кордони силою. Мобілізована і підбадьорена Росія становитиме постійну загрозу для НАТО, що вимагатиме від Сполучених Штатів нескінченних зусиль зі стримування в Європі. Це обмежило б здатність Сполучених Штатів проєктувати силу в Індо-Тихоокеанському регіоні й суттєво збільшило б небезпеку конфлікту навколо Тайваню. Захід може обирати, в якому напрямку розвиватиметься історія. Але спочатку він має визнати серйозність рішення, яке зараз стоїть перед ним.

Читайте також: Які помилки Заходу ускладнили контрнаступ України – Observer

ДЕФІЦИТ ЧАСУ

Якби наступ українських військових у 2023 році пішов за планом, вони прорвали б так звану "лінію Суровікіна" в Запорізькій області і звільнили б Мелітополь, перерізавши "сухопутний міст" між Росією та Кримом. У поєднанні з українськими військово-морськими операціями це призвело б до облоги Криму. Ця мета була амбітною, але досяжною. Головною причиною невдачі було те, що українські підрозділи, призначені для ведення наступу, не мали достатньо часу для тренувань і підготовки.

Українські підрозділи, призначені для ведення наступу, не мали достатньо часу для тренувань і підготовки

У липні 2022 року Велика Британія разом з іншими українськими партнерами започаткувала операцію "Інтерфлекс" для підготовки українських військ. На той час Україна відчайдушно потребувала більшої кількості підрозділів для утримання оборонних позицій, тому "Інтерфлекс" визначив п'ятитижневу програму підготовки, надаючи пріоритет навичкам, життєво важливим для оборонних операцій. Цей п'ятитижневий режим досі існує, але місія докорінно змінилася.

Під час Другої світової війни британські військові вважали 22 тижні мінімально необхідним часом для підготовки солдата до піхотного бою. Після цього початкового періоду солдати призначалися до підрозділів і брали участь у колективних тренуваннях у батальйонах. Ще до травня 2023 року було очевидно, що українські війська недостатньо підготовлені до наступальних операцій і ледве встигли навчитися користуватися новою технікою. Але в міру того, як російські війська зміцнювали свої оборонні позиції, з наступом не можна було зволікати.

Боєздатність армії залежить від того, наскільки добре координуються невеликі підрозділи

Кількість розгорнутих військ — не єдине, що має значення на війні: боєздатність армії залежить від того, наскільки добре координуються невеликі підрозділи, навіть якщо вони розосереджені на великій території. Географія України вимагає особливо кваліфікованої координації, оскільки лісосмуги заважають підрозділам бачити один одного. Загроза артилерійського обстрілу ще більше посилює розпорошеність, тому роти часто розкидані на майже двокілометровій ділянці фронту. У цьому географічному контексті необхідна здатність синхронізувати дії поза межами прямої видимості кожного підрозділу, щоб підрозділи могли підтримувати та використовувати здобутки одне одного.

Однак колективні навчання в українській армії рідко відбувалися на рівні вище роти, а потреба в укомплектуванні нових підрозділів призвела до того, що в більшості з них бракує досвідчених офіцерів. За час війни чисельність українських військ збільшилася в п'ять разів, а кількість підготовлених штабних офіцерів не зросла. На театрі бойових дій, де українські офіцери мають синхронізувати широко розосереджені маневри з артилерійським вогнем, польотами безпілотників та ефектами радіоелектронної боротьби, нестача польових офіцерів означає нездатність зшивати воєдино великомасштабні операції.

Під час наступу 2023 року українські операції велися переважно парами рот під безпосереднім керівництвом недоукомплектованого командного пункту бригади. В результаті, хоча українські солдати часто досягали успіху в захопленні ворожих позицій, вони рідко могли використати зроблені ними проломи або швидко закріпити свої здобутки. Замість цього їм доводилося зупинятися і планувати, даючи російським військам час на перезавантаження. Якщо українські військові не зможуть розширити масштаби своїх операцій, цей досвід ризикує повторитися. Однак для проведення належної підготовки потрібен час.

КОЛИ НАЙКРАЩИЙ ЗАХИСТ — ЦЕ ВДАЛИЙ НАПАД

Реформи у підготовці українських військ потрібні для ефективніших наступальних операцій. Але краща підготовка не зменшить потреби Києва в матеріально-технічному забезпеченні. Українські військові, ймовірно, зіткнуться зі значною нестачею обладнання протягом наступного року: в розпал наступу 2023 року Україна випускала до 7000 артилерійських снарядів на день, що становило до 80 відсотків бойових втрат Росії. Однак наприкінці 2023 року українські війська випускали близько 2 000 пострілів на день.

Якщо Україна не зможе знову створити локальні умови артилерійської переваги, будь-які нові наступальні операції призведуть до неприйнятних втрат українських військ

Тим часом артилерійські потужності Росії різко зросли, і зараз російські війська вистрілюють близько 10 000 пострілів на день. Якщо Україна не зможе знову створити локальні умови артилерійської переваги, будь-які нові наступальні операції призведуть до неприйнятних втрат українських військ.

