Чому касетні боєприпаси досі актуальні на полі бою
У Білому домі заявляють, що США “активно розглядають” питання постачання Україні касетних боєприпасів. Видання АР та The Washington Post пишуть, що президент США Джо Байден схвалив надання Україні касетних боєприпасів і що Пентагон найближчим часом оголосить про їхнє вилучення зі складів для потреб ЗСУ. Польський військовий експерт Ярослав Вольський пояснює у твіттер-треді нюанси застосування цього виду озброєння. Нижче перекладена пряма мова експерта.
Розв'язанням проблем боротьби з цілями на відкритому просторі та бронетанковими угрупованнями є "вдосконалені звичайні боєприпаси подвійного призначення", тобто DPICM. Цей термін охоплює артилерійські й ракетні боєприпаси.
Касетні боєприпаси (також відомі як Cargo) з кумулятивними осколково-фугасними суббоєприпасами. У цьому випадку корпус снаряда є лише носієм суббоєприпасів, які після викидання над ціллю падають на неї і вражають її як низка менших бойових елементів.
Попри зменшену ефективну площу суббоєприпасів (зазвичай від 10 до 16 м2), їхня загальна ефективна площа ураження цілі (навіть з урахуванням перекриття декількох полів вогню) була більшою, ніж в одного снаряда калібру 105 або 155 мм.
Початкова ідея полягала в тому, щоб обстрілювати солдатів на відкритих позиціях, артилерійські позиції або колони неброньованої техніки в русі. Діаметр цього типу заряду, що міститься в артилерійських і ракетних снарядах, зазвичай становить від 31 до 60 мм.
Такий заряд уражає броню від 80 мм RHA (rolled homogeneous armor/RHA – катана гомогенна броня) до 100-130 мм RHA. Площа смертельного ураження таких зарядів проти цілі, наприклад, солдата в положенні стоячи, зазвичай становить від 10 до 16 м2, а ефективний радіус ураження осколками іноді становить від 5 до 9 м.
Артилерійські снаряди калібру 155 мм зазвичай несуть від 42 до 88 суббоєприпасів, мінометні міни калібру 120 мм – від 16 до 24, а реактивні снаряди БМ-21 "Град" – від 42 до 56.
Для знищення танка потрібно 10+ влучень DPICM, у випадку машин, в башті яких немає займистих речовин, ця цифра може бути ще більшою. Кількість влучень, необхідних для знищення машини, буде вищою, якщо використовується броня, що захищає дах.
DPICM вимагають масованого застосування, оскільки розподіл влучень артилерійських суббоєприпасів у певній зоні є нерівномірним – поряд з ділянками, ураженими з щільністю декілька суббоєприпасів на м2, є також ділянки, які навіть не потрапляють в ефективне осколкове поле.
Зазвичай батарея і РСЗВ випускають загалом 75 ракет або артилерійський дивізіон – щонайменше 75 снарядів. Лише така інтенсивність вогню забезпечує ураження гектара з щільністю 1,2 суббоєприпасу на м2 для реактивних снарядів М26 і приблизно кожен 3,6 м2 одного суббоєприпасу для М483А1.
Негативною рисою DPICM є відносна ненадійність цього типу боєприпасів. Офіційно кількість снарядів, що не розірвалися, коливається в межах 4-5% для суббоєприпасів 1980-х років. У реальності цей показник вищий і коливається на рівні 8-10%.
(Не)надійність значною мірою залежить від типу заряду, з яким був випущений снаряд, дистанції стрільби, а також ходу розриву снаряда і вильоту суббоєприпасів – саме тут найчастіше виникають пошкодження.
Так чому ж DPICM не мають заміни? Говорячи прямо: вони чудово знищують живу силу противника на відкритому просторі й інші транспортні засоби, окрім танків.
