Українсько-польська криза: як владнати суперечності та знайти компроміс (ПОГЛЯД)

Директорка Центру "Нова Європа" Альона Гетьманчук у блозі на УП ділиться своїми міркуваннями щодо українсько-польської кризи з позиції власного досвіду як аналітика і незалежного члена Консультаційного комітету при президентах України та Польщі. ТЕКСТИ наводять висновки та поради експертки, далі її пряма мова.

cca210453729b2734274040cc8d13c30_1680693264_extra_large

Володимир Зеленський і Анджей Дуда. Фото: ОП

Жодна серйозна українсько-польська криза не вирішувалась публічними звинуваченнями, емоційними випадами і дешевими тролінгами.

"Name and shame diplomacy", яку Україна відшліфувала бездоганно під час великої війни, поки що приносить зворотний результат – поглиблення кризи, розширення позицій заборонених товарів.

У певний момент – вже, очевидно, після польських виборів – емоції вщухнуть, компроміс буде знайдений, але довіра буде втрачена.

Українсько-польське партнерство, яке ще – зараз навіть не віриться – на початку цього року мало всі шанси перерости в щось значно більше на основі двостороннього договору, аналогічному Єлисейського договору між Німеччиною та Францією – ніколи не працювало ефективно, на свою максимальну потужність, без довіри між лідерами країн.

У найтемніші моменти історії незалежної України – чи то коли їй загрожувала міжнародна ізоляція, чи коли їй загрожувало знищення – саме Польща, можливо ще з Литвою, опинялись поруч.

Вірили в Україну часом більше, аніж вона сама в себе. І щойно Київ переставали чути у Вашингтоні, Берліні чи Брюсселі – її готові були вислухати у Варшаві.

Зважаючи на кількість українців, які мешкають та працюють в Польщі, питання польсько-українських відносин є питанням не тільки зовнішньої політики, але і питанням внутрішньої безпеки для Польщі.

Не правда, що проблемні питання в українсько-польських відносинах – як-то питання історичної памʼяті, дозволів на транспорті перевезення чи імпорт збіжжя – не впливають на основу основ нашого партнерства – безпекову співпрацю.

Початково можливо ні, але рано чи пізно це починає "інфікувати" і безпековий діалог. Раніше, до того, як Польща стала для України транзитним логістичним хабом для західних озброєнь – це було просто важливо, а зараз стає життєво важливо.

У взаємних звинуваченнях – польські та українські політики вміють це робити однаково добре – можна ненароком забути, хто є основним і спільним для двох сторін ворогом.

Не всі кризи в українсько-польських відносинах напряму чи опосередковано (як нинішня) інспіровані Росією, але Росія ніколи не втрачала можливості скористатись цими незгодами і всіляко підживлювала багаття конфлікту різними гібридними способами.

Чим більше Україна наближатиметься до вступу до ЄС, тим більше Україна та Польща ставатимуть конкурентами.

Про це на різних українсько-польських майданчиках говорилось десятиріччями. "Ви зі своїм нереформованим аграрним сектором і квотами створили нам конкуренцію, що буде, коли ви реформуєтесь, і ЄС повністю відкриє для вашої продукції свій ринок?", – ще кілька років тому жартували польські політики та дипломати. Ні Україна, ні Польща виявились неготовими до цієї конкуренції вже сьогодні, ще й під час повномасштабної війни. Тертя можуть виникати й іншого кшталту. Наприклад, яку позицію в питанні внутрішньої реформи ЄС підтримає Україна – умовну німецьку чи польську? Про це треба окремо змістовно говорити.

Проблеми у відносинах з Польщею досить часто починаються з браку чи спотворених комунікацій на тлі недооцінки ролі чи ваги Варшави офіційним Києвом.

Польща радо стала транзитом для України логістичним, запропонувавши для США роль, яку Пакистан відіграв для Америки під час війни в Афганістані (Жешув як Пешавар), але Варшава завжди гостро реагувала на спроби перетворити її в політично транзитну столицю для Києва – на шляху до Берліна, Лондона чи Вашингтона. Відкритим є питання, чому саме Польща не стала першим підписантом щодо безпекових зобовʼязань для України після G7? Тим паче, що в одному з надісланих проєктів підписаної у Вільнюсі декларації про безпекові зобовʼязання Адміністрація Байдена бачила саме Польщу і Румунію двома наступними підписантами після "сімки".

Українсько-польські проблеми не вирішуються не тільки з міжнародних трибун, але й за міжнародного посередництва.

Особливо, якщо це посередництво навʼязується лише однією зі сторін. Тільки зустрічі й розмови між нами, українцями та поляками, здатні владнати найскладніші суперечності й знайти компроміс. Відповідати асиметрично на рівні заяв і рішень – не завжди суперечить національним інтересам чи то Польщі, чи то України.

україна-польща дипломатія партнери України

Знак гривні
Знак гривні