Дійсно, без створення таких локальних зон артилерійської переваги Україні буде важко відбивати російські атаки. Наразі Росія розмістила на півдні України близько 340 000 військовослужбовців. Протягом більшої частини війни наступальний потенціал цих військ був обмежений логістичними проблемами. Але Росію також стримував високий рівень втрат — до 1000 загиблих і поранених на день у найважчі періоди бойових дій. Така кількість втрат змусила Росію відправити на фронт непідготовлений особовий склад. Хоча це не зупинило Москву від спроб наступальних маневрів, це обмежило їхню ефективність.

Виклик для України полягає в тому, що навіть зберігаючи оборонну позицію, вона має продовжувати здійснювати локальні наступальні операції

Виклик для України полягає в тому, що навіть зберігаючи оборонну позицію, вона має продовжувати здійснювати локальні наступальні операції. Якщо Росія зазнає менших втрат, спроможність її військ на місцях покращиться. Зменшення тиску на фронті дасть Росії й інші переваги. Москва зможе відвернути досвідчені війська на підготовку новобранців, що потенційно дозволить їй відкрити нові наступальні напрямки у другій половині 2024 року.

Російські війська також можуть сконцентруватися на секторах, де вони зможуть створити більш вигідну геометрію поля бою і завдати Україні більших втрат. Якщо Україна залишить великі ділянки фронту непорушними, російські війська також зможуть значно розширити свої укріплення, що ускладнить проведення будь-яких майбутніх українських наступальних операцій. Навіть займаючи оборонну позицію, українські військові мають прагнути до максимального виснаження російських військ.

ЩО Є ПЕРШОЧЕРГОВИМ?

Важливо, щоб Київ і його партнери досягли реалістичного спільного розуміння того, яку матеріальну допомогу і підготовку можна надати, і коли. За останні два роки західні союзники Києва змарнували часову перевагу, яку вони мали, насолоджуючись ейфорією від перших невдач Росії та уявляючи, що їм вдасться уникнути затяжного конфлікту. Замість того, щоб розширювати промислові потужності в країнах-членах НАТО, партнери Києва здебільшого закуповували боєприпаси з національних запасів і міжнародного ринку та спрямовували їх до України.

За останні два роки західні союзники Києва змарнували часову перевагу, насолоджуючись ейфорією від перших невдач Росії та уявляючи, що їм вдасться уникнути затяжного конфлікту

Зараз ці запаси боєприпасів вичерпуються. Щоб продовжувати досягати локальної артилерійської переваги, Україні потрібно близько 2,4 мільйона боєприпасів на рік. Але міжнародні партнери України, включно зі Сполученими Штатами, намагатимуться забезпечити половину цієї кількості у 2024 році.

Найбільше уваги привертає дефіцит артилерійських снарядів в Україні. Але її ресурсні обмеження аж ніяк не обмежуються боєприпасами. Для відновлення наступального потенціалу і захисту від російських атак Україні потрібно приблизно 1800 нових артилерійських стволів на рік. Нечисленні артустановки в Європі не можуть задовольнити цей попит. Численні парки транспортних засобів, надані Києву за останні два роки, також потребують надійного постачання запасних частин.

Україна потребуватиме поповнення запасів західних систем протиповітряної оборони

Перехоплювачі протиповітряної оборони також будуть постійною потребою: Росія зараз виробляє понад 100 крилатих і балістичних ракет і 300 ударних безпілотників на місяць. Щоб стримати шкоду від цієї зброї, Україна потребуватиме поповнення запасів західних систем протиповітряної оборони. Якщо західні країни не збільшать свої потужності з виробництва цих систем, Росія здобуде перевагу.

Президент України Володимир Зеленський, побоюючись, що підтримка США закінчиться з майбутніми американськими президентськими виборами, заявив, що вся українська територія, окупована Росією, має бути звільнена до жовтня 2024 року. Це недосяжно, зважаючи на наявні в України матеріальні засоби та час, який потрібен її військовим для належної підготовки війська.

Але для західних союзників Києва нерозумно вимагати від українського генералітету створення детального довгострокового плану, перш ніж вони візьмуть на себе зобов'язання надати нову підтримку. Без впевненості в тому, на яке обладнання вони можуть розраховувати, українські воєначальники не можуть визначити, які операції вони можуть провести і коли. Словом, підготовка до наступної фази війни перетворилася на проблему "курки і яйця" між Києвом і Вашингтоном.

СПІВВІДНОШЕННЯ ЦІНИ І ЯКОСТІ

Реалістичний план передбачав би надання Києву ресурсів для підтримання оборонної позиції протягом більшої частини 2024 року, тоді як підрозділи тренуватимуться й оснащуватимуться для проведення наступальних операцій у 2025 році. Окрім впевненості, яку цей план дасть українському генералітету, він також дасть сигнал Кремлю, що він не може розраховувати на перемогу у багаторічній війні на виснаження проти України, яка дедалі більше виснажується ресурсами.

Зобов'язання США підтримувати Україну до 2024 року також змістило б стимули європейських союзників до глибшого інвестування у збільшення потужностей їхніх оборонних галузей, що зменшило б навантаження на Сполучені Штати до 2025 року.

