"Бліндажі були дуже капітальні". Як Сили оборони заходили в Херсон і що побачили на покинутих позиціях окупантів

Почну з 9 листопада. Ранок, ми їхали на роботу. Я був за кермом. На півдні ворог іноді стріляв по перехрестях, по селах. Але тут ми проїхали "цікаві" перехрестя, село об'їжджали полем.

Їдемо, говоримо про щось своє, і тут лунає вибух одразу за машиною. Скло посипалось, я тільки встиг у дзеркало побачити спалах полум'я. За тим, як навколо почалися прильоти, ми зрозуміли, що це, швидше за все, ворожий "Град".

Я натиснув на газ, машину трохи понесло, бо частково колеса вже були пробиті. Але лишатися посеред поля було не варіант. Від'їхавши, ми переконалися, що всі цілі та неушкоджені, й покотилися до найближчого села.

Чесно кажучи, вже не було жодного бажання того дня працювати. Товариші з села підігнали нам колесо. Поки його й запаску ставили, ми оцінили пошкодження майна. Водночас помітили, що в салоні було досить багато осколків, але дивом нікого не зачепило.

Приїхавши на базу, знайшли іншу машину й поїхали на роботу. Звісно, на це все пішов час. Дорогою нам уже телефонували й казали, що треба ретельно оглянути ворожі позиції.

Здивуванню не було межі, коли ми не побачили жодної особи ворога. І техніки теж не знайшли. Проте десь були простріли з кулемета. Як потім з'ясувалося, у них лишались якісь групи, що намагалися забезпечити ефект присутності. Мабуть, відхилили ці групи з інженерами.

Ми пробували залітати далі й далі і знайшли колону ворога вже далеко. Ще пробували наклепати їм услід. Тоді командування наказало рухатися вперед по всіх напрямках. Але ворог не побіг із позицій, а планово пішов. І вони замінували ВСЕ. Наприклад, 100 метрів шляху до села Тернові Поди четверо інженерів ішло дві години!

Цей день пролетів дуже швидко. Наступного дня ми зібралися летіти туди, де вчора була лінія зіткнення. Хотілося бути максимально близько, щоб, можливо, побачити ворога. Але із самого ранку був туман. Командири вже починали мірятися, хто далі зайшов, усі квапили людей.

Зрозумівши, що літати найближчим часом уже немає сенсу, ми приєдналися до групи, де було кілька розвідників та інженери. І потроху пішли вперед. Майже кожне перехрестя було заміноване.

На кожний батальйон був свій напрямок, прокладено маршрут, яким мають пройти інженери. Треба було йти максимально простою дорогою, а вже тоді перевіряти й знешкоджувати лісосмуги. Того дня ми пройшли від Тернових Под до Зеленого Гаю, а звідти на Барвінок.

Бачили місцевих, але дуже мало. Хати, де жив ворог. Ставати й говорити з ними часу не було. Тому ми просто рухалися далі. Адже нас постійно квапили. Але ж кожне перехрестя заміноване.

Місцеві сказали, що ворог їх не зачіпав. Просто іноді перевіряли хати, шукали когось і все. До речі, дуже мало ворога жило саме в селах. Ми спробували злетіти з Барвінка й полетіти вперед, але нікого так і не побачили.

З Барвінка пішли назад до машини, яка була бозна-де позаду. І тут ми побачили, як сюди вже розмінованою дорогою мчить броньований "Хаммер" із кулеметником, а позаду купа пікапів. Із машин вилізла купа військових. Усі такі гарні, запаковані. Прям увірвалися на зачистку.

Усе це було дуже "мило", адже перед тим ми пройшли кожну хату й двір. До речі, ворог примусово вивіз майже всіх людей із вказаних вище сіл. Старший групи почав шукати сільську раду чи найвищу будівлю, щоб поставити прапор. Поставили, сфоткали.

