Владімір Путін – найнебезпечніший дурень у світі, – есей Томаса Фрідмана для NYT

Останнім часом я мало писав про війну в Україні, тому що в стратегічному плані мало що змінилося з перших місяців конфлікту, коли все визначалося трьома основними фактами – і продовжує визначатися й досі.

Факт № 1: Як я писав на початку, коли починається війна такого масштабу, ключове питання, яке ви ставите собі як оглядач міжнародних відносин, дуже просте: Де я маю бути? У Києві, на Донбасі, в Криму, Москві, Варшаві, Берліні, Брюсселі чи Вашингтоні?

І від початку цієї війни було лише одне місце, де можна зрозуміти її час і напрямок, – у голові Владіміра Путіна. На жаль, Путін не дає віз до свого мозку.

Це справжня проблема, тому що ця війна виникла повністю звідти – як ми тепер знаємо, майже без участі його кабінету або військового командування – і, звичайно, без масових закликів з боку російського народу. Отже, Росія буде зупинена в Україні, незалежно від того, виграє вона чи програє, лише тоді, коли Путін вирішить зупинитися.

Що призводить до факту № 2: у Путіна ніколи не було плану Б. Тепер очевидно, що він думав, що вальсуватиме до Києва, захопить його за тиждень, призначить президентом лакея, засуне Україну до своєї кишені й покладе край будь-якій подальшій експансії західної культури в Росію. Тоді він кинув би свою тінь на всю Європу.

Звідси випливає факт №3: Путін поставив себе в ситуацію, в якій він не може виграти, не може програти та не може зупинитися. Він більше не може захопити контроль над усією Україною. Але водночас він не може дозволити собі зазнати поразки, після того, як він витратив стільки російських життів і скарбів. Тому він не може зупинитися.

Інакше кажучи, оскільки у Путіна ніколи не було плану Б, він вдався до каральних, часто невибіркових ракетних обстрілів українських міст і цивільної інфраструктури – війни на виснаження – в надії, що йому вдасться якимось чином викачати достатньо крові з українців і виснажити західних союзників Києва настільки, що вони віддадуть йому чималий шматок російськомовного Сходу України, який він зможе продати російському народу як велику перемогу.

План Б Путіна полягає в тому, щоб замаскувати те, що план А провалився. Якби ця військова операція мала чесну назву, вона б називалася "Операція "Збережи моє обличчя".

Що робить цю війну однією з найхворіших і найбезглуздіших воєн сучасності – лідер руйнує цивільну інфраструктуру іншої країни, доки вона не дасть йому достатнього прикриття, щоб приховати той факт, що він повівся як цілковитий дурень.

З промови Путіна з нагоди Дня перемоги у Москві у вівторок видно, що зараз він хапається за будь-яку причину, щоб виправдати війну, яку він розпочав через свою особисту фантазію про те, що Україна не є справжньою країною, а лише частиною Росії. Він заявив, що вторгнення було спровоковане західними "глобалістами й елітами", які "говорять про свою винятковість, зіштовхують людей і розколюють суспільство, провокують криваві конфлікти та потрясіння, сіють ненависть, русофобію, агресивний націоналізм і руйнують традиційні сімейні цінності, які роблять людину людиною".

Нічого собі. Путін вдерся в Україну, щоб зберегти російські сімейні цінності. Хто б міг подумати? Це лідер, який намагається пояснити своєму народу, чому він розпочав війну зі слабким сусідом, який, за його словами, не є справжньою країною.

Ви можете запитати, чому такий диктатор, як Путін, вважає, що йому потрібне маскування? Хіба він не може змусити свій народ повірити у все, що йому заманеться?

Я так не думаю. Якщо подивитися на його поведінку, то здається, що Путіна сьогодні дуже лякають два предмети: арифметика і російська історія.

Щоб зрозуміти, чому ці предмети його лякають, потрібно спочатку розглянути атмосферу, яка його огортає – щось влучно схоплене, як це буває, у словах пісні Everybody Talks однієї з моїх улюблених рок-груп, Neon Trees. Ключовий приспів звучить так:

Гей, крихітко, ти не подивишся в мій бік?

Я можу стати твоєю новою залежністю.

Гей, крихітко, що ти хочеш сказати?

Все, що ти мені даєш – це вигадка.

Я жалюгідний невдаха, і таке трапляється постійно.

Я зрозумів, що всі говорять.

