Чи справді Росія стає васалом Китаю?

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну російсько-китайська співпраця зросла в усіх напрямках. Москва не гребує тим, що в глобальному протистоянні із Заходом робить ставку на Китай, вбачаючи в Пекіні альтернативний центр сили зі схожими інтересами та цінностями.

Товарообіг між двома країнами, який торік досяг рекордних 190 мільярдів доларів, у першому кварталі цього року зріс ще на 39 відсотків у порівнянні з тим самим періодом 2022 року. Експорт російської сировини до Китаю та імпорт китайських товарів різко збільшився.

Не дивно, що все це викликало розмови про те, що Пекін використовує свої економічні важелі та розрив Росії із Заходом, щоб перетворити Москву на поступливу маріонетку, змушуючи йти на принизливі, односторонні поступки. Цю стурбованість поділяють як найсуворіші критики російського режиму на Заході, так і провоєнні яструби всередині Росії.

Фото: Associated Press

Більш ніж десятикратна різниця в розмірах двох економік перетворила вираз "васальна залежність" на щось, що наближається до загальноприйнятої мудрості. Але при більш детальному розгляді стає зрозуміло, що ця залежність не така вже й однобічна, оскільки сама Росія має чимало важелів впливу.

Найбільш часто згадуваним ризиком є економічна залежність, але навіть після рекордного зростання з початку війни частка Китаю в торгівлі Росії становить приблизно 22 відсотки: безсумнівно, значна, але не безпрецедентна. На Китай припадає навіть більша частка (26 відсотків) зовнішньої торгівлі Австралії, попри те, що австралійський уряд бере активну участь в антикитайських альянсах, таких як AUKUS і Quad.

Австралія, звичайно, не підпадає під санкції Заходу, і тому менш обмежена у виборі торгових партнерів. Проте важливість Китаю в багатьох глобальних ланцюгах постачання така, що навіть без санкцій він є фактично єдиним споживачем і постачальником широкого спектра продуктів і ресурсів.

Зараз Китай є найбільшим торговим партнером близько 120 країн, багато з яких економічно залежать від нього більше, ніж Росія.

Цей дисбаланс не заважає їм виходити з інвестиційних угод, брати участь у десятиліттях прикордонних конфліктів з Пекіном або ставати союзниками Сполучених Штатів чи Європейського Союзу. У випадку з Росією є застереження щодо експорту газу, де гнучкість обмежена інфраструктурою. Що стосується нафти, то вибір партнерів для Росії набагато ширший. Вже зараз обсяг російського експорту нафти до Індії (1,7 млн барелів на добу) і менших країн, що розвиваються (1,6 млн) порівнянний з експортом до Китаю (2,2 млн).

Щодо російського імпорту, то не лише Китай, а й низка інших країн (Туреччина, ОАЕ, Індія та країни Центральної Азії) стають центрами паралельної торгівлі, перепродуючи підсанкційні товари до Росії. Вони цілком здатні забезпечити хоч якийсь приплив необхідних товарів на російський ринок, якщо відносини Москви з Пекіном зіпсуються.

Поки що, попри всі розмови про «васальну залежність», Росія не приєдналася до флагманського проєкту Китаю «Один пояс, один шлях» і не визнала територіальні претензії Китаю в Південно-Китайському морі. Також Москва не поспішає укладати обтяжливі концесійні угоди з Китаєм і навіть вносити зміни в законодавство з цього приводу.

Такі кроки, як переміщення забруднювальних промислових підприємств на територію Росії, будівництво транзитних залізниць через Росію без зупинок (наприклад, маршрут Пекін – Берлін), одностороннє зниження тарифів або навіть скасування візових вимог для громадян Китаю продемонструють, що Пекін потрібен Москві більше, ніж Москва Пекіну, але нічого з цього не відбувається.

Через майже півтора року після повномасштабного вторгнення відносини між Росією та Китаєм здебільшого розвиваються за тими ж правилами, що й раніше. У 2022 році китайські інвестиції в Росію зросли на 150 відсотків, але залишаються порівняно невеликими, частково через те, що Москва не готова приймати китайські інвестиції без певних обмежень.

Крім того, Москва опосередковано заявила про свою незалежність, ув'язнивши ймовірних китайських розвідників.

Російські спецслужби свідомо розголошували ці випадки, хоча їх було б досить легко замовчати, щоб не дратувати Пекін.

Аргументи на користь васалітету також не відповідають на ключове питання мотиву: навіщо Пекіну намагатися встановити нерівні відносини з Москвою? Важко визначити сфери, в яких Росія відмовилася б співпрацювати з Китаєм на нормальних умовах. Російський ринок відкритий для китайських товарів, і Росія охоче постачає Китаю стільки ресурсів, скільки буде потрібно.

Спроби Пекіна тиснути на Москву в кількох сферах, де це могло б мати сенс (політичні заяви, окремі поступки на ресурси), були б надзвичайно ризикованими. Президент Росії Путін надто яскраво продемонстрував, на які жертви він готовий дозволити Росії піти, щоб протистояти уявним загрозам її суверенітету. У разі реальної спроби Китаю зробити Росію своїм васалом російське керівництво, швидше за все, віддасть перевагу рішенню позбавити росіян китайських товарів, ніж підкоритися.

Нарешті, війна не тільки зміцнила позиції Китаю у відносинах з Росією. Це також надало РФ кілька важливих переваг, насамперед інформацію про те, як протистояти санкціям і вести війну проти західних озброєнь, яку Китай не може отримати нізвідки, крім Москви.

Китай давно сприймає поглиблення конфронтації із Заходом як неминучість, і недарма. Оскільки Пекін не має наміру змінювати курс, запровадження нових санкцій проти Китаю виглядає лише питанням часу. Тісна співпраця з Кремлем та іншими офіційними російськими органами дозволяє Пекіну зрозуміти, як санкції впливають на економіку, які є методи обходу, як поводитиметься фінансова система, які захисні заходи ефективні, а які ні.

Досвід, який зараз отримує російська армія в Україні, ще цікавіший для Пекіна.

Значна частка китайської зброї або закуповується в Росії, або є розробленою з російських і радянських прототипів. В Україні масово перевіряють можливості цієї зброї на західних аналогах і в реальних умовах війни.

Звичайно, цей досвід може бути не повністю застосовним у разі нападу на Тайвань, але навіть десяту частину цієї інформації Китаю довелося б отримати ціною солдатської крові, якби він вирішив її дізнатися сам. Натомість налагоджена військова співпраця між двома країнами дає Китаю доступ до цієї інформації без значних витрат.

Відносини між Росією і Китаєм аж ніяк не ідеальні, але спільні інтереси керівництва обох країн і стратегічна логіка протистояння із Заходом створюють міцну основу для досить рівноправної співпраці. У рамках цієї взаємодії Китай дійсно має певну можливість перетворити Росію на свого васала, але, що важливо, у нього немає вагомих причин для цього. Ця ситуація навряд чи зміниться в найближчі п'ять-десять років.

Переклад: Павло Космачевський

росія-китай санкції союзники рф