Усі тоді поспішали один перед одним: хто швидше зайде в село, поставить прапор, сфоткається й викладе в інтернет. У нас же були трохи інші пріоритети й завдання на той момент.

До речі, дорогою ми знаходили арту ворога, по якій коригували вогонь. Скажу вам, що високоточна зброя — це клас. Ось фото знищеної арти ворога. І такого було багато. БК, який був поруч, звісно ж, заміновано.

Наступного дня ми не поїхали в Херсон, як це зробив багато хто. Як хворі на голову люди, поїхали лазити ворожими позиціями. Якісь посадки вже пройшли інженери, якісь іще ні. Практично всі БК, які вони залишили на позиціях, було заміновано.

Ми знайшли схрон зі снарядами на танк, скинули координати танкістам. Знаходили міни до мінометів та інше. Але було помітно, що ворог намагався забрати все, що тільки міг. А що не могли забрати, замінували або спалили.

Але ми знали, де жила десантура. Там була жирна посадка, де багато позицій, завжди була техніка. Треба було йти туди, проте інженери там ще не ходили. Ми швиденько пройшли туди пішки, позаду їхав наш пікап. Припаркувалися й пішли обережно по посадці.

Отже, ця жирна посадка. Заміновано було дуже мало, десь вони просто не встигли під'єднати пастку, і ми наткнулися на кілька кілограмів тротилу з уже під'єднаним детонатором. Ну норм, дякую.

Спробую пояснити. Ця посадка була дуже широка, і посередині проходив канал (сухий) для поливу. Бліндажі там були дуже капітальні. Величезна кухня, класно обладнана баня, купа різних бліндажів для проживання й склади з РПГ, вогнеметами, ракетами до ПТУР.

Хочу відразу зауважити, що все те було досить близько до лінії зіткнення, але це не завадило їм так окопатися. Для порівняння: у нас на такій відстані не було й близько таких бліндажів. Шкодую, що не робив фотки тоді.

Мушу визнати, що ворог підходив тоді й тепер дуже відповідально до інженерних робіт як на першій лінії, так і трохи далі від неї.

Майна було багато залишеного. Але деякі бліндажі були досить хитромудро зарозтяжено, і туди ми не лізли. Усе майно вантажили в пікап. Потім знаходили нове. Але пікап не гумовий. Тому доводилося щось викладати, щоб узяти щось інше.

Далі ми сіли в машину й поїхали на базу. Дорогою зустріли інженерів, які йшли й продивлялися дорогу до цієї жирної посадки. Вони трохи здивувалися, побачивши нас. Але ми сказали, що все ок, дорогу пройшли, заміновані бліндажі помітили.

Ввечері нам розказали, як круто і феєрично в Херсоні. Наступного дня поїхав туди. Була класна атмосфера. Це неможливо передати словами. Начебто якесь довгоочікуване свято, яке всі люблять, а ти найкращий гість. На площі була купа людей, військових, українські прапори, гарний настрій.

По всьому місту були борди з лозунгами "Росія тут назавжди", щось про пільги, пенсії й т. ін. Вони перейменували АТБ на АБЦ. Ненависть до ворога подвоїлася після цих плакатів і коли побачив людей, які раділи Силам оборони.

Але мені було некомфортно там перебувати. Чому? Я не вважав, що доклав достатньо зусиль для звільнення міста. Люди чомусь підходили й дякували. А я ніяковів. А коли підходили діти, то я взагалі посипався й зрозумів, що треба їхати звідси.

У той момент мені стало дуже прикро за тих людей, які сиділи в окопах, потерпали від артилерії ворога, штурмували посадки, стримували штурми. Прикро за людей, які виносили на собі тіла загиблих і поранених товаришів.

Знаєте, що вони робили в той момент, коли я ходив Херсоном? Вони вже копали собі нові позиції на березі річки й готувалися до зими, до обстрілів. Уся піхота, як ті мурахи, кудись бігла, щось носила, будувала, копала.

визволення херсона військові оборона окупантів деокупація півдня