Західні лідери мають наголосити, що довгострокові інвестиції у виробничі потужності є доступними і в кінцевому підсумку принесуть користь союзникам України. Сукупні оборонні бюджети 54 країн, які підтримують Україну, значно перевищують 100 мільярдів доларів на місяць. Натомість нинішня підтримка України обходиться цим державам менш ніж у 6 мільярдів доларів щомісяця.

Значна частина допомоги, якої потребуватиме Україна, є інвестиціями її партнерів у власне національне оборонне виробництво і буде витрачена вдома.

Найбільші бар'єри на шляху до того, щоб Україна не програла війну, є політичними. Фінансування України часто сприймається як просто надання грошей Києву. Однак це глибоко оманливе уявлення. Значна частина допомоги, якої потребуватиме Україна, є інвестиціями її партнерів у власне національне оборонне виробництво і буде витрачена вдома. Значна частка допомоги Україні зрештою буде повернута реципієнтом у вигляді податків і сприятиме створенню нових робочих місць у промисловості країн-членів НАТО. У часи економічної кризи такі інвестиції мають широко вітатися громадськістю країн, що підтримують Київ.

Також часто висловлюється думка, що підтримка України з боку США відбувається за рахунок готовності американських військових стримувати Китай. Але якщо Китай побачить, що Сполучені Штати не здатні підтримувати військові зусилля, чи то в Європі, чи то в Азії, стримування розмивається, тому розширення виробництва для задоволення потреб України є життєво важливим.

Розширення виробництва для задоволення потреб України є життєво важливим для США

Сполучені Штати мають договірне зобов'язання стати на захист своїх європейських союзників. Європейське оборонне виробництво не відповідає російському, особливо з огляду на те, що Росія перейшла на воєнні рейки. З часом американські лідери мають підштовхнути Європу до зменшення залежності від Сполучених Штатів, щоб американські збройні сили могли зробити пріоритетом стримування в Індо-Тихоокеанському регіоні. Але це має бути керований перехід.

Якщо цей перехід відбудеться ціною поразки України, Сполучені Штати ризикують бути змушеними підтримувати Європу, нездатну захистити свій східний фланг, тоді як Китай одночасно ескалує напруженість у Тайванській протоці.

МОМЕНТ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ

Деякі лідери в західних столицях стверджують, що настав час вести переговори про припинення війни в Україні. Однак така позиція не враховує ні масштабів цілей Росії, ні того, що Кремль може реально запропонувати. Москва не зацікавлена в простому захопленні частини української території: президент Росії Володимир Путін неодноразово заявляв, що хоче змінити логіку міжнародної системи.

Якщо США попросять своїх партнерів піти на поступки Росії заради символічного припинення вогню, це бцуде великою помилкою

Якщо Сполучені Штати попросять своїх партнерів піти на поступки Росії заради символічного припинення вогню, найпевніше, відбудуться дві речі. По-перше, Росія постійно порушуватиме режим припинення вогню, як вона це робила під час усіх етапів Мінських угод 2015 року, водночас відновлюючи свою армію, щоб завершити завдання окупації Києва. По-друге, Росія доводитиме своїм союзникам, що Сполучені Штати можна перемогти наполегливістю. Це, ймовірно, призведе до того, що багато партнерів США у сфері безпеки шукатимуть нові способи перестраховки, що зменшить вплив Сполучених Штатів у всьому світі.

Росія не хоче прямого конфлікту з НАТО, але Кремль дедалі більше прагне розширити сферу своїх непрямих конфронтацій із Заходом. Після того, як Євген Пригожин припинив свій похід на Москву у червні 2023 року, Росія лише подвоїла свої амбіції конкурувати із Заходом на глобальному рівні. Насправді невдалий заколот Пригожина, можливо, сприяв цим амбіціям: залишки його сил тепер реорганізовані в "експедиційний корпус" під прямим контролем ГРУ, російського військового розвідувального агентства. З літа 2023 року Росія активно взаємодіє з урядами країн Західної та Центральної Африки, обіцяючи їм військову підтримку в обмін на вигнання західних військ та економічних інтересів.

Сполучені Штати та їхні європейські союзники стоять перед надважливим вибором

Сполучені Штати та їхні європейські союзники стоять перед вибором. Вони можуть або негайно розробити план посилення підготовки українських військових, роз'яснити своїй громадськості та Україні, що крайній термін звільнення територій у жовтні 2024 року має бути продовжений, і забезпечити потреби України в матеріально-технічних засобах до 2025 року, або продовжувати хибно вважати, що війна зайшла в глухий кут, зволікаючи й віддаючи перевагу Росії.

Це було б жахливою помилкою: на додаток до розширення свого партнерства в Африці, Росія посилює свою співпрацю з Китаєм, Іраном і Північною Кореєю. І якщо поразка в Україні продемонструє, що Захід не може протистояти жодному виклику світовій архітектурі безпеки, його супротивники навряд чи повірять, що він може впоратися з кількома кризами одночасно.

росія союзники україни війна