Всі говорять, всі говорять.

Все почалося з шепоту.

Один з найбільших уроків, який я засвоїв як журналіст, що пише про міжнародні відносини та висвітлює події в автократичних країнах, полягає в тому, що незалежно від того, наскільки жорстко контролюється місце, незалежно від того, наскільки жорстоким і залізним є його диктатор, УСІ ГОВОРЯТЬ.

Вони знають, хто краде, хто обманює, хто бреше, хто з ким має інтрижку. Це починається з шепоту і часто так і залишається, але всі говорять.

Путін, очевидно, теж це знає. Він знає, що навіть якщо він отримає ще кілька кілометрів на Сході України й утримає Крим, в ту хвилину, коли він зупинить цю війну, всі його люди почнуть жорстоку арифметику щодо його плану Б – починаючи з віднімання.

Минулого тижня Білий дім повідомив, що, за оцінками, 100 000 російських бійців були вбиті або поранені в Україні лише за останні п'ять місяців і приблизно 200 000 вбиті або поранені відтоді, як Путін почав цю війну в лютому 2022 року.

Це велика кількість жертв – навіть у великій країні – і видно, що Путін стурбований тим, що його народ говорить про це, оскільки, окрім криміналізації будь-якої форми інакомислення, у квітні він поспіхом прийняв новий закон, який посилює боротьбу з ухилянням від призову до армії. Тепер будь-хто, хто не з'явиться, зіткнеться з обмеженнями на банківські операції, продаж майна і навіть отримання водійського посвідчення.

Путін не вдався б до таких заходів, якби не боявся, що, попри всі його зусилля, всі пошепки говорять про те, як погано йде війна і як уникнути служби на ній.

Прочитайте нещодавнє есе Леона Арона, історика путінської Росії та наукового співробітника Американського інституту підприємництва, про березневий візит Путіна до окупованого Росією українського міста Маріуполь, опубліковане в The Washington Post.

"Через два дні після того, як Міжнародний кримінальний суд звинуватив Путіна у воєнних злочинах і видав ордер на його арешт, – написав Арон, – російський президент приїхав до Маріуполя на кілька годин. Він був знятий на відео, коли зупинився в "Невському мікрорайоні", оглянув нову квартиру і кілька хвилин вислухав напрочуд вдячних мешканців. Коли він виходив, на відео чути ледь чутний голос, який здалеку вигукує: "Это все неправда!" – "Це все брехня!".

Арон розповів мені, що російські ЗМІ пізніше вичистили цю фразу з аудіозапису, але той факт, що її залишили з самого початку, може бути диверсією з боку когось в офіційній ієрархії російських ЗМІ. Всі говорять.

Що призводить до іншої речі, яку знає Путін: "Боги російської історії вкрай невблаганні до військових поразок", – сказав Арон. У сучасну епоху, "коли російський лідер закінчує війну з явною поразкою – або без перемоги – зазвичай відбувається зміна режиму. Ми бачили це після першої Кримської війни, після російсько-японської війни, після невдач Росії в Першій світовій війні, після відступу Хрущова з Куби в 1962 році й після афганського болота Брежнєва і компанії, яке прискорило горбачовську революцію перебудови та гласності. Російський народ, при всьому своєму відомому терпінні, пробачить багато чого, але не військову поразку".

Саме з цих причин Арон, який щойно закінчив книгу про путінську Росію, стверджує, що конфлікт в Україні ще далекий від завершення і може стати набагато гіршим.

"Зараз у Путіна є два способи закінчити цю війну, яку він не може виграти й з якої він не може піти, – каже Арон. – Один з них – продовжувати доти, доки Україна не буде знекровлена і/або доки на Заході не настане втома від України".

А другий, на його думку, "якимось чином примусити до прямої конфронтації зі США – довести нас до межі тотального стратегічного ядерного обміну – а потім відступити та запропонувати переляканому Заходу загальне врегулювання, яке включало б нейтральну, роззброєну Україну й утримання ним Криму і Донбасу".

Неможливо залізти в голову Путіна і передбачити його наступний крок, але мене це не може не турбувати. Тому що з його дій ми знаємо, що він усвідомлює, що його план А провалився. І тепер він зробить все, щоб розробити план Б, щоб виправдати ті жахливі втрати, яких він зазнав в ім'я країни, де всі говорять і де переможені лідери не йдуть мирно у відставку.

путін злочинець поразка росії рашизм путінізм